Археологія України - Залізняк Л.Л. - Матеріальна культура

Культура скіфів справила великий вплив на лісостепове населення. Зброя, оснащення коня, речі у звіриному стилі були спільними для обох світів. Більше того, саме у хліборобському середовищі скіфська культура доби архаїки виражена яскравіше й повніше. У похованнях лісостепової смуги виявлено чудові зразки навершів, кам'яних блюд, люстерок, бойових сокир, списів, жертовних ножів, наборів вуздечок (рис. 11). Однак це середовище зберегло також чимало самобутніх рис. Це стосується, насамперед, посуду.

У кераміці панують різновиди, що з'явилися ще за часів чорноліської культури, хоча вони й зазнали певних змін. Так, тюльпаноподібні горщики поступаються місцем більш профільованим (з округлим плічком) та банкоподібним, валик із защипами чи ямками від пальця переміщують із тулуба під край вінець. На нього наносять наскрізні проколи або наколи зсередини, які зовні утворюють горбочки (перлинний орнамент). Починаючи із IV ст. основною формою стає горщик з роздутим тулубом та гладенькими відігнутими вінцями, хоча оздоблення ямками від пальця та валиком також трапляються.

Побутують і всі різновиди лощеного посуду: корчаги, кубки, черпаки, миски. Різні за формою корчаги, оздоблені прокресленим орнаментом та наліпами-шишечками, є прикметною рисою пам'яток VII—VI ст. до н. е. Неорнаментовані зразки зрідка трапляються й серед матеріалів V ст. Лінію розвитку місцевого посуду відбивають і черпаки, які у VII—VI ст. набувають витончених форм. Вони представлені двома основними різновидами: черпачками з мілкою, інколи повністю орнаментованою чашечкою та високою петле-подібною ручкою з виступом, і грушовидними, що сягають нерідко розмірів кухлів. Характерними для архаїчних пам'яток є також кубки — невеликі кулясті посудини з увігнутою шийкою. Однак найпоширенішими серед столового посуду були миски — здебільшого конічної форми із загнутим краєм, оздоблені на перегині вінець із середини рядочком наколів, який іззовні проступав перлинами.

Рис. 11. Поховання архаїчного часу. Курган Реп'яхувата Могила

(за О. І. Тереножкіним та В. А. Іллінською)

Таким чином, продовжуючи місцеву лінію розвитку, за скіфського часу посуд зазнає певних змін. Це стосується не лише форми, а й орнаментації. Пік розвитку геометричної орнаментації припадає на жаботинський час, коли колорит насичених орнаментальних смуг посилювали затиранням білою пастою. За скіфського часу такі композиції спрощуються, зникає звичай затирати їх пастою. Лише окремі черпаки та кубки пишно орнаментовано по всьому тулубу, але вже за іншим принципом. Основу таких композицій становлять радіальні лінії, що відходять від центра денця до шийки. Вільні поля поміж ними чергуються із заповненими візерунком або доповнюються горизонтальним зигзагом. Уже в V ст. такі традиційні для хліборобів форми, як корчаги, черпаки й кубки, виходять з ужитку. Вони лише якоюсь мірою компенсуються появою кружок, кухлів, ваз на високій ніжці, оскільки такий посуд доволі рідкісний. У IV ст. переважають горщики і миски, ґатунок яких погіршується.

Етнічну самобутність місцевої людності відображає й костюм, представлений прикрасами, зазвичай бронзовими. Серед них — шпильки у вигляді довгого стрижня з фігурною голівкою (посохоподібною, спіральною, конічною чи плоскою, як у гвіздка), якими скріплювали зачіску, головні убори й одяг; сережки й підвіски: спіральні, з шишечками на кінцях чи конічним завершенням (цвяхоподібні). Доволі поширеними були також браслети з товстого дроту, особливо з незімкненими кінцями, що завершувалися шишечками, стилізованими голівками змій чи тварин. Трапляються також гривни з гладенького чи перекрученого дроту. Усі ці речі мають витоки у чорноліській культурі.

Водночас починаючи від архаїчного часу до лісостепового населення потрапляють золоті вироби грецьких майстрів (сережки, браслети), з'являються також золоті бляшки скіфських зразків для оздоблення головних уборів, одягу, горитів. Походять вони з поховань знаті, де поєднувалися з місцевими прикрасами. Так, головний убір небіжчиці з кургану 100 поблизу с. Синя їжа на Канівшині, оздоблений золотими платівками у вигляді "скіфського оленя", доповнювали золоті цвяхоподібні сережки та шпилька. Схожу ситуацію маємо і в кургані 35 поблизу с. Бобри ця.

За значної єдності культури цього часу на просторі лісостепової України пам'ятки окремих регіонів мають і певні локальні особливості, зумовлені живучістю традицій і напрямами зв'язків. Центральний регіон виділяють у києво-черкаську локальну групу. Саме їй найбільшою мірою притаманний лошений посуд з прокресленою орнаментацією. Схожими з нею є пам'ятки ворс кримської групи. На сході вона змикається з сіверсько-донецькою групою, де уже домінує кухонний посуд (горщики) і рідко трапляється лощений, а курганні насипи не вирізняються монументальністю.

Най грандіозніші кургани архаїчної пори зосереджені в Посуллі. Насипи таких масштабів з'являться у степу лише в IV ст. Курган Старша Могила поблизу Аксютинців, оточений ровом і валом, сягав висоти 20 м. Поховання здійснено у просторому дерев'яному склепі площею близько 50 м², улаштованому в ямі, перекритій деревом. Воно супроводжувалося повним набором озброєння (панцир, мечі, списи, сокири, сагайдак зі стрілами), а також вуздечними наборами, навершями і заколотим телям. Поховальний обряд посольських курганів доволі сталий. Переважають воїнські поховання у повному військовому спорядженні, покладені випростано головою на південь. їхню появу В. А. Іллінська пов'язує з просуванням сюди скіфів після передньоазійських походів. Крайню на північному сході культуру скіфського зразка репрезентує середньодонська група пам'яток, поширених у лісостеповій Домшині (Росія).

У західному регіоні України своєрідним явищем є пам'ятки західно-подільської групи (Середнє Подністров'я). Розкопані в останній чверті XIX ст. кургани з кам'яними конструкціями відразу привернули увагу корифеїв тодішньої науки, а подальші дослідження дали змогу Т. Сулімірському окреслити їхню своєрідність. На думку Г. І. Смирновой три складові визначили "обличчя" культури Західного Поділля: нашарування власне культури скіфів, які з'явилися тут у середині VII ст. до н. е., і трансформація двох місцевих культур — голіградської та чорноліської. Спадок останніх становлять побутові речі, а також деякі риси поховального обряду (застосування каменю, скорчена поза, кремації).

Своєрідністю вирізняються й пам'ятки Східного Поділля (Побужжя), репрезентовані матеріалами Немирівського городища, селищами та курганними похованнями. Проте вивчені вони ще недостатньо.