Культурологія - Безвершук Ж.О. - Чинквеченто — художні шедеври доби і криза гуманістичних ідеалів

Чинквеченто (Високий Ренесанс) — період доби Відродження (кінець XV — перша третина XVI ст.), епоха найвищих його досягнень, а наприкінці — час кризи гуманістичних ідеалів. Роздрібнена Італія в кінця XV ст. потерпає від низки нападів з боку північних міст Європи. Це актуалізувало ідею незалежності країни, проблему громадського обов'язку, високих моралям них якостей сильної духом і тілом людини, яка зуміла піднятися над рівнем пересічного буденного існування. Саме тоді до плеяди мислителів-гуманістів, таких як Л. Валла, який проповідував, що тіло людини, як і її душа, однаково створені Богом, а отже, грішить той, хто знущається над ним; М. Фічино, який переклав з грецької латиною твори Платона і неоплатоніків та організував гурток, з якого невдовзі утворилася Платонівська академія у Флоренції — додався Н. Макіавеллі, твір якого "Государ", хоча й породив "макіавеллізм", але був пройнятий такою тривогою за Італію, що, за словами історика, у нього "вистачило мужності прописати їй отруту" (католицька церква внесла твір Макіавеллі до "Індексу заборонених книжок").

У цей період найповнішого розквіту гуманістичних Ідей монах-домініканець Дж. Савонарола, грізний викривач сучасного йому суспільства і духівництва з папою на чолі, оголосив гуманістичні ідеї гріховними і, одержавши підтримку населення, зумів на чотири роки перетворити веселу і освічену Флоренцію на монастир, де молодь замість карнавалу влаштувала велике вогнище, в якому палали світські книги, картини, статуї, світське вбрання.

Складний для Італії період став часом, коли в ній жили найвидатніші люди доби — її великі художники. З них "всеохоплювальним генієм" був Леонардо да Вінчі — не лише живописець, а й анатом, геометр, фізик, хімік, архітектор. Його картини були шедеврами, хоча багато з них загинуло. Шедевром епохи став психологічний портрет, започаткований в історії мистецтва саме ним (його мадонни і Мона Ліза — Джоконда). Першою великою картиною, написаною олією, була "Таємна вечеря". Відкриттями Леонардо в живописі стали "перспектива" і сфумато. Мистецтво Високого Відродження відмовилося від незначних подробиць для узагальненого образу. Художником, у творах якого найяскравіше виражений синтез традицій античності і духу християнства, став Рафаель Санті. Мадонни Рафаеля передають найтонші відтінки ідеї материнства, особливо у вершині рафаелівського духу і майстерності — в "Сикстинській мадонні", де на першому плані трагічне передчуття матері. На той час Рафаель, один з найвидатніших портретистів своєї доби, вже започаткував тип портрету, де крізь індивідуальні риси виступав образ людини доби (Папа Юлій II, Лев X, письменник Кастільйоне, прекрасна донна Велата та ін.). На початку XVI ст. Рафаеля запросили до Риму для розписів папських покоїв (станц у Ватиканському палаці). В станці делла Сеньятура (кімнаті підписів, печаток) він написав чотири фрески — алегорії філософії, поезії, богослов'я, юриспруденції. Офіційною програмою розписів станці було примирення християнської релігії з античною культурою. Як син свого часу Рафаель прекрасно втілив це у фресці "Афінська школа", передавши атмосферу сили і могутності людського розуму і духу.

Третій найвидатніший майстер Високого Відродження — Мікеланджело Буонаротті — набагато пережив Леонардо і Рафаеля. Найбільше від усіх вія був чутливий до змін суспільних настроїв, а тому перевищив своїх колег насиченістю образів громадянськими ідеями, але саме він творчо осмислив крах ренесансних ідей. Передусім як геніальний скульптор ("П'єта", "Давид", "Моісей"), архітектор (автор проекту купола собору Святого Петра), поет ("Сонети") Мікеланджело створив і третій з найвизначніших живописних шедеврів Високого Відродження (перші два — "Таємна вечеря" Леонардо та "Афінська школа" Рафаеля) — розписи стелі Сикстинської капели при Ватиканському палаці, де біблійні сюжети постають як історія випробувань людства, а розпис західної стіни Сикстинської капели — фреска "Страшний суд" — замість торжества справедливості перемоги над злом показує катастрофу, крах світу.

Художники венеціанської школи, теж зірки першої величини, залишилися однак в тіні геніальної трійці. Картини Джорджоне ("Спляча Венера", "Сільський концерт" та ін.) — життєрадісні, повнокровні і водночас поетичні й одухотворені. Він писав олією — основна техніка венеціанської школи, яка найсвященніші сюжети обертала на вишукане зображення навколишнього життя. Інший венеціанець — Тиціан Вечелліо — уславився портретами і колоритами (вівтарні образи, великі ікони і водночас Венера Урбінська), однак портрет був улюбленим його жанром. У них підкреслена шляхетність, стриманість передаються такими самими шляхетним за гамою колоритом і скупими, строго дібраними деталями. Більш трагічне світовідчуття, яке передає зневіру в ренесансному світлому і високому світі, властиве венеціанцю Тінторетто, в картинах якого багато містики і неспокою.