Культурологія - Безвершук Ж.О. - Метод реалізму — "життя, яким воно є"

Раціоналістичний струмінь внесло в культуру й утвердження історизму — принципу діалектичного підходу до вивчення дійсності, який зобов'язує розглядати всі явища в їх виникненні й розвитку, зумовленості історичними фактами. Історизм вимагає розуміння істини як нескінченного процесу поглиблення людських знань, розуміння значення пройдених, подоланих сходинок пізнання як необхідних свого часу для подальшого розвитку науки. Принцип історизму застерігає від фетишизації сучасних наукових знань, нагадує, що й вони колись стануть пройденим етапом і що власне тільки у такий спосіб можливий прогрес науки. Принцип історичного підходу до дійсності розвинув Г. Гегель.

Реалізм як напрям і метод у художній, творчості зумовлений саме утвердженням історичного погляді) на особу. визнанням, що людина є продуктом певної доби, умов життя, виховання тощо. Реалізм передбачає правдиве зображення реальної дійсності, "правдиве відтворення типових характерів у типових обставинах" (Ф. Енгельс). Предмет зображення в реалістичному творі — істинне життя з усіма його конфліктами, проблемами, психологічними драмами, соціальними болячками. Реалісти заговорили чіткою, зрозумілою мовою, яка прийшла на зміну "музичній", але нечіткій мові романтиків. Реалістична література, прагнучи пізнати суть, зрозуміти причини, схильна до викривання. Так писали Ч. Діккенс ("Домбі і син", "Холодний дім") та У.М. Текерей ("Ярмарок марнославства"), Томас Гарді та ін. — Англія; Стендаль ("Червоне і чорне", "Пермська обитель"), О. де Бальзак (цикл романів і повістей — "Людська комедія"), Г. Флобер ("Мадам Боварі", "Проста душа"), П. Меріме (новели), Гі де Мопассан ("Любий друг") — Франція; Марк Твен ("Том Сойєр"), О'Генрі (новели й оповідання) — США; І. Тургенєв ("Дворянське гніздо", "Батьки і діти"), Л. Толстой ("Війна і мир", "Анна Кареніна"), Ф. Достоєвський ("Біси", "Брати Карамазови"), А. Чехов, І. Бунін (повісті і оповідання) — Росія; І. Нечуй-Левицький ("Микола Джеря"), П. Мирний ("Повія", "Хіба ревуть воли як ясла повні?"), М.Коцюбинський (повісті і оповідання), І. Франко (повісті і оповідання) та ін.

Найвищої майстерності у літературі реалізму набув роман — твір, що відображає складний життєвий процес. велике коло життєвих явищ, показаних у їх розвитку. На відміну від повісті й оповідання, у ньому багато дійових осіб, долі та інтереси яких зіштовхуються і переплітаються. Життєвий шлях людини, її характер висвітлюються у різні періоди життя, різних виявах.

Романом (з фр. — романське оповідання) у XII—XIII ст. називали в Європі оповідання, написане однією з романських мов (французькою, італійською, португальською), на відміну від інших творів, які тоді писали зазвичай латиною. З часом прикметник "романський" став іменником і назва "роман" почала вживатися як назва великої епічної форми. Романи поділяють на історичні, соціальні, філософські, сімейно-побутові, пригодницькі тощо. Іноді дійові особи одного роману стають дійовими особами другого й об'єднують ці твори в дилогію (два романи), трилогію (три романи) і навіть цілий цикл. Най видатнішими майстрами реалістичного роману були Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер — у Франції; У. Текерей, Ч. Діккенс — в Англії; Л. Толстой, І. Тургенєв, Ф. Достоєвський — в Росії та ін.

Багато спільного з реалізмом має натуралізм, який як течія у літературі виник у 60-х роках XIX ст., а найбільше поширився у 70—80-х роках у Франції, Німеччині, Бельгії, Італії. Вирішальний вплив на формування його теоретичних підстав мали філософія та естетика позитивізму, що набули розвитку у творах Г. Спенсера, Т.А. Рібо, І. Тена та ін. Так, спираючись на механістичний детермінізм, І. Тен стверджував, що "домінуюча властивість" індивіда, нації, епохи визначається трьома умовами: "расою, середовищем, моментом". Людина, отже, є продуктом спадковості і матеріального середовища. Сприйнявши від філософи позитивізму вимогу документальної точності мистецтва, багато митців і письменників побачили в ній запоруку правдивості. Е. Золя, найбільш яскравий представник натуралізму, говорив, що це правдиве відображення життя з опорою на точну науку. Згідно з цією програмою він написав роман "Тероза Ракен" і "Мадлена Фера", в яких мотивація вчинків була переважно фізіологічною. З-під пера В. Золя також вийшла серія із 20 романів "Ругон-Маккари", де зображена історія одного роду, члени якого належать до різних класів і професійних груп французького суспільства. На широкому історичному та соціальному тлі художньо, переконливо відтворюючи ріалі долі представників одного роду, він показує, як у різних несприятливих обставинах на людину чатують фатальні хиби її спадковості, що й зумовлює вади, помилки й навіть моральне падіння. Б. Золя був по тільки видатним романістом, а й громадським діячем ("Справа Дрейфуса", а також підтримка і популяризація творчості представників нових течій у мистецтві — реалізму, імпресіонізму). Однак деякі критики вважали, що натуралізм та біологізація сильно послабляють значення його творчості. Натуралізм також яскраво відобразився у творчості братів Гонкур (Франція), італійських веристів, російських письменників П. Боборикіна, М. Арцибашева та інших як чергова спроба якнайправдивішого зображеним людини в художніх творах.

Реалістична література навчила і живописців більш уважно вглядатися в навколишній світ, дивитися на нього не крізь призму абстрактних ідеалів і догм, а в його буденній реальності. Французькі художники, які започаткували реалізм у живописі ("Барбізонці"), сюжети своїх картин знаходили на вулицях, у шинках Монмартру, на березі Сени, в театральній залі, на іподромі, під час прання білизни тощо. Це чесне і правдиві мистецтво Ф. Мілле, К. Коро. Критичний реалізму Франції пов'язаний я ім'ям Г. Курбе (як зазначала пре нього тогочасна критика, жоден художник не викликав такої ненависті міщан до себе, але й жоден не вплинув так на живопис XIX ст., як він). Г. Курбе писав, за його словами, "портрети свого часу". Його картині "Похорон в Орлані" викликала обурення, в ній побачили наклеп на французьких провінційних мешканців, "уславлення потворного". Критик Шанфлері став на захист Курбе: "Хіба це провина художника, якщо матеріальні інтереси, життя маленького міста, провінційна дріб'язковість залишають сліди своїх кігтів на обличчях, роблять згаслими очі, зморшкуватим чоло і беззмістовним вираз рота? Буржуа такі. Пан Курбе пише буржуа". Реалістичний живопис - це велика плеяда талановитих художників в усіх країнах Європи, у тому числі в Росії та Україні.