Культурологія: українська та зарубіжна культура - Закович М.М. - 4. Північне Відродження

Паростки нового мистецтва па півночі Європи, зокрема в Нідерландах, спостерігаються у книжковій мініатюрі, котра, здавалося б, найбільш пов'язана із середньовічними традиціями.

У живопису воно починається з братів Япа та Губерта вап Ейків, які створили Гентський вівтар (собор св. Бавопа в Гепті). Він становить собою двоярусний складень, на дванадцяти дошках якого (у розкритому вигляді) подано десять сцен. Вгорі зображений Христос на троні, попереду стоять Марія та Іоаші, музичать Адам і Єва; внизу па п'яти дошках сцена "Поклоніння агнцю". Особливість цього живопису (який ще не знав анатомії і перспективи) — надзвичайна старанність і детальність у передачі навколишнього світу: кожна травинка, кожний шматок тканини є для художників високим предметом мистецтва (як і для дослідників природи — предмстом, гідним дослідження). Ван Ейки вдосконалили техніку малювання олією, що дало змогу повніше передавати яскраву звучність барв.

Так само старанно малював числеппих мадонн, візерунок їхнього вбрапня, складний рисунок підлоги та вітражів Ян вап Ейк. Художник багато часу приділяв портрету, достовірно передавав індивідуальність, не забуваючи нри цьому про характеристику людини як частини всесвіту ("Людина з гвоздикою", "Людина в тюрбані"). Його герої принципово споглядальні, а пе діяльні, оскільки вап Ейк вважав споглядальність якістю, що допомагає людині осягнути красу нескінченної багатоманітності світу і знайти своє місце у ньому.

Предметний світ він передав із захватом, обов'язково вводячи в портрети реальні деталі оточення: дзеркало у дерев'яній рамі, бронзову люстру, бахмату шерсть песика, одяг.

Мистецтво братів вап Ейків мало величезний вплив на розвиток нідерландського Відродження. їх пантеїстична багатобарвність, щоправда, поступово зникла, зате людська душа розкривалася все глибше у всіх її таємницях. Останнє властиве також Рогіру вап дер Всйдепу (Рож'є де ла Патюр, близько 1400 1464 рр.). Його мистецтво високо оціни}) Микола Кузанський, коли вап дер Всйдсн відвідав Рим, а також Дюрср. Типовий його твір - "Зняття з хреста" (на ньому — відбиток аналітичного спостереження, майже безжальної констатації, часом гротескової загостреності).

На кінець XV ст. припадає творчість надзвичайно обдарованого художника Гюго ван дер Гуса (близько 1435—1440—1482 рр.). Він уже вмів передавати (у грандіозному за розмірами, монументальному за образами вівтарі Портіиарі) душевне потрясіння пастухів та ангелів (у сцені поклоніння Немовляті), обличчя яких промовляють: вони знають наперед істинний зміст події, її незвичайність. Пізні роботи художника позначені рисами дисгармонії, роз'єднаності зі світом.

Творцем похмурих містичних видінь став 1 є ронім Босх (Хієроні-мус ван Лксп, близько 1450—1460—1516 рр.). В них є й елементи середньовічного алегоризму, і жива дійсність. Демонологія межує у Босха зі здоровим гумором, почуття природи з аналітичним поглядом на людину і гротесковістю в зображенні її ("Корабель дурнів"). У вівтарному образі він примудрився дати тлумачення фламандському прислів'ю, де світ порівнюється з копицею сіна, з якої кожний виривас стільки, скільки може вхопити. У "Саді втіх", одній з найвидатніших картин, Босх змалював образ гріховного життя людей. Світ Босха фантастичний (він створював істот, поєднуючи тваринні форми і предмети неорганічного світу) - - і при цьому реальний, хоч і пройнятий передчуттям якихось всесвітніх катастроф.

Творчістю Босха завершується перший етан великого мистецтва Нідерландів - - XV ст., "пора шукань, прозрінь, розчарувань і блискучих знахідок".

Вершиною нідерландського Рспесапсу була творчість Пітера Брей-геля Старшого, прозваного Мужицьким (близько 1525 1530— 1569 рр.)- У ранніх творах він перебував під впливом Босха ("Бенкет худих", "Бенкет тонких" - - зла іронія, недвозпачний присуд). Ллє подальший його шлях — від пейзажу-панорами, який фіксує деталі і намагається показати нескінчепність і грандіозність світу, до пейзажу лаконічного, філософського. З ім'ям Брейгеля зв'язується остаточне оформлення пейзажу як самостійного жанру. Пейзаж з фону перетворився на розповідь про важливі сторони життя. Найбільш відомий з них у Пітера Брейгеля Старшого "Зимовий пейзаж" з циклу "Пори року" (інша назва — "Мисливці на снігу"). Він ліричний, щемливий, від нього віє сумом. Тсмпо-коричпові силуети дерев, мисливців і собак, білий сніг і зникаючі в далині пагорби, крихітні постаті людей па льоду і літаючий птах, який здається зловісним у цій папруженій, майже відчутно лункій тиші.

Щодо жанрового живопису, то тут Брейгель — незаперечно родоначальник. Його полотна заповнені людьми — рядженими, гуль-тяями, жебраками, перекупками. Пізніші твори суворіші, цілісніші, але повнокровні й життєрадісні. Головне яс у них — новий предмет зображення. Це і є пароджсппя жанрових картип ("Селянський танець").

На початку 60-х рр. він малював картини, які перевершили силою виразності всі фантасмагорії Босха, звертався до релігійних сюжетів, щоб з їх допомогою зобразити сучасні події. "Віфлеємське побиття немовлят" — біблійний сюжет, але фактично це картина різні іспанців у нідерландському селищі (солдати навіть в іспанському одязі).

Трагізм сучаспого йому життя, пов'язаний з першою кризою у розвитку нідерландської революції, Брейгель Старший виражав алегоричною мовою. Одна з останніх його картип — "Сліпі". П'ять сліпих людей, що тримаються за одну довгу палицю, летять в яр слідом за вожаком, який оступився. Один з них дивиться прямо — у нього порожні очниці, дикий вищир. Ці страхітливі, приречені на страждання люди здаються ще жахливішими па тлі спокійного, безжурного краєвиду з церквою, порожніми пагорбами й зеленими деревами. Природа неунереджена і вічна, а шлях сліпих — це життєвий шлях усіх людей. Враження приреченості художник посилює сіро-сталевим тоном з бузковими відтінками.

Роздробленість Німеччини, спізнення розвитку міст не сприяли змінам у країні. Тільки з початку XVI ст. у Німеччині починається могутнє нідпесення. Тези глави німецької Реформації Мартіна Лю-тера проти феодальної церкви у 1517 р. стали, за відомим висловом, запалом, подібним до удару блискавки в бочку пороху. Революційний рух у Німеччині зазнав поразки вже у 1525 p., але час селянської війни був періодом високого духовного піднесення і розквіту німецького гуманізму, світських наук, культури. З цим часом збігається творчість пайвидатшшого художника німецького Відродження Альбрехта Дюрера (1471—-1528 pp.).

За різноманітністю, масштабом таланту, широтою сприймання дійсності Дюрер — типовий художник Високого Відродження. Він був і живописцем, і гравером, і математиком, й анатомом, і перс-пективістом, і інженером. Він розв'язав ряд професійно-художніх проблем: співвідношення предметів у просторі, існування людської постаті у просторі й пейзажі. Дюрер залишив після себе значні теоретичні праці про пропорції та перспективу в живопису, про зміцнення і захист міст. Його художня спадщина — 80 станкових творів, понад 200 гравюр, більш як 1000 малюнків, скульптури.

Дюрер був видатним гуманістом епохи Відродження, проте його ідеал людини відрізнявся від італійського. Образи Дюрера сповнені сили, але й сумнівів, болісних роздумів, у них немає чіткої гармонії Леонардо або Рафасля. Художня мова ускладнена, алегорична.

Три найзнамспитіші гравюри художника: "Вершник, смерть і диявол", "Св. Ієропім", "Меланхолія". У першій з них "зображено вершника, який нестримно мчить уперед, незважаючи па тс, що смерть і диявол спокушають і лякають його. У другій - святий Ієропім, який сидить за столом у келії і працює. На передньому плані зображений лев, більше схожий па старого, доброго пса, що лежить поруч.

Дослідники по-різному тлумачили ці гравюри: їх вважали спробою відобразити становище лицарства, духівництва, бюргерства, а в образі св. Ієропіма бачили письмсиника-гумаиіста, вченого нової епохи. У "Меланхолії" крилата жінка в оточенні атрибутів середньовічної науки та алхімії: нісочного годинника, інструментів ремесел, терезів, дзвона, "магічного квадрата", кажапа тощо сповнена похмурої тривоги і зневіри в торжестві розуму й пізнання. Образ оповитий тяжким настроєм, який відображає, очевидно, громадський настрій тих років у Німеччині.

Деякі автопортрети демонструють еволюцію і результат пошуків Дюрера — образ філософа, людини високого інтелекту, внутрішнього горіння, характерного для мислячих людей того трагічного періоду німецької історії. Його найкращі портрети представників німецької інтелігенції — художника вал Орлся, графічний портрет Еразма Роттсрдамського — теж одухотворені.

У 1526 р. Дюрер створює своє останнє живописне полотно — "Чотири апостоли", станкове за формою, але справді монументальне за величністю образів. Деякі дослідники бачили в ньому зображення чотирьох характерів, чотирьох темпераментів. Дюрер порушив каион і на породній план у ліній дошці висунув не Петра, особливо шанованого католицькою церквою, а Іоанпа апостола — філософа, найближчого художнику за світоглядом. В апостолах, в різних їх характерах він оцінював усе людство, віддаючи перевагу мудрості і гуманності, які повинні бути притаманні тим, хто веде людей за собою.

Ганс Гольбейн Молодший (близько 1497—1498—1543 рр.) менше від решти пімецьких художників пов'язаний із середньовічною традицією. Він малював портрети з натури — гостроправдиві, часом безжальні, холодно-тверезі, але вишукані за колоритом. Ранні портрети — парадні, найкращі він створив, працюючи в Англії при дворі Генріха VIII (портрет Томаса Мора, нортрет сера де Морстта, портрет Генріха VIII та ін.). Блискучі за майстерністю його портрети, викопані аквареллю, вуглем, олівцем. Багато працював у гравюрі - славу йому здобула серія па дереві "Тріумф смерті" ("Танок смерті").

Надзвичайно тонким і ліричним майстром був Альбрехт Альдор-фер, у його творчості пейзаж виступає як самостійний жанр.

Останній художник німецького Ренесансу Лукас Кранах Старший (1472—1553 рр.) створював картини в основному па релігійні сюжети. Для його манери характерні м'якість і ліризм, але у вигині витягнутих постатей, в їх підкреслепій тендітності, в особливій витонченості стилю памічаються уже риси маньєризму, котрі свідчать про кінець німецького Відродження.

У Франції в середині XV ст., після походів французьких королів в Італію і знайомства з італійським мистецтвом, починається рішучий розрив з готичною традицією. Французький Ренесанс, як уже говорилося, мав придворний характер (виняток становив лише Франсуа Рабле).

Жан Фукс (близько 1420—1481 рр.) — перший французький великий художник нової епохи — малював нортрети і релігійні композиції. Старанність поєдналася в нього з монументальністю у трактуваппі образу. Лише двома кольорами — яскраво-червопим та синім намальована Мадонна у диптиху з Мілени (моделлю для неї стала коханка Карла VIT — факт, неможливий у середньовічному мистецтві). Та сама композиційна ясність, точність рисунка і зручність кольору характерні для численних мініатюр Фукс (Бокаччо, "Життя славетних чоловіків і жінок", близько 1458 р.).

Античні і ренесансні мотиви проявляються у рельєфах Мішеля Коломба - насамперед мудре прийняття смерті у виконаних надгробках (гробниця герцога Франциска II Бретонського і його дружини Маргарити де Фує; Нант, собор).

З початку XVT ст. при дворі Франциска І працюють запрошені його сестрою Маргаритою Наваррською італійські маньєристи Рос-со і Пріматіччо, які стали засновниками школи Фонтспбло. Ренесанс в архітектурі замок у Фоптснбло, перебудова старого палацу Лувр, численні замки но берегах річок Луари і Шср.

XVI ст. — час блискучого розквіту французького портрета. У цьому жанрі особливо уславився Жап Клуе, який увічнив у своїй портретній галереї Франциска І та його почт. Барви Клуе нагадують за своєю інтенсивністю й чистотою коштовні емалі (портрет Діани де Пуатьє). Його портрети виконані аквареллю, олівцем, сангіною.

Французька скульптура Відродження репрезентована дуже поетичними, карбованими рельєфами Фонтану Німф у Парижі.