Культурологія - Шейко В.М. - 1.7. Функції культури

Багато сучасних культурологів вважають, що культура виникла зовсім з іншого джерела - гри. Так, голландський історик Йоган Хейзінга (1872-1945) дійшов висновку, що основою культури є гра як природна здатність. На думку Й. Хейзінги, якщо проаналізувати будь-яку людську діяльність до самих меж нашого пізнання, то вона виявиться не більше, ніж грою. Ось чому він вважав, що людська культура виникає й розгортається в грі. Сама культура має ігровий характер, причому гра розглядається не як біологічна функція, а як явище культури. Гра старша за культуру, людська цивілізація не додала ніякої істотної ознаки до загального поняття гри. Усі основні ознаки гри вже наявні в ігровій поведінці тварин.

Кожен, на думку Й. Хейзінги, хто звертається до аналізу гри, знаходить її в культурі як задану величину, яка існувала раніше за саму культуру, що супроводжує й пронизує її спочатку і до тієї сучасності. Найважливіші види первісної діяльності людства переплітаються з грою. Людство постійно творить поруч із світом природи інший, вигаданий (символічний) світ. У міфі й культі народжуються рушійні сили культурного життя. Крім того, необхідно підкреслити найважливіше: гра - це насамперед вільна діяльність. Вона має незацікавлений характер, у неї вкладено особливий смисл і цінності, важливі для суспільства в цілому.

Й. Хейзінга розкриває такий вислів: "Культура виникає у формі гри, культура спочатку розігрується. І ті види діяльності, що безпосередньо спрямовані на задоволення життєвих потреб, наприклад полювання, в архаїчному суспільстві воліють знаходити собі ігрову форму. Людський гуртожиток піднімається до супрабіологічних форм, що надають йому вищу цінність за допомогою ігор. У цих іграх суспільство виражає своє розуміння життя й світу. Тобто не слід розуміти справу таким чином: гра помалу переростає або раптом перетворюється на культуру, - а радше так: культурі в її початкових фазах властиве щось ігрове, що представляється у формах і атмосфері гри. У цьому двоєдинстві культури й гри остання є первинним, об'єктивно сприйманим, конкретно визначеним фактом, у той час як культура є всього лише характеристикою, яку ваше історичне судження прив'язує до цього випадку".

Цікаво, що в поступальному русі культури вихідне співвідношення гри й негри не залишається незмінним. Ігровий елемент у цілому з розвитком відступає на задній план. Й. Хейзінга вважає, що він розчинився, асимілювався в різних сферах людського буття. При цьому ігрове начало явищ культури поступово виходило з поля зору. Однак, за переконанням Й. Хейзінги, ігровий елемент може виявитися в різних типах культури.

Гра може втягнути в себе як окрему особистість, так і великі маси людей.

У ранг культури гру можуть звести фізичні, моральні або духовні цінності. Чим більше гра здатна підвищувати інтенсивність життя індивідуума або групи, тим повніше розчиняється вона в культурі.

Витіснення гри, на думку Й. Хейзінги, почалося у XVIII ст., коли суспільство опанувало тверезе, прозаїчне поняття користі, що й спричинило втрату вільного духу культури. Ця ситуація є найкращим показником кризи європейської культури, що досягла у XX ст. повного свого вираження.

Магічне бачення світу як основа розвитку культури

Іншу концепцію походження культури знаходимо в американського культуролога Льюїса Мамфорда. Цей дослідник намагається переосмислити роль знарядь і машин у створенні культури. Він вважає: К. Маркс помилявся в тому, що знаряддям праці належить центральне місце в людському розвиткові. Л. Мамфорд вважає, що є серйозні причини для перегляду всієї картини як людського, так і технічного розвитку, на якому ґрунтується організація суспільства.

На думку Л. Мамфорда, опис людини, яка використовує й виготовляє знаряддя праці, став настільки загальноприйнятим, що лише знахідка фрагмента черепа разом із грубо обробленими кругляками є достатньою для оголошення про те, що саме тут народжувалася людська культура. Американський дослідник звертає увагу на такий факт: протягом мільйона років технологія обтісування каменю залишалася незмінною. Але ж культура розвивалася, причому незалежно від цих технологічних навичок.

Знаряддя й зброя в прадавньої людини були такими самими, як і в інших приматів - дані природою (зуби, пазурі, кулаки).

Так було протягом тривалого історичного періоду, поки людина не навчилася створювати ефективніші кам'яні знаряддя.

Поки в людини не було знарядь праці, вона розбудовувала нематеріальні елементи культури, насамперед - своє тіло. Потім розвинулася здатність робити символи. Причому, на самому початку людське тіло було не просто робочим інститутом. Людина не просто тренувала руку, м'яз і око при виготовленні й для виготовлення знарядь праці, своїм тілом за допомогою різних жестів і ритуалів людина виражала своє ставлення до дійсності.

Магія - це певні символічні дії та ритуали, необхідні для впливу людини на природні об'єкти. Англійський етнограф і соціолог Броніслав Малиновський (1885-1942) прагнув побудувати таку теорію культури, яка ґрунтувалася б на численних фактах. Потреба людини у всьому їхньому різноманітті, на думку Б. Малиновського, відіграє важливу роль у розумінні культури.

Б. Малиновський звернув увагу на той факт, що магія пронизує всі сторони господарської діяльності людини, особливо ті з них, які пов'язані з певним ризиком і небезпеками, у яких багато залежить від випадку. Сільськогосподарські роботи нерозривно переплетені з магією, навіть невелике полювання завжди супроводжується заклинаннями; те саме і з рибальством, особливо в тих випадках, коли його результати непередбачувані, а удача не віддільна від ризику. Б. Малиновський свідчить, що навіть спорудження каное супроводжується численними заклинаннями.

З найдавніших часів людина створила безліч заклинань, обрядів і ритуалів, які впливають на погоду, керують різними природними явищами. Ці обряди були відомі тільки посвяченим, які, на думку архаїчної людини, були наділені надприродними здібностями (жерці, шамани, волхви та ін.).

Професіонали у цій справі передають знання у спадщину й користуються ним, коли їх просять одноплемінники, наприклад під час воєнних подій, природних катаклізмів, для забезпечення вдалого полювання, міцності споруджуваного житла тощо.

Слід зазначити, що, ймовірно, вираження й передача смислів у людській поведінці були значно важливішими для подальшого людського розвитку й створення культури, ніж виробництво знарядь праці. Розглядати людину, головним чином, як тварину, що виготовляє знаряддя, - це означає пропустити найважливіші моменти раннього періоду розвитку культури, який був дуже важливим для подальшого розвитку людства.

У сучасній культурології ці ідеї стають дедалі популярнішими. Зокрема, стверджується, що магія існувала ще до виникнення знарядь праці. Містичні піснеспіви й танці виражали сутність людської природи та визначали її призначення на найбільш ранніх щаблях історичного розвитку. Згідно з магічною теорією, прадавня людина спершу виявляла себе як мрійник, духовидець, шукач змістів, творець бачень, а вже потім - як "людина, що творить", людина знарядь праці.

Ось контури прадавнього життя: спочатку містичні бачення, потім знаряддя, мандала замість колеса, священний вогонь для жертвопринесень, поклоніння зіркам, а не вираховування по них часу чи орієнтирів в поході. На думку американського культуролога Т. Роззака, молитовно-захоплене сприйняття життя передувало практицизму палеолітичної ери.

Отже, прихильники магічної теорії вважають, що вихідним імпульсом культури була зовсім не праця, не матеріальна діяльність, а здатність людей до шукання змісту в навколишній дійсності. Коли первісна людина стала поклонятися природі, спілкуватися з нею й заклинати її, вона, по суті, стала творити культуру.

Ця концепція, безумовно, досить переконлива. Справді, природно-знаряддєва версія походження культури погано узгоджується з рівнем сучасних знань про первісне життя людей. Накопичено величезний матеріал, який свідчить, що людина не могла генетично зберегти надбання, пов'язані з виробництвом знарядь. Однак, навчившись накопичувати знання в символічних формах, вона стала передавати надбане з покоління в покоління. А це і є культура, тобто передавання накопиченого духовного досвіду.

Але є у цій теорії і кілька слабких місць, пов'язаних із дослідженням походження здатності людини до нагромадження смислів і символів.

1.7. Функції культури

Культура - це багатофункціональна система. Головна функція культури - людино-творча, або виховна, оскільки за допомогою культури відбувається формування людини. Усі інші функції так чи інакше пов'язані з нею й навіть базуються на ній.

Інформативна функція передбачає передачу соціальної спадщини, пізнавальну діяльність людини, освоєння культур інших народів.

Комунікативна функція - розвиток певної культури зумовлений її взаємозв'язками з іншими культурами.

Культура виконує також нормативну функцію: вона реалізує норми, сформовані в її межах, а також поширює їхній вплив на всі сфери життєдіяльності людини.

Регулятивна функція: культура обслуговує систему соціальних відносин, готує до зміни, а також створює соціальні механізми, що забезпечують регуляцію поведінки людини. Регулятивна функція культури ґрунтується на таких нормативних системах, як мораль і право.

Семіотична, або знакова, функція передбачає знання, опанування певної знакової системи культури. Без вивчення відповідних знакових систем неможливо опанувати досягнення культури. Найважливішим засобом тут є мова.

Аксіологічна функція відображає найважливіший якісний стан культури. Культура як система цінностей формує в людини цілком визначені ціннісні потреби й орієнтації. За їхнім рівнем і якістю люди найчастіше оцінюють ступінь культурності тієї чи іншої людини. Критерієм стає моральний та інтелектуальний зміст.

Адаптаційна функція: культура забезпечує адаптацію суспільства до змін і взаємодію з іншими цивілізаціями.

Основні функції культури повинні у своїй основі залишатися незмінними, інакше суспільство б загинуло.