Культурологія - Шейко В.М. - Тема 3. Давньогрецькі уявлення про культуру

3.1. "Еллінство" і "варварство"

Культура античної Греції (самоназва греків - елліни) була самобутньою й унікальною. Греки чітко розуміли особливості своєї цивілізації, її відмінність від культур сусідніх і віддалених народів. Цінності античної полісної демократії, пов'язані з пайдевтичною виховною системою, філософським раціоналізмом, об'єднувалися стародавніми греками в поняття "еллінство". Еллінство - це специфічний цивілізований стан, властивий саме стародавнім грекам. Він передбачає цілісний, гармонійний розвиток вільної, освіченої людини, що бере участь у керуванні власним міс-том-державою (полісом).

У поняття "варварство" стародавні греки вкладали інший зміст, ніж це прийнято нині. "Варвари" - це народи, мова яких була незрозуміла грекам. Різниця в мові була не єдиною відмінністю. Греки звертали увагу насамперед на різницю культур - своєї й інших народів, адже давньогрецька цивілізація була оточена народами, що перебували на різних щаблях історико-культурного розвитку. Це й народи, що створили прадавні цивілізації (наприклад, єгиптяни), і народи, що перебували на стадії племінвої, військової демократії (наприклад, скіфи). Поняття "варварство" згодом усе частіше починає ототожнюватися з останніми. "Варварство" починає означати доцивілізований стан, принципово відмінний від еллінської культури. Греки також розуміли різницю між власною культурою й культурою східних народів. Великі прадавні цивілізації Сходу за формою організації влади були деспотіями, мали традиційні буття й мислення. Вільний грек, громадянин поліса, і підданий східного царя дуже відрізнялися один від одного, стан останнього оцінювався греками як рабський, майже варварський. Таким чином, представники східних цивілізацій для греків - майже варвари, оскільки їм не знайома вільна політична діяльність, художня творчість, філософствування, а представники родоплемінних суспільств - варвари тому, що, на думку греків, перебували в доцивілізованому стані.

На думку стародавніх греків, відмінність еллінів та варварів полягає також і в морально-етичних установках та цінностях: варварам не відомі почуття обов'язку, патріотизм, гідність; емоційно-психологічне життя варварів незрівнянно бідніше; розумовий розвиток їх також обмежений, вони не здатні до абстрактного мислення, філософської рефлексії. Однак життя, побут, традиції, релігія варварських народів значною мірою цікавили греків, що виявилося, зокрема, у творчості Геродота.

3.2. Пайдея як процес формування культурності

Поняття "культура", як відомо, узвичаїли римські мислителі. У ньому зазвичай підкреслювалася відмінність людської життєдіяльності від біологічних форм життя. Перше значення цього терміна - оброблення землі; тому культура - це, у першу чергу, землеробство й сільське господарство. В античності культура також сприймалася як здатність до тлумачення священного тексту. Найбільш звичне для нас значення культури як виховання й освіти в цьому контексті сприймається як щось, що доповнює, а іноді й виправляє людську природу, протистоїть їй. Культурна людина формується завдяки освіті та вихованню; це й становить зміст культури всіх народів, що зберігають культурну наступність і традиції як форму колективного досвіду у взаєминах з природою. Проте в такому разі контекст (а отже, й базові значення) поняття "культура" дещо звужується.

Необхідно звернути увагу ще на один важливий аспект поняття: "культура" - це поклоніння, шанування, пошана, культ. І насамперед - релігійний культ. Антична людина постійно перебувала в оточенні богів: вона зустрічала їх у полі, в гаю, у тінистих гротах і річкових заводях, але боги жили й у місті, в будинку людини, вони оберігали місто, закони й безпеку громадян. Можливе навіть ототожнення благочестя і полісного патріотизму.

Історичний контекст поняття "культура" часто пов'язаний з темою античного поліса. Поліс - це місто-держава з порівняно невеликою кількістю жителів, які були його громадянами. Вони підкорялися законам свого міста, захищали його від ворогів і виконували всі необхідні цивільні обов'язки (брали участь у роботі суду й інших міських служб, у проведенні народних зборів та ін.). Для грецької культури характерне звертання її ідеологів до проблеми поліса. Платон у "Державі" стверджував, що поліс перебуває на межі катастрофи через "розбещеність" демократії, яка порушує встановлений порядок, допускаючи до керування містом людей, які за природою своєю не здатні керувати. Вихід він вбачав у відтворенні основ, споконвічно властивих полісу як типу держави: ієрархічної системи, в якій чітко розмежовані сфери діяльності трьох державних станів - правителів-філософів, воїнів і хліборобів. Кожен займається своєю справою, а держава все регламентує й контролює.

Арістотель у "Політиці" виступав за збереження основ наявного порядку. Він доходив висновку, що поліс - найвища форма людського об'єднання, а мета людей, які живуть у ньому, - досягнення блага. Основним осередком суспільства визнавалася сім'я, тоді як Платон вважав, що її слід скасувати, а дітей зробити спільними. Створення ідеального поліса було тісно пов'язане з проблемою виховання, оскільки передбачалося, що благополуччя держави залежить від того, як виховані її громадяни. За Арістотелем, є три правильні форми держави - монархія, аристократія й політія і три неправильні - деспотія, олігархія та демократія.

Місто було окремою державою, в якій культура виступала одночасно вихованням, обробленням і культом. Цим і характеризується процес підготовки громадян в античному полісі, формування зрілого чоловіка з нетямущої дитини, який греки позначали терміном "пайдея" (від pais - дитина). Виховання в античній культурі займало центральне місце. Саме воно, на думку античних мислителів, відрізняло людину від тварини, елліна від варвара, вільного від раба, філософа від черні. Виховання було пов'язане з політичною діяльністю, з формуванням суспільних рис, воно мало настільки універсальні функції, що випереджало сучасну ідею культури у виховному її розумінні.

Термін "пайдея" має дві інтерпретації.

1. Це безпосереднє виховання, навчання дитини. У ширшому значенні: освіченість, освіта, культура. У цьому терміні виражена не тільки ідея зв'язку освіти з вихованням, але й ідея глибокого контакту виховання та навчання, набуття стійких навичок. Усе це максимально досягається в мистецтві ("техне"). Цей зв'язок стає найбільш відчутним тоді, коли йдеться про політичне мистецтво - навичку, необхідну кожному повноправному громадянинові потліса. Саме "ремісничий" бік грецької пайдеї свідчить про інтелектуалізм античної культури й рівень освіченості.

Людина, що опанувала певні навички, вважається "знавцем". Знання стає критерієм оцінювання поведінки (Ахілл, "як лев, про лють лише мислить", а страшний циклоп Поліфем "ніякого не відав закону").

2. Термін відкриває перед сучасною людиною естетичні основи античності, де освіта й культура завжди предметні, безпосередньо речовинні, "тілесні" (А.Ф. Лосєв).

Греки створили унікальну систему освіти, у якій формувався не професіонал у певній сфері, а людина як особистість з визначеними ціннісними орієнтаціями. Безсумнівно, у цій спрямованості на людину й полягає гуманістичне значення античного розуміння культури, основа якого - людина як ідеал, ланка культурного процесу.

Величезне значення для античної культури мало те, що знання в Греції, на відміну від Єгипту, не було сакральним (яке передається тільки посвяченим). Звідси - доступність освіти для всіх вільних громадян поліса.

Основні цінності грецької пайдеї в цілому виходять за межі власне педагогічної сфери й формуються як норми та зразки в контексті культури. Вихідним є аристократичний тип культури, що базується на глибоких генеалогічних традиціях (часто герої Гомера ведуть свій рід від богів). Але зі знатністю походження пов'язується зазвичай краса, фізична досконалість і навіть фізична перевага над іншими, аристократичні чесноти: уміння захистити в бою свою честь, вирізнятися з-поміж інших і досягти слави ("слави до небес"). Чесноти успадковуються, але для цього вони повинні бути захищені в бою - єдиній школі життя, доступній гомерівським аристократам.

У полісі військові чесноти доповнюються цивільними, однак шлях до них пролягає через багаторічну освіту в школі. Мета такої освітньої роботи була одна - усвідомлення учнем себе повноправним членом суспільства. Школа передбачала навчання читати й писати, знайомила з грецькою літературою. Викладалася також музика, адже багато віршів декламувалося під музику.

В античній Греції пайдевтична освіта починалася з дванадцяти років. Із цього віку хлопчики відвідували палестру, де займалися гімнастикою. У гімназіях музичне й гімнастичне мистецтва поєднувалися, часто проводилися змагання молоді, причому в присутності глядачів - вільних громадян, а під час обговорення державних справ слухачами й глядачами, у свою чергу, ставала молодь.

Власне, метою освіти була підготовка свідомих особистостей громадян. Проблема грецької освіти полягала в тому, що підготовка громадян не передбачала професійну освіту: в разі необхідності всі чоловіки міста ставали і воїнами, і політиками.

Отже, мета античного виховання й культури - розвити в людині здатність до розумних суджень і естетичне відчуття міри та справедливості в справах цивільних і приватних.

"Пайдея" визначається як основний зміст античної культури. Однак цей освітній процес не зводився до опанування сумою норм і вимог, він був підготовкою до громадського життя відповідно до досить широкого набору норм і вимог, які розцінювалися греками як їх "мудрі винаходи" - "номой" (закони).

У цьому й полягав певний сенс культури: розвинути в людині здатність до інтелектуальної діяльності й естетичне начало - почуття прекрасного. Це дозволяло потім знайти відчуття міри й справедливості в цивільних і приватних справах. При цьому антична людина не втрачала своєї єдності з природою. Природа була головною невід'ємною частиною космосу, до якого належали також боги і люди. Почуття причетності до природи часто переростало в "милування космосом", а пряме зіткнення з нею - у світоглядні засади.

Незалежна, самодостатня антична людина пишалася своєю силою, розумом і здатністю жити " природно" і "по встановленому". Споглядаючи природний порядок, вона розбудовувала суб'єктивний логос у єдності з об'єктивним, тренувала свій розум. У суді, на народних зборах стародавній грек почував себе онтологічно в безпеці, оскільки поліс гарантував йому свободу, соціальну захищеність і реалізацію його честолюбних прагнень. Гарантом стабільності й порядку були навіть не закони, а сам природний порядок, що вкоренився у свідомості, про раціональний, вічний, життєвий, а отже, про "божественний"порядок речей. Єдність людини з природою зводилась у складнодосяжну, але не трансцендентну субстанцію, а "природне" життя перетворювалося на етичний ідеал освіти й культури.