Культурологія - Шейко В.М. - 2.1. Міфологія в культурі архаїчних суспільств

2.1. Міфологія в культурі архаїчних суспільств

Міф, ритуал і магія - найважливіші елементи архаїчної культури. Первісна свідомість і дія архаїчної людини значною мірою були ритуальними й міфологічними. Магія, міф і ритуал тісно пов'язані між собою, водночас спостерігається протистояння магії міфу й ритуалу. Жрець і маг - це не просто найважливіші представники архаїчного соціїзму, вони стають запорукою смислу і стійкості первісної громади й колективних уявлень. Найважливіші соціальні, культурні й релігійні інститути архаїчних суспільств вийшли з первісного жрецького стану.

Слід зауважити, що про сутність і форми первісного мислення читач може багато почерпнути в роботі К. Леві-Строса1.

Таким чином, якщо культуру розглядати як певну діяльність людини з освоєння природи, сферу її саморозвитку, самоусвідомлення, то міфологія стає першою історичною формою такої діяльності. Міфологія (від грец. туthos - оповідання, сказання) - відображення дійсності в архаїчній свідомості, форма переживання реальності архаїчною людиною. Міф не був результатом свідомого вимислу, він утілювався в характерній стародавності усній народній творчості. Образи міфічного оповідання (боги, легендарні герої, події) були спробою пояснити й узагальнити різні явища природи та суспільства.

Міфологія - це своєрідна форма вияву світогляду прадавнього суспільства. У ній є уявлення про надприродне: богів, напівбогів, героїв. Отже, міфологія містить елементи релігії; у міфології відображені також моральні, естетичні й навіть протонаукові погляди. Завдання міфу - підтримати гармонію між людиною, природою й суспільством. Міфологія встановлює рівновагу між наївно-поетичними образами, системою світосприймання, відчуттям дійсності й нормами поведінки людини.

Було б не зовсім правильно вважати міфологічне мислення примітивним, оскільки воно було досить складним і гнучким. Міф - явище досить складне, воно поєднує в собі поетично-образне і логічне начала та часто довільно комбінує явища і властивості дійсності, що відрізняє його від мистецтва й ідеології пізніших часів. Міфологія була певною мірою неусвідомленим, спонтанним перетворенням реальної дійсності. Міфологічні образи в різному осмисленні часто використовувалися в мистецтві. Міф можна розглядати не тільки як форму архаїчної свідомості, але і як форму свідомості взагалі, у такому разі вона властива всім історичним епохам, доповнює, а іноді й замінює наукові способи пізнання світу. Міф можна інтерпретувати і як ірраціональне начало, яке протистоїть інтелектуальним можливостям.

Для кінця XIX-XX ст. було характерне апологетичне ставлення до міфу як до вічного живого начала ("Філософія життя" Ф. Ніцше, праці А. Бергсона, 3. Фрейда, різні етнологічні теорії). Проблема виникнення такого складного й суперечливого явища, як міф породила безліч поглядів і концепцій, що пояснюють його. Лінгвістична концепція в пізнанні сутності міфу звертається до мови, здійснюючи порівняльний аналіз різних міфологій. М. Мюллер стверджував, що "більшість грецьких, римських, індійських та інших богів - не що інше, як Поетичні імена, які поступово ставали священними особистостями і зовсім не були задумані їхніми творцями. Такою була, наприклад, назва ранкової зорі, поки вона не стала богинею, дружиною Піфона, або дня, що минає". Якщо лінгвістична концепція, яку висловлював М. Мюллер, базувалася на порівняльному мовознавстві, то для представників антропологічної школи (Е. Тайлор, Е. Ленг) підґрунтям стала порівняльна етнографія. За основу своєї концепції її взяв також Дж. Фрезер. При цьому теорії анімізму він протиставив теорію магії, вважаючи, що в міфах спочатку персоніфікувалися не духи, а безособові сили. Тому тотемізм, жертвування, різні календарні культи варто виводити з магії, вбачаючи в ній активне начало, ритуал. Тобто, на відміну від Б. Тайлора, Дж. Фрезер не надавав такої великої ваги пізнавальному моменту в міфах. З такою позицією крайнього "ритуалізму" не завжди можна погодитися, оскільки ритуал не завжди пов'язаний з релігійним культом, а така позиція приводить до недооцінювання пізнавальних можливостей міфу. Міф та обряд в архаїчних культурах становлять певну єдність словесного й дієвого, або "теоретичного" і "практичного" моментів.

До ритуалізму близькою є функціональна школа Б. Малиновського, котрий стверджує, що міф в архаїчних суспільствах має практичне значення, яке виражається в підтримці традицій і безперервності родоплемінної культури. Міф, за Б. Малиновським, виковує тільки практичні функції: "Міф, яким є в первісній громаді, тобто в живій первозданній формі, - це не історія, яку розповідають, а реальність, якою живуть. Це не уява або інтелектуальна вправа художньої фантазії, а практичне керівництво для первісних вірувань і поведінки"1. Інтерпретація міфології Б. Малиновським не виходить за межі концепції "антропологічної школи", а є тільки її різновидом, який абсолютизує практичний характер міфу, що приводить до функціоналізму.

Представник французького структуралізму К. Леві-Строс, навпаки, звертає увагу на вторинність ритуалу при поясненні міфу, який є для нього "праформою" і "прамоделлю" будь-якого життя. Абсолютизуючи структуру міфу, він розглядає його як універсальну форму будь-якої культури. Міф для нього одночасно діахронічний (як історичне оповідання про минуле) і синхронічний (як інструмент пояснення сьогодення й навіть майбутнього). Тому міфеми - немовби зв'язки відносин з цими двома вимірами - діахронним і синхронним. У цьому виявляється значимість міфем.

Представники французької соціологічної школи Е. Дюркгейм і Л. Леві-Брюль у поясненні міфу зважали на особливості колективної психології. Для них у міфі важливими були не функція чи інтерпретація, а уявлення; ритуал лише матеріалізує уявлення і таким чином допомагає самоствердженню роду. На основі дюркгеймівської концепції "колективних уявлень" Л. Леві-Брюль висунув теорію про те, що в "нижчих суспільствах" існує "дологічне мислення", яке керується не логічними законами, а "законом причетності" (партиципації). Це робить "колективні уявлення" предметом віри, а не роздумів, вони мають імперативний характер, що й визначає їхню соціальну значимість. Така свідомість не має "логічних ознак і властивостей", вона містична, оскільки магічні властивості речей вищі за почуття1. Представник символічної концепції Б. Кассірер виводить міфологію з особливої здатності людини ("символічної тварини") символічно об'єктивувати почуттєві сприйняття. Мова й мистецтво для нього існують поруч з міфологією як автономною символічною формою культури, що суперечить синкретичному характерові міфу.

Засновник психоаналізу 3. Фрейд розглядає міф як відвертий вияв найважливішої психологічної ситуації й реалізацію сексуальних потягів, які історично були можливі до виникнення сім'ї. Він акцентує увагу на витіснених у підсвідомість сексуальних комплексах, заснованих на інфантильних потягах до батьків протилежної статі ("едіпів комплекс"). Свідоме життя людини, за 3. Фрейдом, визначає несвідоме, яке постає у ролі вічних і незмінних ірраціональних інстинктів і потягів. Усю психіку він розділяє на несвідоме/підсвідоме ("Воно") і свідоме ("Я"). Останньому приділяється другорядна роль. "Я" потрапляє під вплив"Воно" і "Над-Я" (суспільна свідомість), що викликає занепокоєння, почуття "провини" в разі порушення загальноприйнятих табу. Цей уроджений конфлікт між "Я" і "Воно", а також "Над-Я" є, на думку З. Фрейда, невирішуваним, вічним, і стає основою всіх міфів, які існують як алегорична ілюстрація комплексу Едіпа. Таким чином, міф стає "асоціальним" і позаісторичним. Таку позицію не могли прийняти навіть учні 3. Фрейда, зокрема неофрейдист Е. Фромм.

Загальноприйняту думку щодо сутності міфу висловив Ф. Кессіді, котрий вважав, що міфологія як збірка міфів відображає погляди первісних людей на явища природи й життя, зачатки наукових знань, релігійні й моральні уявлення, які панували в родовій громаді, художньо-естетичні почуття людей на початку історії. "У міфі, - пише він, - переплітаються вимисел, віра й знання, але сутність міфу не зводиться до жодного з них"2.