Культурологія - Шейко В.М. - 9.1. Матеріалістична інтерпретація культури в XIX ст. Економічний детермінізм у розумінні культури

Марксистське вчення створювалося протягом приблизно одного десятиліття - з кінця 30-х до кінця 40-х років XIX ст.

Карл Маркс був видатним соціологом та економістом, однак проблеми філософського й культурологічного змісту займають досить вагоме місце в його творчій спадщині. К. Маркс народився в 1818 р. у м. Трирі (Рейнська провінція). Після гімназії навчався в університеті на юридичному факультеті, спочатку в Бонні, а потім у Берліні. Уже в студентські роки звернувся до вивчення й аналізу суспільно-політичних та економічних проблем.

Фрідріх Енгельс так само, як і К. Маркс, був уродженцем розвинутої економічно Рейнської провінції тодішньої Німеччини. Енгельс народився в 1820 р. у м. Бармені в сім'ї текстильного фабриканта. Він не здобув всебічної освіти й був змушений займатися комерцією. У цих умовах самоосвіта була для нього єдино можливою.

В історичному процесі формування філософії марксизму необхідно виділити дві основні стадії: 1) перехід К. Маркса й Ф. Енгельса до матеріалістичного підходу та комуністичних поглядів, який завершився до початку 1844 р.; 2) період розробки основних положень марксизму, створення творів зрілого марксизму.

9.1. Матеріалістична інтерпретація культури в XIX ст. Економічний детермінізм у розумінні культури

У становленні й наступному розвиткові людства та його культури визначну роль відіграла праця. Ця ідея - найважливіша в марксизмі. Створюючи й розвиваючи людину, праця, матеріальне виробництво, разом з тим, поглинають усі її сили, увесь її час, поневолюють її, приводять до виникнення приватної власності, експлуатації, класів. Це, за термінологією Маркса, "відчужена праця", тобто така діяльність людини, яка, будучи найважливішим вираженням її людської сутності, е водночас далекою силою, що її поневолює, проявляється в пануванні продукту праці над його виробником. Розвиток виробництва в умовах капіталізму створює, на думку Маркса, матеріальні передумови для знищення "відчуженої праці", тобто для подолання взаємовиключної протилежності між працею й насолодою, працею і всебічним розвитком людської особистості. Головна умова подолання відчуження - знищення приватної власності на засоби виробництва. Шляхом усунення відчуження продуктів праці й самої трудової діяльності людей створюється основа для ліквідації відчуження й у духовному житті суспільства. А це і є, за Марксом, комуністичним перетворенням соціокультурних відносин.

Питання про роль матеріального виробництва в розвитку суспільства й культури докладно досліджене К. Марксом у "Німецькій ідеології". Тут же він сформулював базові для марксистського вчення поняття продуктивних сил і виробничих відносин, висловив класичні для марксизму положення про класову боротьбу як закономірне явище, зумовлене приватновласницькими виробничими відносинами, вказав на закономірність соціальних революцій і неминучість, на його думку, переходу до безкласового суспільства через комуністичну революцію.

К. Маркс і Ф. Енгельс наполягали на тому, що духовне життя суспільства, його культура, ідеї, які панують у цьому суспільстві, є наслідком панування певного класу, того класу, якому належать засоби виробництва. Подібній закономірності підпорядкований і такий соціальний інститут, як держава. Незалежно від форм правління (монархія, парламентська республіка і т. д.) держава, за твердженням Маркса, завжди є політичною диктатурою того класу, який панує економічно (володіє засобами виробництва).

У цілому людська культура розумілася К. Марксом як діяльність. Ця діяльність єдина в різноманітті її виявів, вона утверджує людське начало у світі. При цьому сутність людини та культури визначається соціальністю й економічними факторами (виробничими відносинами). Реальна основа всього різноманіття форм людської діяльності - це, за Марксом, виробництво матеріальних благ, розвиток якого визначає всі інші сторони суспільного життя. Будь-який вияв життя індивіда самого по собі у всій його неповторності й унікальності, індивіда як особливого роду культурної реальності для Маркса практично не існує. У цьому специфіка його поглядів. Принципове значення має, за Марксом, не особистісне, індивідуальне, а соціальне, суспільне начало людської життєдіяльності.

Релігія, з погляду К. Маркса, також не є органічною, невід'ємною частиною культури. Вона - атрибут суспільства, заснованого на експлуатації та гнобленні, продукт нерозвиненості як людської свідомості, так і соціального ладу в цілому. В інтерпретації К. Маркса релігія стала "опіумом для народу", "подихом пригнобленої тварини", "серцем безсердечного світу" - ілюзорною свідомістю людини, яка пригноблена й не може адекватно вирішити свої проблеми в умовах земної реальності. У майбутньому досконалому суспільстві, де вирішаться основні проблеми людського буття, релігійна свідомість буде переборена, релігійні культи перестануть існувати. У цьому суспільстві, на думку Маркса, немає місця релігії як такій.

Отже, К. Маркс сформулював матеріалістичне розуміння суспільства й історії. У розвитку всіх сторін людського життя, за Марксом, визначальну роль відіграє суспільне виробництво (економічні відносини).

У першому томі "Капіталу" К. Маркс розглянув основні характеристики праці як специфічної людської діяльності, що відрізняє людину від інших тварин і формує природні умови існування людського суспільства. Тваринам, підкреслював Маркс, властиві інстинктивні форми праці, людину ж відрізняє від них насамперед виготовлення знарядь праці. її трудова діяльність має, отже, свідомий і доцільний характер. Знаряддя праці - це головний показник рівня розвитку матеріального виробництва. "Економічні епохи, - писав К. Маркс, - різняться не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці".

Таким чином, К. Маркс розумів виробництво не просто як необхідну умову людського життя, а як визначальну основу всіх форм громадського життя та її розвитку. Із цього погляду величезного значення набуло поняття "виробничі відносини", яке є найважливішою категорією марксизму.

За своєю природою виробництво є суспільним процесом. Для того, щоб виробляти, люди вступають у певні, незалежні від їхньої волі й свідомості, суспільні відносини, які відповідають рівню розвитку продуктивних сил суспільства. І так само, як продуктивні сили, будучи результатом праці попередніх поколінь, не залежні від кожного покоління, так і виробничі відносини не обираються людьми своєю волею, а об'єктивно необхідні. Продуктивні сили становлять зміст процесу суспільного виробництва, виробничі відносини - його необхідну форму.

Вивчення розвитку суспільно-економічних формацій і закономірностей переходу від одного способу виробництва до іншого приводить К. Маркса до обґрунтування одного з найважливіших положень його вчення, яке було назване законом відповідності виробничих відносин рівню й характеру продуктивних сил. Цей закон, за Марксом, розкриває визначальну роль продуктивних сил, тобто залежність виробничих відносин від рівня розвитку продуктивних сил. Але оскільки виробництво безперервно розвивається, прогресує, то розвиток продуктивних сил неминуче вступає в суперечність із виробничими відносинами, що склалися на попередній стадії їх розвитку. Ця суперечність в умовах класового антагоністичного суспільства неминуче переростає в конфлікт, тому що, згідно з марксизмом, панівний клас прагне зберегти застарілі виробничі відносини, які становлять економічну основу його політичного панування. Це й приводить до революції, що утверджує нові виробничі відносини, які відповідають новим продуктивним силам.

Таким чином, згідно із класичним марксизмом, закон відповідності виробничих відносин продуктивним силам виявляє рушійні сили суспільного розвитку. З усієї сукупності суспільних відносин виробничі відносини є первісними, основними, вони визначають усі інші зв'язки між людьми, зокрема й культуру. Сукупність виробничих відносин К. Маркс і Ф. Енгельс характеризують як економічну структуру суспільства. Остання визначає його політичні, ідеологічні (тобто культурні в цілому) установки і панівні погляди. Виробничі відносини досліджуються в марксизмі як форма розвитку продуктивних сил і як основа, базис розвитку політичного й ідеологічного життя суспільства.

Це положення про двоїсту роль виробничих відносин, або про органічний, внутрішній зв'язок усіх сторін громадського життя (культури) з розвитком суспільного виробництва та його формою, є одним із центральних у марксизмі. Зважаючи на нього, основоположники марксизму сформулювали поняття суспільно-економічної формації, способу виробництва, закономірності класової боротьби, соціальних революцій тощо. Виробничі відносини, або економічна основа суспільства, отримали в марксизмі назву базису, а вже згадані політичні, правові, моральні (тобто в цілому духовні, культурні) основи людської життєдіяльності названі надбудовою. Категорії базису й надбудови необхідні для вичленовування основного й другорядного у всій будові суспільного буття. Основною в аналізі суспільного буття є теорія суспільно-економічної формації, під якою мається на увазі історично визначений тип суспільства, вихідна схема його матеріальних і духовних структур. До неї органічно входять соціально-економічні відносини й різні форми суспільної свідомості (філософія, наука, релігія та ін.). Основою суспільно-економічної формації є виробничі відносини, що залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Специфіка суспільно-економічних формацій є визначальним фактором розвитку культури в тій чи іншій формації. Формації можна вважати також вихідними моделями, типами культури в її всесвітньо-історичному розрізі. Основою специфіки культур є тип матеріального виробництва.