Культурологія - Шейко В.М. - 8.3. Культурологічна концепція З. Фрейда

За своїм задумом та найближчою метою фрейдизм орієнтований на вивчення та лікування психіки індивідів, але він із самого початку містив тенденцію до пояснення суспільної свідомості в її сучасному та минулому. "Заборони", що, як вважав Фрейд, витісняють сексуальні потяги у сферу несвідомого і породжують неврози, були нічим іншим, як соціальними нормами моралі та права, які виникли на зорі історії людства. Фрейд назвав їх "культурними заборонами" і вважав, що дуже важливо з'ясувати, як, чому, за яких умов вони виникли, утвердилися, еволюціонували. Увага вченого була привернута до проблем формування і суті людської культури. За словами Фрейда, він прагнув зробити висновки про загальний розвиток людства, спираючись на власний досвід, який отримав "...через вивчення душевних процесів окремих осіб за весь час їх розвитку від дитинства до зрілого віку". Переносячи характеристики з окремої людини на все людство, Фрейд намагався таким чином зрозуміти процес еволюції культури.

Культуру Фрейд розумів як сукупність соціальних особливостей людей, їх знання та здатність до різних видів діяльності, норми поведінки, сукупність матеріальних і духовних цінностей, політичних та державно-правових інститутів тощо. Він говорив про репресивну функцію культури, яка полягає, в тому, що соціальні норми та цінності, моральні й політичні установки поведінки людей пригнічують їхні природні інстинкти та потяги і таким чином позбавляють їх свободи, можливості досягти насолоди і щастя. У праці "Незадоволеність культурою" Фрейд дійшов висновку, що "велику частку вини за наші нещастя несе так звана культура"1. На його думку, люди були б щасливішими, якби відмовилися від сучасної культури та цивілізації2.

Слід зазначити, що Фрейд переносить на все людство психологічні особливості не просто індивіда, а невротика. Щодо цього вчений висунув деякі твердження. По-перше, всі люди в більшому чи меншому ступені є невротиками. По-друге, кожна дитина у своєму індивідуальному розвиткові проходить фазу неврозу. По-третє, стадія неврозу характерна і для первісної людини. Через неї проходять усі народи у своєму культурно-історичному розвитку. Розглядаючи культуру крізь призму невротичної свідомості індивіда, Фрейд кваліфікував її як систему заборон, які блокують природні потяги людини. На його думку, витіснення потягів є мірилом досягнутого культурного рівня, а культурний розвиток людства є звільненням від природних пристрастей, задоволення яких гарантує елементарну насолоду нашому "Я".

Фрейд вважав, що психоаналіз можна використовувати і для пояснення та регулювання суспільних процесів. Людина існує в соціумі. Механізми психічної взаємодії між різними інстанціями в особистості знаходять свій аналог у культурних процесах суспільства. Люди, підкреслював він, постійно перебувають у стані страху й неспокою від досягнень цивілізації, які можуть бути використані проти людства. Відчуття страху та занепокоєння посилюються від того, що соціальні інструменти, які регулюють відносини між людьми в сім'ї, суспільстві та державі, протистоять їм як чужі й незрозумілі сили. Однак при поясненні цих явищ Фрейд концентрує увагу не на соціальній організації суспільства, а на природній схильності людини до агресії та руйнування. Розвиток культури - це вироблена людством форма приборкання людської агресивності й деструктивності. Але в тих випадках, коли культурі вдається це зробити, агресія витісняється у сферу несвідомого і стає внутрішньою пружиною людської дії. Суперечності між культурою та внутрішніми спрямуваннями людини призводять до неврозів, і, як уже зазначалося, виникає проблема колективного неврозу. У зв'язку з цим поставало питання, чи не є деякі культури або навіть культурні епохи "невротичними", чи не стає все людство під впливом культурних спрямувань "невротичним".

Слід підкреслити, що термін Фрейда "культура" в більшості випадків рівнозначний поняттю "суспільство". У визначенні "людська культура" Фрейд зазначає, що культура охоплює всі набуті знання та засоби, щоб панувати над силами природи, і одночасно вона включає всі інститути, які регулюють відносини між людьми, особливо розподіл благ2. Але в усіх людей ще живі деструктивні, антисоціальні, антикультурні традиції, і ці прагнення у значної кількості осіб настільки сильні, що визначають їхню поведінку.

Можна сказати, що людина перебуває між двома вогнями: з одного боку, культура пригнічує людину, позбавляє її насолоди (за це людина і прагне позбутися її); з іншого - культура захищає її від чинників навколишнього середовища, дозволяє опановувати всі блага природи та користуватися ними, а також розподіляє їх між людьми. Отже, якщо людина відмовляється від культури на користь своєї насолоди, то вона позбавляється захисту, багатьох благ і може загинути. Якщо ж вона відмовляється від насолоди на користь культури, то це стає тяжким тягарем для її психіки. І зазвичай людина схиляється до другого? Фрейд зазначав, що будь-яка культура має бути побудована на примусі та на відмові від потягів; і при її розумінні з'ясовується, що центр ваги з матеріальних інтересів пересунутий на психіку. Головним залишається питання про те, як примусити негативно налаштований натовп дотримуватися культурних догм. Тут постає питання про роль особистості в культурі.

Як неможливо обійтися без примусу до культурної роботи, так неможливо обійтися і без панування меншості (еліти) над масами, оскільки маси - недалекоглядні, не бажають відмовлятися від потягів, не хочуть прислуховуватися до аргументів на користь такої відмови, а індивідуальні представники мас заохочують вседозволеність та розпущеність. Лише завдяки впливу взірцевих індивідів, яких вони визнають за вождів, маси дозволяють схилити себе до напруженої внутрішньої роботи із самозречення, від чого залежить розвиток культури. Усе це виявляється позитивним, якщо вождями стають особистості з незвичайним розумінням цієї життєвої необхідності, які змогли опанувати власні потяги. Але е небезпека того, що, не бажаючи втрачати свого впливу, вожді почнуть поступатися масі більше, ніж маса їм, тому необхідно, щоб вони були незалежні від влади як розпорядники засобів влади.

Отже, люди мають дві поширені особливості, внаслідок чого інститут культури може підтримуватися лише із застосуванням певної міри насильства:

1) люди не мають спонтанної любові до праці;

2) аргументи розуму безсилі проти людських пристрастей.