Музеєзнавство - Рутинський М.Й. - 2.3. Комерційна та фандрайзингова діяльність

У класичний період розвитку музеїв їхні теоретики і практики перебували під впливом догми: музейна справа – це не індустрія розваг, і тут немає місця комерції. Адже музей – це некомерційна установа, його місія – зберегти старожитності і рідкісні пам'ятки, що дісталися нинішньому поколінню від попередніх, та передати їх наступним поколінням. Музей організує вивчення культурної спадщини і репрезентує її людям. Використання музейних фондів для бізнесу й отримання фінансового прибутку не є засадничою метою музею.

Однак з другої половини XX ст. бізнес почав стрімко входити в музейну сферу, адже зріс інтерес людей до подорожей і динамічного розвитку набрав туризм.

Соціологічні дослідження, проведені в музеях країн Західної Європи на початку 1980-х років, з'ясували, що мотивація відвідування музеїв у суспільстві "непомітно" змінилася: більшість людей приходять у музеї не отримати знання, а цікаво провести своє дозвілля. В результаті цього у європейських музеях поступово змінилися акценти музейної роботи в бік комерціалізації й анімізації [73, 85]. Дослідження 1990-х років підтвердили, що понад 80% потоку відвідувачів європейських музеїв формують туристи у рамках проведення своїх відпочинково-дозвіллєвих програм [85].

Умови вільної ринкової економіки вимагають від музеїв приносити прибуток принаймні на рівні самоокупності й самофінансування. Отже, тому одним з найважливіших видів основної діяльності музеїв є комерційна діяльність.

За критерієм комерційності музеї світу поділяються на низку категорій:

­ державні, муніципальні, селищні музеї – установи, що мають пряме централізоване бюджетне фінансування і завдяки цьому менш залежні від коливань обсягів відвідувачів;

­ музеї на промислових підприємствах чи в комерційних організаціях – аналогічно їх діяльність дотується з фондів відповідних організацій і тому мало залежить від коливань потоків екскурсантів;

­ приватні музеї – утримуються власниками, часто незалежно від того, приносять вони прибуток чи збитки, (наприклад, для багатьох європейських аристократів утримувати дорогі музейні колекції у своїх родових замках – справа престижу й родового гонору);

­ музеї при громадських організаціях та музеї зі статусом самофінансування – ця група музеїв веде активну промоційно-маркетингову та комерційну діяльність, оскільки існування цих музеїв повністю залежить від отриманих ними прибутків.

Для більшості українських музеїв комерційна діяльність зводиться до надання екскурсійних послуг та вимушеної здачі окремих приміщень в оренду. Саме поняття комерційної діяльності музеїв ще не отримало широкого визнання серед керівництва національної музейної мережі. Часто брак досвіду чи бажання залишає чимало визначних українських музеїв без чималих альтернативних прибутків, які, образно кажучи, просто "лежать під ногами".

Натомість, в економічно розвинених країнах перелік видів комерційної діяльності музеїв надзвичайно широкий. Музейні мережі цих країн тісно інтегровані в індустрію дозвілля й туроперейтингу, чимало з них утримують власні дочірні комерційні компанії (екскурсійні бюро, готелі і ресторани, ексклюзивні реставраційні майстерні, магазини коштовностей чи антикваріату, сувенірні крамниці, поліграфічні фірми, власні видавництва тощо). Щорічні прибутки визначних британських та американських музеїв сягають десятків мільйонів доларів, з них лише близько третини становить пряма плата за відвідування [80].

Частка доходів у бюджеті музеїв розвинених країн від власної комерційної діяльності (продажу квитків, товарів та послуг споживачам), як правило, в усьому світі сягає не більше 20 –30%. Ще одну третину забезпечує держава чи місцеві громади. А решту коштів музеї отримують завдяки спонсорам та некомерційному маркетинговому залученню зовнішніх фінансових потоків (фандрайзинг).

Таким чином, музеї розвинених країн існують передусім на кошти, які вони отримують від приватних осіб (до 85% загального бюджету). В музеях Північної Америки поширена практика сплати членських внесків фізичними та юридичними особами, Західної Європи – внесків спеціальних товариств друзів музею [80]. З 1980-х років на Заході стала популярною тенденція корпоративного фінансування музейних проектів; корпорації ідуть на ці витрати заради підтримання позитивного суспільного іміджу як компаній, що служать суспільним інтересам, та реалізації корпоративної PR-стратегії.

Зрозуміло, що такі комерційно успішні музеї дозволяють собі періодично організовувати власні археологічні, палеонтологічні та етнографічні експедиції, проводити документознавчі дослідження в архівах інших країн, виплачувати фінансові компенсації особам, котрим поталанило знайти скарби, скуповувати найраритетніші пам'ятки на міжнародних аукціонах, вести масштабну видавничу діяльність з популяризації науки, культури й мистецтва.

Найсутєвіші види комерційної діяльності, якими може займатися будь-який український музей, представлені на рис. 2.7.