Основи культурології - Сандюк Л.О. - Тема 13. КУЛЬТУРА НОВІТНЬОЇ ЕПОХИ

Зміст теми

13.1. Особливості культурного розвитку на зламі ХХ-ХХІ століть.

13.2. Мистецтво Новітньої епохи.

13.2.1. Мистецтво першої половини ХХ століття.

13.2.2. Мистецтво постмодернізму.

13.3. Проблема діалогу культур у контексті сучасних глобалізаційних процесів.

13.1. Особливості сучасного культурного розвитку на зламі ХХ-ХХІ століть

ХХ століття можна вважати лише миттєвістю в масштабах існування людства. Проте кількість подій та проблем, що виникли в межах культури ХХ століття, безумовно, мають вирішальне значення для ходу людської історії. Численні дослідження особливостей сучасної культури носять суперечливий характер - від оптимістичних концепцій до абсолютного песимізму. Взагалі спроби сучасників адекватно оцінювати тенденції культурного розвитку XX ст. наштовхуються на значні труднощі. Вони пов'язані як з величезним розмаїттям культурного матеріалу, так і з тим, що для людей, які знаходяться ще фактично всередині сучасної культури, важко скласти про неї більш-менш об'єктивне судження - адже для цього потрібна певна історична дистанція.

Події XX століття - дві найжорстокіші світові війни, поява тоталітарних держав, процеси розвитку всесвітньої системи господарювання, ринкових відносин і демократичних структур, науково-технічна революція - привели до зміни мислення і системи цінностей. Суть цієї трансформації - криза гуманізму.

Загалом, характеризуючи культурний розвиток XX століття, слід звернути увагу на ряд наступних його суттєвих взаємопов'язаних рис. Виключного значення в культурі XX століття набули наука і техніка. Наука досягла значних висот практично в усіх сферах буття людини. З'явилося багато нових наук, значення яких ще повністю не виявилось: кібернетика, екологія, генна інженерія; відбулися революційні відкриття в галузі ядерної фізики, хімії, математики, психології. Науково-технічна революція здійснює небувалий переворот у житті людей. У найбільш розвинених країнах формується постіндустріальне суспільство, для якого характерні такі риси: створення економіки послуг, домінування у суспільстві науково-технічних спеціалістів, панування інформаційного сектора в економіці, зростання соціальної мобільності, темпу життя.

Сучасні дослідники по-різному оцінюють вплив науково-технічної революції на життя суспільства. З одного боку, висловлюється оптимістична впевненість у безмежних можливостях науково-технічного розуму, висуваються технократичні утопії (Тоффлер, Масуда); з іншого - посилюються антисцієнтистські настрої. Техногенні кризи, поява глобальних проблем вказують на те, що науково-технічний прогрес, позбавлений гуманістичного виміру, не врівноважений прогресом моральним і духовним, несе загрозу людству. Детальніше проблема суперечливого характеру науково-технічного прогресу була розглянута вище в темі "Техніка в системі культури".

XX століття характеризується розвитком світового ринку, у який включаються всі країни. Формуються глобальні господарські зв'язки, встановлюється всесвітня система господарства. Поширення ринкових веде до приватновласницької орієнтованості індивідуальної поведінки людини, в результаті чого остаточно розриваються зв'язки з традиційним суспільством. Це стосується, перш за все, європейської цивілізації і тих народів, що знаходяться під її впливом, де сучасний розвиток веде до панування ринкової культури.

Товарно-грошові відносини починають домінувати над усіма іншими; формальні, механістичні форми спілкування витісняють такі, що несуть у собі безпосередньо людський сенс. Відбувається ціннісна абсолютизація грошей. Ще на рубежі XIX-XX століть на кардинальну зміну шкала цінностей у суспільстві у зв'язку з прискореним розвитком товарного типу господарства вказував німецький мислитель Г. Зіммель. У своїй праці "Філософія грошей" він зазначав: "Сьогодні ... усі людські відносини і об'єктивна культура пройняті інтересом до грошей. !ронія історичного розвитку полягає в тому, що внаслідок атрофії змістовних життєвих цілей місце їх зайняла цінність, котра є лише засобом і нічим більше".

XX століття яскраво виявило дегуманізуючий характер споживацьких цінностей, що характеризують ринкову цивілізацію. Світ сучасної західної людини - гіпертрофовано-речовий. Ще у XIX столітті філософ і поет Ральф Емерсон влучно зазначив, що "речі скочили у сідло і поганяють людство". У XX столітті ця проблема значно загострилась, що дало підставу Е. Фромму у своїй праці "Мати чи бути?" висловитися з цього приводу ще радикальніше: "Якщо я є те, що я маю, і якщо я втрачаю те, що я маю, то хто ж тоді я є? Ніхто інший як повалена, спустошена людина - жалюгідне свідоцтво неправильного способу життя".

Конкуренція як неодмінна риса ринкової культури, поділ праці ведуть до розширення сфери індивідуальної свободи дії. Усе це обумовлює знецінення традиційних релігійних основ культури, секуляризований індивід стає масовим явищем. Сучасність вперше в історії створює передумови для чіткого розмежування надособистісних і особистісних регулятивів поведінки. Звільнившись від Бога, від будь-яких абсолютів, масовий індивід XX століття отримує широкий простір для вільної усвідомлено-добровільної дії, керуючись лише власним розумінням добра і зла. Зменшується сфера суспільного контролю над особистістю, що вимагає розширення сфери дії особистісних регулятивів. Це несе у собі загрозу сваволі, відриву свободи особистості від її відповідальності та обов'язку. Відбувається атомізація суспільства, раціоналізм усе більше набуває форми утилітаризму, практицизму, прагматизму.

Криза гуманізму посилюється процесами масовізації суспільства. Формування масової культури - важлива риса XX століття. Її передумови: індустріалізація, стандартизація виробництва і споживання, розвиток засобів масової комунікації, здатних тиражувати інформацію в глобальному масштабі, комерціалізація всіх сфер життя. Виникає можливість формувати стандарти мислення і почуття, " однодумність" у все більших масштабах. На відміну від культури елітарної, масова орієнтована на пересічний рівень масового споживача культурної продукції і відтворює цей рівень. Уявна демократичність масової культури, її начебто антиелітарність фактично спрямовані проти особистості, ведуть до втрати її творчих сил, формують особистість пасивного споживача. Важлива риса масової культури - ескапізм - орієнтація споживача культури на втечу у світ фантазій, ілюзорний світ відео, гри.

Найбільш значимими та пріоритетними проблемами сучасності виступають глобальні проблеми. Термін "глобальні проблеми" був уведений у наукову літературу і отримав широке розповсюдження завдяки діяльності Римського клубу. Сьогодні під глобальними проблемами розуміють цілу низку проблем, які зачіпають життя всього людства, а їх розв'язання можливе лише зусиллями всіх народів, які населяють Землю. Весь комплекс глобальних проблем можна згрупувати навколо трьох фундаментальних напрямків розвитку, що описують спосіб існування людини у світі: "людина -техніка", "людина - культура", "людина - природа". У кожній із цих систем по-своєму проявляється загроза людству. Зокрема, у системі "людина - техніка" загроза виникає з боку використання таких видів енергії як ядерна, термоядерна тощо. Зовсім невідомі для людини наслідки роботи машин, що працюють на принципах самовдосконалення і самонавчання. Система "людина - культура" зачіпає сутнісні риси людського буття, і скорочення культурного поля людини загрожує всім. Система "людина - природа" складалася тисячоліттями. І якщо на початку людської історії в ній діяли табу, ритуали, культи, що досить адекватно часу забезпечували єдність природного і штучно створеного, то на сучасному етапі, внаслідок нерозумного втручання людини в природу, остання все більше починає проявляти себе як могутня сила, що зможе знищити все людство. Глибина проникнення глобальних проблем у суспільне життя зростає з часом у геометричній прогресії. Людство вже підійшло до межі, коли для того, щоб запобігти загибелі людської цивілізації необхідними є фундаментальні перетворення вихідних принципів співжиття.

У зв'язку з цим у світоглядних засадах культури ХХ століття спостерігається тенденція до переходу на позиції плюралізму, толерантності. У ХХ столітті сформувалася нова філософська традиція - філософія діалогу, що представлена іменами М. Бубера, М. Бахтіна та інших. Детальніше про це буде йтися в подальшому.