Основи культурології - Сандюк Л.О. - 16.3.2. Православ'я

Уже на початку V століття після поділу Римської імперії на Східну та Західну почався процес розколу християнства на два основних напрямки - православ'я та католицизм. Східна Римська імперія після цього проіснувала ще близько тисячі років, а Західна імперія припинила своє існування в середині V століття. Тому Константинопольський патріарх здійснював своє церковне керівництво в державі з централізованим управлінням, а Папа римський - там, де була низька дрібних держав.

Незважаючи на різницю становища, кожна з цих церков у своїх офіційних документах іменувала себе " вселенською". У середині ІХ ст. мав місце конфлікт між папством і патріархією, котрий поглибив церковний розкол. У 1054 році відбувся остаточний розкол, який залишається в силі й досі, хоча через 900 років римський папа Павло УІ та Константинопольський патріарх Афінагор І зняли взаємні анафеми з обох церков.

Зараз у світі нараховується п'ятнадцять автокефальних самостійних православних церков: Константинопольська, Олександрійська, Антиохійська, Ієрусалимська, Російська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Кіпрська, Грецька, Румунська, Албанська, Польська, Чехословацька, Американська. Існують також автокефальні православні церкви, які ще не отримали канонічного дозволу на автокефалію від Вселенського Патріарха. Це дві українські церкви - Українська Автокефальна Православна Церква та Українська Православна Церква - Київський Патріархат, а також Македонська Православна Церква, Французька Православна церква та деякі інші. Православні називають себе православними, тому що визнають істинними лише ті положення віровчення, які були затверджені першими сьома Вселенськими соборами.

Для всіх православних церков є спільними віровчення, культ, канонічна діяльність. Основу православного віровчення складає Нікео-Цареградський символ віри, прийнятий на перших двох Вселенських соборах. Православні вірять у єдиного Бога, який створив увесь світ, у тому числі і людину. Цей Бог являє собою тотожність трьох рівноправних іпостасей: Бога Отця, Бога Сина, Бога Духа Святого. Вірять у первородний гріх, який здійснили перші люди Адам та Єва. Вірять у друге пришестя Христа - Бога Сина, який прийняв людський образ, народившись шляхом непорочного зачаття від Діви Марії та добровільно приніс себе в жертву за гріхи людства (був розп'ятий на хресті і на третій день воскрес, а після 40 днів вознісся на небо), який прийде знову вдруге раз в силі та славі, щоб судити живих і мертвих та встановити своє вічне царство як на землі, так і на небі, в якому праведники будуть блаженствувати, а грішники вічно мучитися. Православні вірять у безсмертя душі, в існування пекла та раю. За православною вірою досягти спасіння можна лише в рамках церкви, яка являється містичним тілом Іс-уса Христа, посередником між Богом та людиною.

З догматичним віровченням тісно пов'язана система культових дій. Основу цих культових дій складають головні обряди - таїнства, у яких "під видимим образом передається віруючим невидима божественна благодать". Православні визнають сім таїнств: хрещення, причащання (євхаристія), покаяння (сповідь), миропомазання, шлюб, соборування, священство. Окрім таїнств, православна культова система включає в себе молитви, поклоніння хресту, іконам, реліквіям, мощам та святим.

16.3.3. Католицизм

Найбільшою за кількістю прихильників гілкою християнства є католицизм. У цілому католицизм поділяє з православ'ям основні положення віровчення та культу, догмати та таїнства. Але якщо православ'я визнає рішення лише перших семи Вселенських соборів, то католицизм продовжує розвивати свою догматику і на наступних соборах:

- у 589 році католицька церква вносить доповнення до символу віри у вигляді догмату про філіокве (у перекладі - і від сина), який стверджує, що Святий Дух сходить не лише від Бога Отця, але і від Бога Сина;

- у 1439 році був прийнятий догмат про чистилище, де перебувають душі грішників, які не обтяжені смертним гріхом, вони горять там в очищаючому вогні. Доля душі в чистилищі може бути полегшена, і термін перебування її може бути скорочений "добрими справами" - молитвами, богослужіннями в пам'ять про померлого, а також пожертвуваннями. З цим догматом тісно пов'язане вчення про запас добрих справ, яким церква може розпоряджатися за своїм бажанням, що в кінцевому підсумку призвело до практики продажу індульгенцій;

- у 1854 році папа Пій І проголосив догмат про непорочне зачаття Діви Марії, що відображає особливе шанування Богородиці - Матері Ісуса Христа - Діви Марії;

- у 1870 році був прийнятий догмат про непогрішимість Папи Римського, згідно з яким в усіх офіційних документах, у публічних виступах вустами Папи промовляє сам Бог. Папа Римський проголошується намісником Христа на Землі, спадкоємцем першого римського єпископа - апостола Петра;

- у 1950 році папа Пій ХІІ затвердив догмат про тілесне возне-сіння Богоматері, а 1954 році було встановлено спеціальне свято, присвячене "королеві небес".

Важливою відмінністю католицизму від православ'я є соціальний стан священиків. У православ'ї духовенство поділяється на дві категорії: чорне - ченці та біле - священнослужителі, які не прийняли обітницю безшлюбності. Вищими посадовими особами в православ'ї, починаючи з єпископів, можуть бути лише ченці. На відміну від православ'я, в католицизмі з ХІ століття діє целібат -обов'язкова безшлюбність духовенства.

Своєрідність католицизму проявляється не лише у віровченні, але й у культовій діяльності, у тому числі і в здійсненні семи таїнств. Так, наприклад, таїнство хрещення здійснюється шляхом обливання водою, а таїнство миропомазання називається конфірмацією, і здійснюється вона над дітьми та підлітками у віці 7-12 років.

Різниться і процес богослужіння. На відміну від православного храму, в католицькому присутній музичний супровід: звучить орган або фісгармонія. Католицька меса носить більш пишний, святковий характер, у якому використовуються всі види мистецтв для впливу на свідомість та почуття віруючих.

Якщо в православному храмі переважають живописні твори -ікони, а вівтар відгороджений від основної зали спеціальною спорудою - іконостасом, то в католицькому - скульптурні зображення, а вівтар відритий для всіх.

Організація та управління Римською католицькою церквою здійснюється через міжнародний центр управління - Ватикан та главу Католицької церкви - Папу Римського, який обирається конклавом (колегією кардиналів) довічно із середовища вищого духовенства.

На сучасному етапі католицька церква проявляє широку суспільно-політичну активність на основі своєї соціальної доктрини. Суттєве місце в ній належить песимістичній оцінці стану сучасної цивілізації, як такої, що переживає глибоку духовну і матеріальну кризу. Це проявляється у так званих глобальних проблемах, передусім екологічних, широкому розповсюдженні ідеології споживання, рабської залежності людини від матеріальних потреб і різноманітних речей, що відволікають її від спасіння душі.