Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - СКОРОПАДСЬКИЙ Іван Ілліч

Гетьман Лівобережної України 1708—1722 рр.

Народився у 1646 р. у м. Умані в родині козацького старшини. Після зруйнування турками Умані у 1674 р. разом з братами переїхав у Лівобережну Україну, де вступив на службу до гетьмана І. Самойловича. Обіймав посаду військового канцеляриста, виконував важливі дипломатичні місії. З 1701 по 1706 р. був генеральним осавулом, згодом — полковником Стародубського полку.

У 1708 р. на старшинській раді у місті Глухові Скоропадського було обрано гетьманом після І. Мазепи. Під час Північної війни 1700—1721 рр. в універсалах Скоропадський закликав населення України боротися разом з російським військом проти шведських загарбників. У 1709 р. він брав участь у Полтавській битві.

Під час правління І. Скоропадського посилилася залежність гетьманського управління від царського уряду — запроваджувався контроль за збиранням податків, витратами на утримання адміністративного апарату, козацького війська тощо. Решетилівські статті 1709 р. (договірні умови гетьмана Скоропадського з царським урядом), підтвердивши феодальні привілеї козацької старшини, закріплювали право царських урядовців втручатися у справи місцевого управління. Таким чином, діяльність гетьманської адміністрації почали контролювати царські резиденти, а в 1722 р. з цією метою було створено Малоросійську колегію, якій підпорядковувалися адміністративні й судові органи гетьманського управління Лівобережної України.

Після цього на українську автономію почався форсований наступ. Гетьманську резиденцію було перенесено з Батурина до Глухова, ближче до російського кордону, біля особи гетьмана з’явився російський резидент-наглядач, посилились економічні утиски й експлуатація демографічного потенціалу. Крім того, росіяни вперше отримали в Україні великі землеволодіння, що фактично спричинило появу значних непідконтрольних гетьману територій, на яких їхні власники насаджували вивезене з Росії кріпацтво. І. Скоропадський належав до великих землевласників, проте головна мета його політики спрямовувалась на захист прав України та її народу.

Помер 14 липня 1722 р. Похований у Гамаліївському монастирі поблизу Глухова.