Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ШУМСЬКИЙ Олександр Якович

Український політичний діяч

Народився 2 грудня 1890 р. в с. Рудня Борова на Житомирщині в сім’ї наймита. 1906 р. закінчив сільську школу, працював на лісопильних заводах.

До робітничого руху прилучився з 1908 р. У 1911—1915 pp. працював у Москві, займався самоосвітою. 1915 р. вступив до Ветеринарного інституту, однак незабаром був призваний до армії. Там О. Шумський перебував під впливом Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), провадив серед солдатів антиурядову пропаганду, за що був заарештований і відправлений на Південно-Західний фронт.

У період Лютневої революції обирався делегатом з’їздів солдатських комітетів. З армії був направлений у розпорядження

Київської губернської земельної управи, від УПСР обраний до складу Центральної ради. На III з’їзді УПСР (1917) став членом ЦК, одним із лідерів її лівої течії. Чимало зробив для зближення боротьбистів з більшовиками.

З початком німецько-австрійської окупації України вирушив на Волинь, організував там розподіл поміщицької землі. Він один із керівників боротьби проти військових формувань гетьмана Скоропадського, а згодом і Директорії на Житомирщині та Київщині.

З травня 1918 р. О. Шумський — член КП(б)У, входить до складу Галицького бюро при ЦК КП(б)У. В період громадянської війни виконував доручення ЦК КП(б)У. З квітня 1921 р. був представником радянської України у Польщі. 29 вересня 1924 р. політбюро ЦК КП(б)У рекомендувало О. Шумського на посаду народного комісара освіти України. Очолюючи Наркомат освіти (до 1927 р.), багато уваги приділяв питанням українізації і створення належних політичних та економічних умов для всебічного культурного і духовного розвитку національних меншин.

Під час зустрічі із Й. Сталіним у жовтні 1925 р. порушив питання про усунення з посади генсека ЦК КП(б)У Л. Кагановича та заміщення його українцем В. Чубарем. У листі до Кагановича та інших членів політбюро ЦК КП(б)У від 26 квітня 1926 р. Сталін поклав на О. Шумського відповідальність за поширення в Україні антиросійських настроїв. З ім’ям Шумського був пов’язаний націоналістичний ухил — »шумськізм». Під тиском розгорнутої проти нього політичної кампанії на червневому (1926) пленумі ЦК КП(б)У визнав »помилковість своєї позиції».

У 1927 р. О. Шумський залишив Україну. Працював у вищих навчальних закладах Ленінграда, в ЦК ВКП(б), головою ЦК профспілки працівників освіти, був членом президії ВЦРПС і членом редколегії газети »За комуністичну освіту». Та незважаючи на це, критика так званого націоналістичного ухилу, нібито очолюваного ним, дедалі загострювалася. Якщо в 1930 р. йшлося лише про »націоналістичний ухил», »шумськізм», »хви-льовізм» і »волобуєвщину», то в 1933 р. — вже про »антипартійну групу Шумського». У травні 1933 р. О. Шумського було заарештовано і засуджено до 10 років позбавлення волі. Разом із відомими діячами КПЗУ його звинувачували в участі в Українській військовій організації (УВО) і контрреволюційній діяльності.

Перебуваючи на засланні, О. Шумський вимагав реабілітації, у листах до Сталіна протестував проти розправи над ним. У період Великої Вітчизняної війни пропонував свої послуги. Працював над монографією »Малороси», однак знищив її текст улітку 1946 р.

Вичерпавши всі засоби боротьби за реабілітацію, прийняв рішення про самогубство як останню, найвищу форму протесту. 18 вересня 1946 р. наклав на себе руки.