Український церковний, державний, громадський та культурний діяч
народився 15 січня 1882 р. в м. Брусилові (нині Коростишівського району Житомирської області) у селянській родині. Початкову освіту здобув у народній школі в Брусилові; навчався у військово-фельдшерській школі в Києві, екстерном склав іспит в Острозькій гімназії. Закінчивши 1909 р. історико-філологічний факультет Київського університету, викладав у комерційній середній школі (пізніше — гімназії О. Стельмашенка). Працював у Київському комерційному інституті. З 1915 р. — приват-доцент на кафедрі мови і літератури Київського університету. Належав до Української партії соціалісгів-федералістів. Він — засновник Київського народного
(згодом державного) університету, а також Українського університету у Кам’янці-Подільському (був його першим ректором).
У 1918—1921 рр. брав активну участь у створенні Української автокефальної православної церкви. 14 січня 1918 р. виступив на Всеукраїнському церковному соборі у Києві з доповіддю »Відродження української церкви». У першому уряді УНР обіймав посаду міністра освіти, а згодом міністра віросповідань.
Наприкінці 1920 р. був змушений емігрувати спочатку до Польщі, а потім до Чехословаччини, Австрії, Швейцари. З 1924 р. викладав українську мову у Львівській учительській семінарії. У 1926—1932 рр. — професор церковнослов’янської мови на богословському факультеті Варшавського університету. У Варшаві заснував і редагував журнали »Рідна мова» (1933—1939) і »Наша культура» (1935—1937).
У 1940 р. І. Огієнко став ченцем Яблочинського монастиря (у Польщі), діставши ім’я Іларіон, архієпископ Холмський і Підляський УАПЦ. З 1943 р. — найвищий ієрарх цієї церкви. У 1963 р. отримав титул блаженнійшого. Він засновник Холмської семінарії (що згодом набула статусу академії).
З 1947 р. жив у Канаді, продовжуючи церковну, наукову і видавничу діяльність. У серпні 1951 р. І. Огієнка було обрано митрополитом Української греко-православної церкви в Канаді.
Перу І. Огієнка — видатного вченого-мовознавця, філолога, перекладача та історика — належить понад 300 творів. Він переклав 44 назви релігійної літератури. Його переклад Біблії українською мовою Британське біблійне товариство визнало одним із кращих у світовій історії.
Досліджував проблеми кириличної палеографії, історії старослов’янської та української мов, українського правопису. Основні праці: »Історія українського друкарства» (1925), »Нариси з історії української мови» (1927), »Пам’ятки старослов’янської мови X— XI віків» (1929), »Крехівський Апостол» (1930), »Історія української літературної мови» (1950), »Український літературний наголос» та ін.
У 1991 р. київське видавництво »Абрис» випустило репринтне видання його праці »Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу» видання 1918 р., що становить курс лекцій, прочитаних ним у Київському народному університеті. 1993 р. видавництвом »Україна» опубліковано двотомну книгу »Українська церква», в якій на основі численних історичних джерел ідеться про поширення християнства в Київській Русі, виникнення Української православної церкви, її боротьбу за незалежність від Москви, визначну роль у розвитку духовної культури українського народу.
Помер 29 березня 1972 р. у Вінніпезі (Канада). Його ім’ям названо вулиці у Брусилові, Житомирі, Кам’янці-Подільському та Львові.
РІЧИНСЬКИЙ Арсен
САКОВИЧ Касіян
СЛАВИНЕЦЬКИЙ Єпіфаній
СЛІПИЙ Йосиф Іванович
СМОТРИЦЬКИЙ Герасим Данилович
СМОТРИЦЬКИЙ Мелетій (світське ім’я — Максим Герасимович)
СТАВРОВЕЦЬКИЙ Кирило (Транквілірн)
ТУПТАЛО Данило Савич (Димитрій Ростовський)
ТУРОВСЬКИЙ Кирило