Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - МУРАТОВ Ігор Леонтійович

Український письменник і публіцист

Народився 28 липня 1912 р. в Харкові у родині службовця. 1930 р. закінчив хімічну професійно-технічну школу, працював на заводі »Електросталь», на Харківському тракторному заводі. У 1939 р. закінчив філологічний факультет Харківського університету, після чого був редактором газети »За повернення на Батьківщину». Того ж року пішов до війська — брав участь у поході Червоної армії до Західної України, Західної Білорусії, у війні з білофінами. Був учасником Великої Вітчизняної війни, потрапив до концтабору.

У художній спадщині І. Муратова провідне місце посідає поезія. З неї він почав свою творчість, звернувшись до тем праці (збірка »Комсо-графік», 1933), моралі (поема »Зелені зозулі»), громадянської війни (поема »Остап Горобань», 1938).

У поемах »Сповідь солдата» і »Розчахнута брама» описав жахи концтабору і мужність полонених. У поемах »Несміяна», »Прометеєве віче», »Спокуса» обстоює гуманізм ідей світової культури. У поемі »Серце Тичини» (1973) йдеться про змужніння великого поета як громадянина і митця.

І. Муратов — автор повістей і романів. На його прозових творах позначився вплив поезії — їм притаманні чіткість задуму, логічність, поетичність викладу. У романі »Буковинська повість» (1951) змальовано нелегке життя селянина упродовж півсторіччя, простежується доля цілого покоління.

Прозові твори — »Жила на світі вдова» (1960), »Свіже повітря для матері» (1962), »У сорочці народжений!» (1964), а також незавершений роман »Саксаганські портрети» (виданий після смерті автора, 1974) — об’єднує спільна ідейно-художня домінанта: полемічність, протиставлення різних життєвих позицій, справжніх і фальшивих цінностей, доведення їх до логічної сюжетної розв’язки.

І. Муратов відомий і як драматург (»Остання хмарина», 1959; »Земля моїх правнуків», 1969; »Нейтральна зона», 1970).

Його творчість органічно увійшла в літературний процес України, ставши його складовою частиною.

Помер 29 березня 1973 р. в Харкові.