Український пост XIX ст.
Народився 6 січня 1834 р. в с. Хомутинці (нині с. Руданське) Вінницької області в сім’ї сільського священика. Готувався до духовної кар’єри, навчаючись спочатку в Шаргородському духовному училищі (1841), пізніше — у Кам’янець-Подільській семінарії. Проте по її закінченні обрав інший шлях — став слухачем Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Вчився тут з 1855 до 1861 р. У Петербурзі захворів на туберкульоз, і після закінчення академії, за його проханням, був призначений лікарем у Ялту. С. Руданський залишив по собі пам’ять серед бідного населення як лікар-гуманіст. 1872 р., коли в Криму спалахнула епідемія холери, не шкодуючи себе, вів боротьбу з пошестю, але захворів сам.
Початок літературної діяльності С. Руданського припадає ще на роки навчання в семінарії (1851), де він написав перші вірші. Друкуватися почав 1859—1861 рр. в петербурзькому журналі »Русский мир» (1859). Проте творче життя поета було нетривалим. Останні оригінальні вірші Руданського датовано 1861 р. По суті, не підтриманий ні редакцією »Основи», ні київською Громадою, у членів якої надовго осіла значна частина його рукописів, С. Руданський так і не встановив певних стосунків з іншими культурними колами й до кінця життя залишався самотньою постаттю в українській літературі.
Літературна спадщина С. Руданського — понад двісті віршових гуморесок, кілька поем і віршованих хронік, водевілю, низки ліричних поезій і балад.
Перші літературні спроби поета були в жанрі балади (»Розбійник», »Вечорниці», »Упир» та ін., 1851—1854).
Інтимна лірика має широкий діапазон: від сентиментально-романсового »Сиротина я безродний...» до позначеного реалістичними подробицями »До дядька Прохора-коваля». Лірика С. Руданського різноманітна за жанрами. Це філософські медитації, алегорія публіцистичного характеру (»До дуба»), вірш-автопортрет (»Студент»), вірш-оповідання (»Над колискою», »Лірникові думи», обидва 1856; »Цар Соловей», 1857).
Творча оригінальність поета найповніше реалізована ним у жанрі гуморесок.
Гуморески С. Руданського — це незвичайна поетична пере-повідь мандрівних сюжетів, зразків народної творчості. Ступінь творчого втручання поета у первинний матеріал значний. Автор соціально поглибив, реалістично типізував образи й ситуації, надав творам граційної віршової форми.
У його гуморесках постає строката картина людських стосунків, викриваються здирники й експлуататори (Засідатель», »Гуменний», »Запорожці у сенаті», »Набожний ксьондз», »Горох», »Свічка» та ін.).
У 60-х роках він займається переважно перекладами та переспівами. Переклав українською мовою »Слово о полку Ігоревім», уривки з »Краледворського рукопису», »Іліаду» Гомера.
Широко представлені у творчості поета поемний жанр »Лірникові думи», віршовані історичні хроніки (»Іван Скоропада», »Павло Полуботок» та ін.).
Помер 4 травня 1873 р. Похований в Ялті.
САЙКО Микола Пилипович
САМІЙЛЕНКО Володимир Іванович (літературні псевдоніми В. Сивенький, Іваненко, Полтавець, Л. Сумний та ін.)
САМЧУК Улас Олексійович
СВІДЗІНСЬКИЙ Володимир Юхимович
СВІТЛИЧНИЙ Іван Олексійович
СОСЮРА Володимир Миколайович
СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА Людмила Михайлівна
СТАРИЦЬКИЙ Михайло Петрович
СТЕЛЬМАХ Михайло Панасович