Український письменник і громадський діяч
Народився 20 вересня 1929 р. в с. Половинкине Луганської області. Закінчив Харківський університет, де здобув філологічну освіту. Працював в Інституті мовознавства, секретарем журналу »Радянське літературознавство», готував під керівництвом О. Білецького дисертацію з теорії художнього образу. Перші наукові розвідки »Питання теорії художнього образу», »Про внутрішню суперечність художнього образу», »Творчі проблеми реалізму» з’явилися друком у київських часописах наприкінці 50-х років. У цих роботах виявив себе як талановитий літературознавець, знавець світової і вітчизняної естетики, палкий полеміст. Він намагався протистояти »теорії вульгарного соціологізму», що особливо помітно у статтях »Поезія і філософія», »Гармонія і алгебра». Остання набула особливого розголосу, в ній дотепно висміювалися претензійні маніпуляції деяких мовознавців над текстами Т. Шевченка.
Щодо переконань І. Світличного, то він мав »високий суспільно-політичний ідеал, який формувався на ґрунті віри в соціалізм і водночас розуміння глибокої невідповідності йому нашої дійсності» (І. Дзюба).
У критичних статтях про сучасну прозу »Людина приїздить на село», »Боги і наволоч», »Все є і нічого зайвого» (1961—1962) І. Світличний наголошує на бажанні письменників говорити правду про невтішний стан у сільському господарстві та піддає критиці використання політичних і художніх стереотипів.
Лідер »шістдесятників», І. Світличний сміливо підтримував талановитих молодих літераторів — І. Драча, М. Вінграновського, Н. Кузякіну, І. Колинця, В. Бондаря та ін. Завдяки його зусиллям були збережені неопубліковані вірші В. Симоненка. Він також зазнав неабияких нападок офіційної преси за передачу віршів та щоденника поета за кордон. Творчо працювати і друкуватися ставало дедалі важче. У 1965 р. І. Світличного заарештували, через кілька місяців відпустили. Вдруге заарештували 13 січня 1972 р. і засудили до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання за звинуваченням в антирадянській пропаганді та агітації. В таборах багато читав, збирав матеріал для словника синонімів. Із заслання повернувся інвалідом. В останні роки життя писав вірші, робив переклади, зокрема »Слова о полку Ігоревім». У 1988 р. став лауреатом премії Асоціації незалежної творчої інтелігенції імені В. Стуса.
Помер 1993 р. в Києві. 1994 р. був посмертно удостоєний Державної премії ім. Т. Г. Шевченка за збірку »Серце для куль і для рим».
СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА Людмила Михайлівна
СТАРИЦЬКИЙ Михайло Петрович
СТЕЛЬМАХ Михайло Панасович
СТЕШЕНКО Іван Матвійович
СТУС Василь Семенович
СУРОВЦЕВА Надія Віталіївна
ТАРАН Феодосія Прохорович (справжнє прізвище — Гончаренко; псевдонім — Ф. Мосенко)
ТЕЛІГА Олена Іванівна
ТИКТОР Іван