Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - БІЛЕЦЬКИЙ Олександр Іванович

Український літературознавець

Народився 2 листопада 1884 р. в Казані у родині агронома. У 1907 р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. Перша велика наукова праця — »Легенда про Фауста у зв’язку з історією демонології» (1911—1912). Упродовж 1909—1912 рр. перебував у Петербурзі, де вивчав поезію Симона Полоцького, билинний епос, російську комедію XVII ст. З 1912 р. — приват-доцент Харківського університету.

Викладав у Київському університеті та інших вищих навчальних закладах. У 1918 р. захистив магістерську дисертацію (»Епізод з історії російського романтизму. Російські письменниці 1830—1860-х рр.»). У 1923 р. опублікував працю »Старовинний театр в Росії» (1923), що містила широкі узагальнення й висновки; 1924 — здійснив перший в українському літературознавстві синтетичний огляд літературного процесу в статті »Двадцять років нової української лірики». В статті »Проза взагалі і наша проза 1925 р.» (1925) ознайомив читачів із творчістю П. Панча, О. Копиленка, Ю. Яновського, І. Сенченка. З 1926 р. співробітничав з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. У 1937 р. став доктором філологічних наук. З 1944 р. був директором Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, очолював комітет українських славістів. Протягом 1946—1948 рр. — віце-президент АН УРСР. З 1957 р. — головний редактор журналу »Радянське літературознавство». Низка статей О. Білецького присвячена розгляду української літератури в контексті розвитку літератури світової: »Шевченко і світова література» (1939), »Світове значення творчості Шевченка» (1951), »Світове значення творчості І. Франка» (1956), »Українська література серед інших літератур світу» (1958). Вченому належать праці з теорії художнього слова: »В майстерні художника слова» (1923), »До побудови теорії літературних стилів» (1931), »Проблема синтезу в літературознавстві» (1940), »Поетика драми» (1950).

О. Білецький є автором двох великих літературно-критичних нарисів — »Павло Тичина» (1957) і »Творчість Максима Рильського» (1960), а також низки розвідок, присвячених життю й творчості українських (Т. Шевченка, І. Франка, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка та ін.) та російських (Ф. Достоєвського, М. Лєскова, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, М. Некрасова, О. Островського, Л. Толстого, А. Цехова) письменників. Досліджував спадщину І. Вишенського, Г. Сковороди та окремі літературні пам’ятки, зокрема »Слово о полку Ігоревім». Працював над створенням підручників, програм та укладанням хрестоматій для вищих і середніх навчальних закладів. Уже після його смерті вийшла цікава розвідка »До питання про періодизацію історії дожовтневої української літератури» (1963). Академік АН УРСР з 1939 р., академік АН СРСР з 1958 р.

Праці О. Білецького з історії української літератури, його теоретичні розвідки, біографічні нариси стали вагомим внеском у розвиток українського літературознавства. Він одним із перших проаналізував українську літературну традицію на тлі світових літературних процесів, визначив її місце серед інших літератур світу.

Помер 2 серпня 1961 р. в Києві.