Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - КЛЕПАТСЬКИЙ (Клепацький) Павло Григорович

Український історик, краєзнавець і джерелознавець

Народився 12 січня 1885 р. в с. Пугачівка на Київщині .в сім’ї священика. Навчався на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету (Одеса). Студентом розпочав наукове дослідження історії Київщини, що незабаром було видане окремою книгою (»Очерки по истории Киевской земли») й здобуло високу оцінку фахівців.

У 1917—1920 рр. активно працював на ниві науки й освіти, читав лекції для вчителів Одеси, а згодом обіймав посаду приват-доцента в Кам’янець-Подільському університеті. У місцевих видавництвах вийшли його праці про творчість Є. Гребінки, Г. Сковороди, П. Гулака-Артемовського. В »Записках Кам’янець-Подільського університету» були опубліковані статті з історії України, літературні огляди. 1921 р. вийшов друком посібник П. Клепатського з джерелознавства історії України — »Огляд джерел до історії України», в якому розглядалися актові пам’ятки, літописи, хронографи, що висвітлюють події від часів Київської Русі до визвольної війни 1648—1654 рр.

Проте за часів радянської влади вченому, далекому від політики, не забували нагадувати про його лояльне ставлення до Центральної ради і Директорії. 1922 р. його було заарештовано (щоправда, через півтора місяця »за відсутністю доказів» звільнено). Втративши роботу, переїхав до Полтави, де працював викладачем історії Інституту соціального виховання (згодом — Інститут народної освіти). Підготував докторську дисертацію, присвячену історії Диканьського маєтку Кочубеїв, видав у »Записках Полтавського інституту народної освіти» і в збірнику »За сто літ» низку статей і матеріалів з історичного краєзнавства, про літопис Самійла Величка, земське ополчення 1812 р. на Полтавщині тощо. У вересні 1931 р. історія з арештом повторилася — вченого затримали, потім звільнили з-під варти, проте він знову залишився без роботи.

Згодом, працюючи викладачем історії в педагогічних інститутах Мелітополя, Оренбурга, Махачкали, професор П. Клепатський зазнавав постійних переслідувань, звинувачень у »гнилому лібералізмі», »буржуазному націоналізмі», »троцькізмі», »попівському походженні» тощо.

Улітку 1936 р. вченого заарештували втретє.

Помер наприкінці 30-х років на засланні.