Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - РУСОВА Софія Федорівна

Український педагог, громадський і культурний діяч

Народилася 18 лютого 1856 р. в с. Олешня (нині Ріп-кінський район Чернігівської області). У 15-літньому віці після закінчення гімназії в Києві разом із сестрою організувала дитячий садок. У 1868 р. закінчила Київський університет. У 1872 р. увійшла до складу української Старої громади, створеної діячами науки і мистецтва.

1874 р, разом із чоловіком О. Русовим переїхала до Петербурга, потім до Праги, де проводила значну роботу з популяризації української культури. У1876 р. переїхала до Чернігова, пізніше — до Ніжина, Києва, Одеси, Єлізаветграда, Полтави, Харкова, Херсона, де організовувала дитячі садки, недільні школи, народні читальні, працювала головою товариства »Спілка грамотності)) (Харків). З 1878 р. у Києві поринула у політичні справи, за що була заарештована і вислана з України до Петербурга. Там вийшли друком підручники »Початкова географія» та »Український буквар» (обидва 1906), праця »Дошкільне виховання» (1914).

Повернувшись в Україну, стала співредактором журналу »Світло», головну увагу зосереджувала на проблемі створення національної системи виховання і навчання. Викладала дошкільне виховання у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.

Була членом Центральної ради. У 1917—1923 рр. — директор Департаменту позашкільної і шкільної освіти Міністерства народної освіти УНР.

Активно боролася за дерусифікацію школи, була організатором часопису »Вільна українська школа» (виходив з 1917 р.). Автор праць »Перша читанка для дорослих для вечірніх та недільних шкіл», »Початкова географія та методика початкової географії» (обидві 1918), »Позашкільна освіта», »Нова школа соціального виховання» (обидві 1921).

»Рідна мова в рідній школі!» — таким було її гасло. С. Русо-ва — одна із засновниць Головної української шкільної ради, »Просвіт», першої українізованої вищої школи. З 1919р. організовує притулки для дітей-сиріт та дитсадки, працює в першому українському університеті у Кам’янці-Подільському.

Визначила найважливіші передумови виховання справжньої людини: виховання має бути індивідуальне; національне; відповідати соціально-культурним вимогам часу; бути вільним, не залежати від тих чи інших урядових вимог; ґрунтуватися на громадській організації.

У 1922 р. емігрувала до Львова, потім до Відня і Чехії, де також розгорнула велику просвітницьку діяльність, сутність якої полягала у вихованні в української молоді почуття національної свідомості. Працювала професором Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. У Празі видала збірки »Дидактика», »Націоналізація дошкільного виховання». Автор праці »Теорія і практика дошкільного виховання» (1924).

Очолювала Українську жіночу раду, брала участь у всесвітніх жіночих конгресах у Гаазі, Копенгагені, Женеві, Відні. З 1937 по 1940 р. — почесний голова Всесвітнього союзу українок.

Померла 5 лютого 1940 р. у Празі.