Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Виховне значення природи.

За народною педагогікою, пестування — ранній період розвитку дитини, пов'язаний із широким використанням примовок тощо.

Слово "пестун" вміщує Остромирове Євангеліє (1056— 1057), найдавніша датована пам'ятка старослов'янської писемності у давньоруській редакції.

Наявність слова "пестун" у давньоруській, болгарській, польській, словацькій, чеській мовах наголошує на його побутуванні у загальнослов'янський період, де воно рівнозначне пізньому "вихователь" (Фасмер, 1971).

У давньоруському ранньофеодальному суспільстві домінувало сімейне виховання, яке ґрунтувалося на традиціях народної педагогіки. На той час ще не склалася система громадського виховання дітей (Науменко, 1965).

Виховне значення природи.

Історично виховання зазнало впливу язичницьких вірувань. Земля-мати — дополітеїстичний образ-тотем давніх слов'ян. За давніми космогонічними уявленнями наших предків, жінка і земля зіставлялися і прирівнювалися на основі давньої ідеї родючості. Зоране і засіяне поле, поява із зерен нових колосків уподібнювалися народженню дитини.

Накопичений східними слов'янами багатовіковий землеробський досвід, усвідомлення циклічності явищ природи, знайшли відображення в аграрному календарі, що урізноманітнило засоби трудового виховання. Передусім шанували землю, яку охороняли різні табу. Так, дітям заборонялося, навіть граючись, бити палицею по землі, особливо напровесні. Вважалося, що у цей період земля перебуває у стані "вагітності", тобто дає життя всім рослинам.

Окремі язичницькі уявлення наслідувало християнство. На того, хто у будь-який спосіб зневажав землю (бив палицею), накладалося "15 днів покути" (церковні поклони).

З раннього дитинства виховувалося дбайливе ставлення до рідної природи. Дітей навчали за допомогою співу птахів визначати години дня і ночі. За народними спостереженнями, солов'ї співають у другій годині ночі, зозуля, зеленяк прокидаються о третій, трясогузка — о четвертій, горобці — о шостій годині ранку.

Птахи символізують прихід весни. Під час хліборобських обрядів зустрічі весни діти носили вироблені з дерева пташки від хати до хати і прославляли весну, також вони підкидали у повітря пташок з хліба і глини. Вважалося: наскільки високо зів'ються пташки, настільки високо підніметься на ниві хлібний колос.

Птахи — супутники людини з доісторичної епохи. Зображення птахів виявлено серед орнаментальних розписів на кераміці трипільської культури (Мовша, 1965).

Сучасні видання орієнтують малюків на творче ознайомлення (читання, пізнання, розфарбування) зі світом птахів (Орач, 2000), рослин (Гасюк, 2000), радісне спілкування з природою (Людкевич, 2005).

Усна народна творчість.

Цінне джерело педагогічного досвіду становить усна народна творчість.

Провідною у східнослов'янському фольклорі є історико-патріотична тема.

Народні перекази, притчі, героїчна дружинна поезія прославляли захисників рідної землі. Мужність і хоробрість східних слов'ян зазначають арабо-перські джерела IX—X ст., зокрема арабські вчені Ібн-Руст і Ал-Марвазі. За переказами, перші народні герої були вихідцями із соціальних низів. Літописи зберегли народні легенди про мужнього юнака, котрий врятував Київ під час навали печенігів 968 р., про Кирила Кожум'яка та ін.

Виховне значення мають малі фольклорні жанри, влучні вислови й афоризми, примовки, приказки, прислів'я, скоромовки, загадки. Це — своєрідна художня форма передачі молоді узагальненого досвіду народу, народної культури, етики, моралі, народних звичаїв і традицій, дбайливого ставлення до природи, землі, поваги до батьків, старших людей.