Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Дитячий фольклор і дитяча субкультура.

Загадка — це радше метафоричний вислів розповідного або питального характеру. Такий вислів передбачає зацікавленість і допитливість у тих, хто його розгадує.

Особливою популярністю користувались загадки у греків. Найвідомішою стала загадка, яку Едіпу задав Сфінкс: "Що ходить на чотирьох, двох і трьох ногах?" (мається на увазі людина, котра у дитинстві рачкує, а на схилі віку спирається на палицю). Часто форму загадок мали пророцтва оракулів. Відомі численні види загадок: числові, буквенні, мальовані тощо. Збірки загадок складав грецький філософ Піфагор (бл. 540—500 до н.е.) та ін. Менше поширеними були загадки у римлян.

Народна педагогіка використовує загадки як засіб розвитку розумових здібностей дітей, їх спостережливості, уважності, кмітливості, художнього мислення.

Давні загадки відображають язичницькі уявлення про природу і Всесвіт. До спільної індоєвропейської фольклорної традиції (давньоіндійської, давньоскандінавської, давньослов'янської та ін.) належить текст діалог, що складається із загадок (і відповідей на них) про сотворіння світу, людини, основні елементи космосу, небесні світила.

Значний внесок у вивчення українських загадок зробили українські фольклористи Г. Ількевич (1803—1841), М. Закревський (1805—1871), П. Чубинський (1839—1884).

Східнослов'янські цикли загадок, зокрема новорічні за-гадки-відповіді, вирізняє своєрідне "просвічування" елементів космічного плану через елементи космосу — і навпаки (Топоров, 1977). Наприклад: "Що таке сонце, місяць, зорі? — Небо".

Загадки побутують окремо або входять до художнього контексту інших художніх жанрів, зокрема обрядової поезії, балад, казок.

Дитячий фольклор і дитяча субкультура.

Традиційна народна педагогіка широко використовує дитячий фольклор. Як поняття "дитячий фольклор" функціонує в науці з недавнього часу. До дитячого фольклору належать твори різноманітних жанрів: заклички, лічилки, пісеньки, вірші — у виконанні дітей; колядки, щедрівки, ігри, колискові пісні, потішки, забавлянки, казки — з якими до дітей звертаються дорослі. Поетику дитячого фольклору зумовлює специфіка дитячого світосприйняття і дитячої творчості. Дитячий фольклор вирізняє особлива педагогічна функціональність, активне пізнання рідної мови, виховання мовно-національної самосвідомості, моральних якостей, художньо-естетичного сприйняття навколишнього середовища.

Існує і так звана дитяча субкультура, тобто авторські твори дітей, які виражають їх думки, почуття, емоції, інтереси.

Цікаво, що саме з ініціативи дітей і завдяки їх творчої участі став можливий оригінальний орден Усмішки. Така ідея народилася в Польщі. Письменниця Ванда Хотомська, автор популярної дитячої передачі, розповіла у газеті "Кур'єр Польскі" про зустріч з тяжкохворим хлопчиком. Він і сказав їй, що людей, які приносять дітям радість, потрібно нагороджувати спеціальним орденом. Цей хлопчик придумав його назву — орден Усмішки. На конкурс, оголошений газетою, польські діти надіслали близько 44 тис. проектів. Увагу привернула художня розробка дев'ятирічної дівчинки Еви Хробак з м. Глухолази, яка подала проект ордена Усмішки у вигляді усміхненого Сонця. Над втіленням її проекту працювали художник Шимон Кобилянський (виконав малюнок ордена) і художник-медальєр Едвард Гороль. Виготовив орден Державний монетний двір. Було прийнято рішення присуджувати орден двічі на рік. Одному з перших, ЗО січня 1974 р., орден Усмішки з дотриманням всієї необхідної церемонії було вручено Сергієві Образцову, видатному діячеві російської культури, який багато років очолював відомий у світі "Театр ляльок" (Москва) (Леженьскі, 1976).