Ритуальні вогнища у дні весняного рівнодення і літнього сонцестояння характерні для всіх європейських народів, що засвідчує укоріненість цього загального індоєвропейського елемента обрядовості.
Своєрідні елементи театралізації характеризують свято Купала. Це одне з найпоширеніших народних свят в українській обрядовості. Купала вважають давньоукраїнським богом врожайності й добробуту. Купальська обрядовість пов'язана з переходом природи у нову якість (квітування, тужавіння напоєної соками зелені, зав'язування плодів).
Символіка сонця-колеса в обрядовості Купала.
Купало (Купайло, Купайла, Купала, Купалбог, Іван Купала) трактують як бога молодості, шлюбу, краси. Свято відзначається у ніч з 23 на 24 червня. Тоді, в пору літнього сонцевороту, коли Сонце на небі найвище, відбувається великий шлюб Семиярила (бога літнього розквіту вогню-сон-ця) і Дани (життєдайної богині води, жіноче начало Всесвіту). Культ богині Дани відомий з IV тис. до н.е.; вона разом із вогнем і світлом появляється на Водохрестя в часи народження Всесвіту богинею Ладою. За Я.Головацьким, богиню Дану "запозичено греками в Скіфії разом з Аполлоном іЛатоною (Ладою) країни Гіпербореїв". У Купальську ніч повсюдного буяння природи Купало благословляє зрілість усього сущого, а молоді серця скріплює любов'ю. Обрядовість символізує літній поворот сонця, початок завмирання родючих сил природи, проводи богині Сонця в далеку зимову дорогу. За народними повір'ями, на Купала відкривається Небесна брама, і всі моління людей чують боги. Роса, яка випадає у Купальську ніч, вважається життєдайною і цілющою; лікарські трави, зірвані в Іванову ніч або на зорі Іванового дня (перш ніж висохне на них роса), набувають великої сили. Цієї чарівної ночі Перун запалює на папороті Квітку щастя, а в лісі можна зустрітися з добрими духами. Однак тоді блукають у лісі й відьми, вовкулаки, мерці, лісовики, домовики, мавки... Щоб вони не приставали, юнки носять під пахвою полин. З настанням християнства Купала замінили Іваном Хрестителем, якого в народі стали називати Іваном Купалою. Згідно з історичними джерелами, богу Купалу приносили в жертву Хліб — головний плід землі (Войтович, 2005, с. 125, 127, 260—261).
Купальський обрядовий ритуал вміщує масові ігрища, поклоніння вогню, воді, запалювання "живого вогню" (від тертя дерева об дерево), стрибання через вогонь ("очищення"; чаклування щасливого одруження), плетіння дівчатами вінків і кидання їх у воду, одягання масок з метою відвернути злих духів, спалювання опудала Марени тощо.
Мара (Марена) — богиня зла, хвороб (мору), смерті. За однією давньоукраїнською легендою, Марена — донька Чорнобога сіє на землі чвари й недуги. Разом зі Змієм породила 13 доньок-хвороб (Вогневицю, Глуханю та ін.). Згідно з повір'ям, вона постійно переслідує богиню неба Коляду, намагаючись перешкодити народженню нового Сонця і встановити вічну ніч. Інша давня легенда оповідає, що Мара густо засіяла колюче терня довкола сплячої Лади, яка, несучи весну на землю, лягла спочити серед степів Тавриди. Пробудившись від моління оріїв, котрі благали тепла і весни, Лада поспішила до них. Терня боляче кололо її тіло. І там, де падали краплі крові Лади на землю, виростали кущі червоної калини (за М. Кожухар-ІІлачиндою).
Достатньо загадковою вважається містерія Купала і Марени: створені парубками та дівчатами дві символічні фігури, топлять у воді або знищують іншим способом. Обряд нагадує весняні поховання Коструба і літні — Ярила. Очевидно, тут простежується паралель з Адоніями й іншими обрядами смерті бога-природи, завмирання природи на зиму (Грушевський, 1993, с. 219).
Самобутність обрядовості яскраво виявляє народна музика, яка поєднує пісенний фольклор, танці, інструментарій. Важливе значення у музичній культурі має пісня. Ідейно-художня цілісність музики і пісні спричиняє глибокий вплив на людину, що особливо характерно для народних пісень.
Музика здавна супроводжувала найважливіші події життя народу: родинну обрядовість, землеробські свята, військові походи. На Русі були відомі професійні виконавці, котрі речитативом передавали билини і перекази. Автор "Слова о полку Ігоревім" згадує Бояна — давньоруського співця-дружинника другої половини XI—початку XII ст. Боян оспівував подвиги руських воїнів, походи князів — "старого Ярослава" (Мудрого), "хороброго Мстислава" (брата Ярослава Мудрого), "красного Романа Святославича" (князя чернігівського і тмутаракенського). Ім'я Бояна виявлено в одному з написів у Софійському соборі в Києві.
За давньоруськими літописами (1137), у князя Мстислава був співець "гораздий" Мануйло, котрий прибув до Києва з Греції і став згодом єпископом смоленським. Дмитро Ми-груда — давньоруський "співець у владики перемишльського", згадується у Волинському літописі (1241).
Сюжети з музичного життя Русі зображені на фресках Софійського собору (1037). Скоморохи-музиканти пропагували народно-видовищну культуру, мандруючи по Русі й країнах Європи, зокрема у Польщі, Німеччині, Франції, Італії.
Наприкінці X ст. виник церковний спів. Він поширився разом з християнством із Візантії і в умовах Русі зазнав впливу самобутніх місцевих традицій. Давньоруська професійна музика залишалася виключно церковною.
Народна музика розвивалася переважно через усну традицію. Музичний фольклор характеризує органічна єдність з народною пісенною творчістю (Грица, 1962, 1979, 1991; Правдюк, 1982).
Своєрідним літописом героїчної боротьби українського народу проти феодально-кріпосницького й іноземного поневолення є думи. За громадянським і патріотичним змістом вони близькі до історичних пісень (Ревуцький, 1930; Пи-линський, 1986).
Жанр дум сформувався в середині XV ст., але його витоки сягають традицій епічної творчості періоду Київської Русі. Термін "дума" утвердив на початку XIX ст. М. Максимович. Відомо близько 50 сюжетів дум у понад 500 варіантах.
Найчастіше думи створювали учасники військових походів — сліпі воїни, котрі втратили зір у боях чи полоні, народні співці, музиканти, кобзарі (Кардан, Омельченко, 1980; Лавров, 1980). Як і численні діячі української культури, кобзарі зазнали переслідувань у перід тоталітаризму (Жеплинський, 1992; Черемський, 1992). Збереглася кобзарська традиція виконання дум у супроводі гри на кобзі, бандурі, рідше — лірі. Бандура — музичний інструмент західноєвропейського походження, в Україні відома з кінця XVI ст. Як український національний музичний інструмент вона поширилася у XVII ст.
Загалом в етнічній свідомості українського народу землеробська культура сформувала самобутнє емоційно-поетичне сприйняття природи, архетип ласкавої неньки-землі (Неньки-України), високу етико-моральну цінність хліборобства, шанування землі й пам'яті предків.
Відповідні духовні цінності віковічно унаслідуються поколіннями у системі родинної обрядовості.
Проблемно-пізнавальні завдання
1. Що означає термін "обрядовість"?
2. Проаналізуйте зміни космогонічних уявлень трипільців за розписами на ритуальних конічних вазах.
3. Поясніть символіку давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".
4. Поясніть смисл формули світогляду первісних землеробів (за Б.Рибаковим).
5. У чому полягає зв'язок світогляду первісних землеробів і пластики Трипілля?
6. Поясність значення ромбічно-крапкового орнаменту в давніх розписах.
7. Що символізує зображення "чаклунок" у культурі енеоліту та неоліту?
8. Поясніть сутність уявлень про Рода і рожаниць, їх значення в річному обрядовому циклі.
9. У чому полягає подібність Рода — Святовита — Збруцького ідола?
10. Поясніть смисл композиції Збруцького ідола (за Б. Рибаковим ).
11. Розкрийте сутність святкувань Корочуна-Різдва у зимовому циклі народної обрядовості.
12. Що символізує Сніп — Дідух — "Рай"?
13. Поясніть сутність традицій величання (за дослідженнями М.Грушевського, О. Потебні).
14. Коли в Україні виник "вертеп"? Розкрийте зміст вертепної вистави.
15. Поясніть сутність весняного циклу обрядовості.
16. Які основні мотиви характерні для веснянок?
17. Розкрийте символіку обрядовості Великодня,
18. Що символізують ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння?
19. Що означає символіка сонця-колеса в обрядовості Купала?
20. Як виявляються традиції діалогу культур на рівні народної обрядовості?
21. Проаналізуйте зв'язок землеробської культури, світогляду й обрядовості українців.
22. Охарактеризуйте родинне, громадське, релігійне значення народної обрядовості.
23. Чи відзначає свята річного календарного циклу Ваша родина?
Список рекомендованої літератури
Войтович В. Українська міфологія. — К., 2005.
Грушевський М. С. Історія української літератури. У б т., 9 кн. — К., 1993. — Т. 1.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 т. - Л., 1993. — Т .1. Зимовий цикл.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 т. — Л., 1994. — Т.2. Весняний цикл.
Правові засади і норми регулювання шлюбних відносин в Русі-Україні.
Ідея родючості та весільна обрядовість.
Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".
3.3. Народини
Ідея "зерна родючості", світосприйняття та пластика трипільців.
Символіка Сабатинівського святилища.
Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.
Передумови народження здорової дитини.
Негативний вплив на здоров'я дитини куріння, вживання алкоголю, наркотиків батьками, передусім вагітною жінкою.