Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Символіка Сабатинівського святилища.

Обрядовість пов'язана з народинами і сягає глибин міфологічного світобачення.

Ідея "зерна родючості", світосприйняття та пластика трипільців.

Ідея зерна, насіння як початок нового життя просякає трипільську пластику середнього і пізнього періодів. Тодішні жіночі фігурки (на відміну від зображень дебелих жінок періоду палеоліту)— це переважно стрункі діви з ледь окресленими грудьми і подекуди з ознаками початків вагітності. Тут давня ідея зерна втілена у новій формі. На животах деяких фігурок зображено відбиток зерна чи рослини (колосок?), інколи магічний рисунок — чотири квадрати з крапками у кожному з них (символ поля з насінням?) або дві змії, що охороняють живіт молодої матері. Мимоволі виникають асоціації з християнським божеством родючості, оскільки діва-мати, Богородиця, нерідко зображалась так, що на її животі показано ще не народжене дитя — Ісус Христос. У Давній Русі культ Богородиці злитий з місцевим культом рожаниць. Очевидно, трипільські статуетки юних матерів були одними із ранніх попередниць християнської Богородиці, які втілювали ідею незмінного круговороту життя, ідею родючої сили зерна. Магія родючості полів і магія людської родючості органічно пов'язані. Численні зображення оголених жіночих татуйованих статуеток характерні для трипільської культури. За етнографічними дослідженнями XIX— XX ст. аграрна магія є значною мірою статева магія (Рибаков, 1981, с. 47—48, 178).

Дослідники вбачають зв'язок жіночих статуеток з аграрною магією у наявності зерен і борошна в складі глиняного тіста (Бібіков, 1951).

Релігійно-магічне поєднання ідеї зерна і родючості вирізняє символіку ранньотрипільських поселень, відкритих на теренах України.

Символіка Сабатинівського святилища.

У цьому сенсі особливо змістовна символіка святилища у Сабатинівці II (Південний Буг), яке розкопав М. Макаревич. Загальна площа святилища сягає близько 70 м; вхід має вигляд вузенького коридору, винесеного назовні споруди. Всередині споруда чітко розділена на дві половини. Перша, ближча до входу, — пуста; це радше нартекс язичницького храму. На іншій половині (подалі від входу і не відділеній перегородкою) розміщено три характерні елементи: велика піч (на круглому постаменті), прямокутний вівтар (глинобитний, із обпаленої обмазки; завдовжки 6 м) і "рогатий трон" (розташований в кутку, найдальшому від входу, поблизу вівтаря і печі; виготовлений із глини, значного розміру). На вівтарі розміщувались 16 глиняних фігурок — зображення жінок з широкими стегнами у сидячій позі. Одна із жіночих фігурок тримає у руках змію, голова якої притулена до обличчя жінки. Біля вівтаря стояла велика глиняна посудина з рельєфним зображенням чотирьох жіночих грудей (очевидно, використовувана для води), курильниці тощо. У середині святилища розміщувались жорна — зернотерки (п'ять), біля кожної з них — по жіночій фігурі. Це святилище — радше своєрідний жіночий будинок, в якому випікався ритуальний хліб. За даними балканської та східнослов'янської етнографії, обрядове хлібне печиво було обов'язковим при святкуванні врожаю (хліб випікали із щойно обмолоченого зерна) і у період зимових новорічних святкувань (магічні заклинання природи з приводу нового врожаю). Облаштування Сабатинівського святилища, зокрема жіночі глиняні статуетки біля зернотерок, печі, посудин і на вівтарі, повинні були забезпечити магічну силу ритуального печива. Кістяна фігурка на кам'яному порозі святилища охороняла вхід до приміщення, де здійснювався обряд випікання ритуального хліба, можливо, для давніх рожаниць (Макаре-вич, 1960, с. 291; Рибаков, 1981, с. 175—176).

На основі аналізу численних археологічних матеріалів дослідники дійшли висновку, що піч у трипільських помешканнях була особливим священним місцем. Це засвідчують знайдені біля печі вівтарі прямокутної або хрестоподібної форми, а поряд з ними — глиняні фігурки, чаші на антропоморфних підставках і орнаментовані спіралями посудини для зерна. Вважається, що у Сабатинівському святилищі обряд випікання ритуального хліба виконували сім жінок: п'ять із них розтирали зерно і місили тісто, шоста топила піч і пекла, сьома статечно сиділа на широкому глиняному "троні" і керувала обрядом (Мовша, 1971).

У цьому ж регіоні В.Даниленко відкрив 1956 р. багатошарове поселення трипільської культури етапу ВІ поблизу с. Березівка (Гайворонський р-н, Кіровоградська обл.). Тут значно пізніше, 1990 р., під час розкопок ділянки № 2 виявлено керамічний, порожній всередині предмет підковоподібної форми (довжина 10 см, ширина 9,5 і висота 6 см). Ймовірно, це — модель печі для випікання ритуального хліба. Найближчий до неї аналог становить модель печі (довжина 17 см, ширина 10,7 і висота 11,2 см) зі Слатіно (Болгарія; долина р. Струма, Софіївська обл.), яку виявив 1984 р. С. Чохаджієв. Згідно з міфологічним мисленням, піч має жіночу символіку. Допускається, що антропоморфні зображення болгарської моделі передають ідею переродження душі померлих через жіночу утробу в нове тіло (В. Ніколов). Обидві моделі близькі за формою і змістом, мають зооморфні риси, орнаментальні композиції вміщують давні уявлення про чотири стадії життя: народження, життя, смерть, відродження. Модель із Березівки містить глибокий пласт ідейних уявлень давніх землеробів. Орнаментальну композицію зі "стовпчика", від якого розходяться лінії зубчастого штампу, можна трактувати як міфологічне "дерево життя" (В. То-поров). Чотири "дерева", які символізують стадіальність і циклічність життя, у поєднанні з темою родючості, розкривають будову Всесвіту за уявленнями трипільців. Із материнського лона землі виростають чотири дерева-стовпи, на яких спочиває купол неба (склепіння печі). Небесний змій — охоронець дощових злив і вірний страж, звивається навколо центрального виступу із сакральним чашоподібним заглибленням на честь верховного (ймовірно, жіночого) божества (Овчинніков, 1994).

Ідею зерна — життя поєднують фольклорні джерела. "Яке насіння, таке й покоління", — стверджує народне прислів'я.

На світоглядних аспектах уявлень і звичаїв слов'ян, пов'язаних із народинами, акцентують українські (Сумцов, 1880,1896) і польські вчені (Бистроня, 1916; Мошинський, 1934). Зазначено зв'язок родильних звичаїв і формування певних ідеологічних, морально-етичних, психологічних засад світовідчуття людини (Гаврилюк, 1981). У виданні "Народження дитини в звичаях і обрядах: країни зарубіжної Європи" (М., 1999) простежується спроба порівняльного аналізу родильної обрядовості європейських народів. Окремі дослідження розглянули особливості родильних звичаїв і обрядів за регіонами України, зокрема Київщини (Кузеля, 1906), Гуцульщини (Онищук, 1910; Шекерик-Доників, 1918) та ін.