Філософія родознавства - Черепанова С.О. - 3.4. Поховання

У традиціях роду все взаємопов'язано: людина і природа, життя і смерть. Поховання — це звичаї, пов'язані з різними способами й обрядами захоронення.

Символіка "світового дерева" у контексті міфологічної моделі світу.

У слов'ян, як і багатьох інших народів, зокрема індоєвропейських, універсальна концепція світобудови втілювалася у характерному для міфологічної свідомості образі-сим-волі "світового дерева". Так моделювалась триєдина вертикальна структура Всесвіту: "небо — земля — підземний світ". Життя і смерть асоціювалися з образами квітучого дерева (життя) і сухого (смерть).

Міфологічна модель світу використовує "світове дерево" як універсальний символ об'єднання всіх сфер світобудови (космосу). Відповідно крона "світового дерева" сягає неба, стовбур асоціюється з серединним світом (земля), а коріння дерева спускається у пекло.

Життя на планеті Земля різноманітне. В історії відомий народ, високорозвинена культура якого була оповита культом смерті. Йдеться про ацтеків (самоназва — астпека; належали до племен індійців), котрі утворили одну із самобутніх цивілізацій Західної півкулі. У XIV ст. вони заснували сучасний Мехіко (тепер індійці — найчисленніший народ Мексики), побудували сяюче біле місто без колеса і в'ючних тварин, де тоді мешкало вдвічі більше населення, ніж у Лондоні чи Римі. Будівлі зводили, забиваючи у землю палі. Подібно до Венеції, місто перетинали безліч каналів. Ацтеки у XVI ст. правили імперією майже з 10 млн. осіб. Розробили найточніший календар — і не найшли практичного використання колесу (хоча знали колесо). Споруджували грандіозні храми — і не вміли одомашнювати тварин. Досягли великих успіхів у медицині (робили трепанацію черепа), поезії (часто пісні та поеми писали воїни), музиці, їхні художні досягнення не поступалися науковим. Різець використовували лише для виконання творів монументального мистецтва, розробляючи різноманітні скульптурні форми. Вони знали золото і менш за все його цінували.

Ацтеків називали дітьми Сонця, талановитими у мистецтвах і шаленими у битвах. їхнє життя та дії скеровували божества сонця і війни. Це був войовничий народ із властивим йому культом смерті й людськими жертвоприношеннями.

Весь світ людини підпорядковувався воїнському мистецтву. Релігійним обов'язком вважалося ворогів не вбивати, а захоплювати живими для принесення в жертву богам. Це вважалося почеснішим, ніж смерть у бою. На жертву йшли добровільно, оскільки вірили, що Сонце подарує інше життя. У полонених під час такого ритуалу виймали серце і здирали шкіру. Людське серце розглядали як найвищий дарунок богам. На скульптурних зображеннях бог ацтеків був у облаченні з людської шкіри. Особливу жертву отримував бог дощу — серця дітей, яким виповнилося п'ять-шість років (вважалося, що сльози дітей викликають сльози богів — дощ). Найважливіша церемонія відбувалася раз на 52 роки. Вночі жерці піднімалися на священну гору. Жерцями були чоловіки і жінки з довгим волоссям і обличчям, пофарбованим у чорний колір. У храмі, рівно опівночі, жрець убивав жертву, виривав серце, зірвану шкіру вдягав на себе. В тілі жертви розводили вогнище. За віруваннями ацтеків, так досягалися рівновага космосу й оновлення світу на подальші 52 роки; тіло людини належить Богу, вони позбавляли людину життя задля його відродження (своєрідно трансформований культ родючості?). У 20-х роках XVI ст. ацтеків підкорили іспанці (Кортес), які проповідували католицизм. Смисл ритуальних людських жертвоприношень ацтеків вчені не з'ясували.