Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

Еволюція й особливості праслов'янської поховальної обрядовості простежуються в низці наукових джерел (Котляревський, 1868; Афанасьєв, 1869; Токарєв, 1957; Рибаков, 1981; Грушевський, 1993 та ін.).

На праслов'янській території (від лужицького Одеру до чорноліської Ворскли) водночас побутували різні форми поховальної обрядовості й терміни переходу однієї форми в іншу. "Скорчені" поховання відомі в ранньоскіфській (жа-ботинській) культурі (VII—VI ст. до н.е.) і на Волині (VI ст. до н.е.). Підковпачні поховання (коли урна з прахом покрита посудиною більшого розміру) спочатку з'явилися на Дніпрі в чорноліській культурі, згодом — масово у басейні Вісли (VI—V ст. до н.е.). "Скорчені" поховання відомі ще у мустьєрський період і побутували впродовж кам'яного та бронзового віків. Тоді ж існували поховання в звичайній позі померлого — "витягнуті"; подекуди — кістяки сидячі й стоячі (щільно обсипані навколо).

У тшинецько-комаровському праслов'янському регіоні кілька століть існував лише один звичай — поховання в скорченому вигляді. Ідея перетворення покійника на ще ненародженого ембріона пов'язана, вочевидь, з уявленнями про те, що померла людина може народитися вдруге, тому їй надавали відповідну позу (кінцівки трупа зв'язували чи підрізали суглоби, щоб досягнути подібності до пози ембріона у череві матері). Цей обряд поступово відійшов у період бронзи, що зумовлено виникненням уявлень про нижній, підземний світ (куди ніби на ніч іде сонце).

Упродовж періоду бронзи відбувалися значні зміни поглядів: у VIII ст. до н.е. домінували "витягнуті" поховання, померлих уже не підготовляли до другого народження для повторного земного життя. Це засвідчує нові уявлення про долю померлих у потойбічному світі (закінчився тривалий період перевтілень, людина повинна була залишитися людиною).

Суттєві зміни релігійних уявлень в епоху переходу ВІД бронзи до заліза засвідчує поява нового обряду — спалення покійників.

Перші трупоспалення з'явилися в тшинецько-комаровський час. Прах спалених збирали в глиняну урну, яку закопували у землю, або просто зсипали в ямку. В білогрудсько-лужицький час спалення становило майже половину всіх поховань, а в чорноліський час спалення вже домінувало. У середині І тис. до н.е. процес кремації призупинився внаслідок впливу кельтів — у західному ареалі праслов'ян, і скіфів — у східному.

В описах Гомера йдеться лише про кремацію, яка поширилась у материковій Греції разом з похованням. В епоху античності майже до періоду Римської імперії кремація існувала поряд з похованням. У землі переважно ховали дітей. У Давній Італії перевагу надавали кремації, хоча в "Законах 12 таблиць" зафіксовано обидва види поховання.

Кремація припинилася близько 400 р., а 768 р. була прийнята офіційна церковна заборона кремації.

У похованнях мікенського часу виявлено залишки дерев'яних домовин (з дошок). Пізніше домовину (труну) замінили глиняні посудини (поховання в піфосах, великих яйцеподібних сосудах). Уже в VIII—VII ст. до н.е., а також в епоху класики поховання в гробах траплялися рідко. І, навпаки, поховання у гробах було звичайним елементом ритуалу для кельтів, скіфів, іберів.

Гомер (сучасник чорноліської культури) в "Іліаді" описав обряд кремації — похорони Патрокла, влаштованих Ахіллесом. Тіло Патрокла було обкладено жиром з принесених у жертву биків і баранів, амфорами з медом і єлеєм; на багаття покладено чотири коня і дві собаки. В жертву принесли 12 полонених троянців. Прах Партокла зібрали в золоту амфору. Курган насипали не над поховальним вогнищем, а поряд з ним. Ритуал завершила тризна — поховальні ігри воїнів (перегони на колісницях, кулачний бій, боротьба за участю Одіссея, метання диску і стрільба із лука). Переможець у кожному виді змагань отримував дорогі призи.

Певна подібність характерна для описаного Гомером кургану Патрокла і величезного кургану в Чернігові (X ст.,

Чорна Могила). У Чорній Могилі є принесені в жертву коні, бики, безліч княжої зброї, священні роги тура, прикрашені чеканним сріблом, численні предмети княжого вжитку. Насип робився так само, як і під Троєю, — за два заходи. Поховальні змагання воїнів починались тоді, коли обладунок померлих увінчував наполовину насипаний курган. Відмінність полягала у тому, що в Чернігові X ст. курган насипали не осторонь поховального вогнища, а безпосередньо над спаленими покійниками.