Логістика - Банько В.Г. - 10.6.2. Вітчизняний та закордонний передовий досвід по вдосконаленню технології товароруху на складах

Посередницькі оптові підприємства у системі ринкових відносин можливо поділити на дві групи: незалежні посередницькі організації і залежні. Незалежні організації для виробників і одержувачів продукції є самостійними посередницькими організаціями, які здобувають товари у власність з поступовою їх реалізацією споживачам. Залежні посередники не претендують на право власності на товари, працюючи за комісійні винагороди за здійснювані послуги. До них відносяться різноманітні збутові агенти, брокери, комісіонери. Групи незалежних оптових посередників стосовно збуту продукції промислового підприємства називаються дистриб'юторами і є найбільш багато чисельними та вагомими у системі матеріально-технічного забезпечення. Наприклад, у США на цю групу припадає близько 80% всіх підприємств, які мають 85% складських приміщень. Незалежні оптові посередники поділяються на два типи:

а) дистриб'ютори, які мають (або одержують) складські приміщення;

б) дистриб'ютори, які не мають (не орендують) складські приміщення. Останніх інколи називають торговельними маклерами, на частку яких у розвинутих країнах припадає приблизно 20% підприємств і близько 10% обігу незалежних посередників. Ці підприємства відрізняються більш вузьким профілем діяльності. Вони звичайно мають справу з крупно габаритними вантажами, транспортування і передача яких дуже трудомістка.

Дистриб'ютори, які мають складські приміщення, як правило, здійснюють у повному обсязі комерційну і виробничу діяльність, яка входить в компетенцію посередника. їх називають дистриб'юторами регулярного типу. Набуваючи вироби за свій рахунок, вони, як і торговельні маклери, беруть на себе весь ризик, викликаний змінами кон'юнктури, пошкодженням, моральним старінням і т.п. Дистриб'ютори також зберігають товари, позбавляючи своїх постачальників і замовників від необхідності утримання складських запасів. Ними вирішується важлива задача перетворення промислового асортименту продукції, яка випускається в торговельний асортимент відповідно до виробничих потреб споживачів. Вони займаються транспортними операціями, кредитують споживачів, здійснюють рекламну діяльність і, окрім того, надають консультаційно-інформаційні послуги.

В залежності від характеру товарної спеціалізації виділяються багато товарні дистриб'ютори, які не мають визначеної спеціалізації і реалізують багато профільну продукцію, а також дистриб'ютори, які визначають свою товарну групу. Останні класифікуються в свою чергу на різноманітні категорії відповідно до кількості асортиментних позицій.

Поширення асортименту розглядається як важливий фактор підвищення конкурентоспроможності.

Виробник має можливість продавати продукцію дистриб'юторам, які потім самостійно збувають її безпосередньо споживачам. Вибір такого початку товароруху буде ефективним тільки у випадку, якщо:

• ринок розосереджений, а обсяг збуту у кожній географічній зоні недостатній для виправдання витрат по прямому каналу розподілу;

• число оптовиків (посередників) звичайно перевищує кількість регіональних базових складів виробника;

• виріб повинен збуватися споживачами багатьох галузей виробництва, а ефективне розповсюдження всіх або більшої їх частини буває

, при використанні оптових незалежних посередників;

• споживачі надають перевагу закупці виробів дрібними партіями, незручними для складської і транзитної обробки; різниця між собівартістю виготовлення продукції і продажною ціною дуже мала для утримання власної збутової організації, яка б займалась розведенням прямого товароруху.

Для безперервного забезпечення підприємств торгівлі і громадського харчування продовольчими товарами створюються певні запаси, які розташовуються на складах. А це пов'язано з проблемою переміщення великих мас продукції від постачальників до споживачів з мінімальними витратами.

Слід відмітити, що скорочення витрат при транспортуванні, зберіганні, переробці і реалізації, є найближчим джерелом поповнення продовольчого фонду.

Скорочення вказаних витрат можливо досягнути через впровадження прогресивної технології товароруху, як свідчить передовий вітчизняний і закордонний досвід.

Традиційна тара — ящики, мішки, коробки, бочки та інше, в якій товари надходять на підприємства торгівлі і громадського харчування, розрахована на переробку вантажу вручну. Вона не пристосована для переміщення механізмами. Для механізованого виконання операцій необхідно збільшення одиниці вантажу і забезпечення її спеціальними пристосуваннями. Цій вимозі відповідає пакетування товарів на піддонах або укладки їх у контейнери для доставки у такому вигляді на склад.

Проведений автором аналіз варіантів різноманітних технологій товароруху на підприємствах сільського господарства, консервної промисловості, транспорту, підприємств торгівлі і громадського харчування показав, що логістичний процес переміщення консервної і іншої продукції складається з багатьох взаємопов'язаних операцій, що виконуються як у межах кожного учасника процесу товароруху (в своїх галузях), так і на галузевих стиках загального транспортного ланцюга.

Експериментальними роботами УкрНДІТГХ, Львівського торговельно-економічного інституту і іншими, доведено, що максимальна. ефективність контейнерної технології транспортування і зберігання продовольчих товарів досягається тільки при умовах її завантаження до контейнерів або формуванні в пакет-піддони у постачальника. Відхилення від цієї технології веде до застосування ручної праці та зниженню якості товару при зберіганні внаслідок пошкодження товару, бою скло банок і інше.

Таким чином, переваги, поліпшення раціональної технології пакетно-контейнерної доставки і зберігання товарів використовуються ще далеко не повністю. Підвищення її ефективності потребує подальшої розробки рекомендацій щодо поліпшення використання основних фондів, комплексної механізації допоміжних навантажувально-розвантажувальних робіт, вдосконаленню логістичних процесів у всіх ланках товароруху.

Вітчизняний досвід транспортування консервної продукції в контейнерах і на піддонах від місць виробництва до сфери споживання дозволяє скласти різноманітні варіанти існуючих логістичних схем товароруху і на основі техніко-економічного аналізу відібрати найбільш раціональні з них.

Перший закордонний досвід транспортування продовольчих товарів стосується кінця 20-х років, коли почали використовувати контейнери в США, Австралії і Англії. Поширення номенклатури торговельних вантажів, які транспортуються в контейнерах, викликає необхідність застосування різноманітних за параметрами і конструкцією контейнерів. Важливим напрямком в контейнерізації є прагнення до збільшення корисної вантажомісткості. За цими даними, транспортування консервів у контейнерах замість звичайних ящиків скорочує витрати деревини на 50%, трудовитрати — на 80%, транспортні витрати — на 70%, при цьому підвищується ефективність використання складської площини на 33%.

У ряді капіталістичних країн (США, Англії, Франції, Японії та інших) з початку 60-х років відбувається інтенсивний розвиток пакетних перевезень продовольчих товарів по внутрішніх і міжнародних лініях. При цьому для таких перевезень почали використовувати контейнери переважно масою брутто 20 і більше тонн.