Правове регулювання міжнародних перевезень - Столярський О.В. - Розділ 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

4.1. Загальна характеристика міжнародних автомобільних перевезень

Зростання кількості автомобільних перевезень вантажів зумовило необхідність активного укладання міжнародних угод, у тому числі між країнами-сусідами. Вони містять положення про регулярні й нерегулярні перевезення вантажів автотранспортними засобами та порядок розрахунків і платежів за міжнародні транспортні перевезення й послуги, пов'язані з ними, визначають перевізників і под.

На початку XX ст. виникла необхідність уніфікувати норми міжнародних договорів для полегшення правової регламентації автомобільних перевезень. Однією з таких угод стала Конвенція про врегулювання автомобільного руху між країнами, остановлення технічних вимог до автомобілів у міжнародному сполученні, прав керування автомобілем, про уніфікування сигналів на автошляхах, укладена 1926 р. у Парижі.

Наголосимо: правовий статус наземного транспортного середовища пов'язаний із правовим статусом державної території, якою здійснюють перевезення, а правовий статус державної території, в свою чергу, на суверенітеті країни на її території. Водночас на правовий режим наземного перевезення поширюються норми міжнародного права, спрямовані на організування дорожнього руху.

У зв'язку з поширенням міжнародних автомобільних перевезень виникло питання стосовно розроблення та прийняття Конвенції про дорожній рух та Протоколу про дорожні знаки і сигнали (Женева, 1949 р.). За сучасних умов ці міжнародно-правові акти діють у редакції від 8 листопада 1968 р. і відомі як Конвенція про дорожній рух, чинна в Україні з 2 травня 1977 р., та Конвенція про дорожні знаки та сигнали, чинна у нашій державі з 6 червня 1978 р.

Європейські держави уніфікували норми про умови договору міжнародного автомобільного перевезення вантажів у Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, підписаній у Женеві 19 травня 1956 р. (діє у редакції від 5 липня 1978 р.). У ній уніфіковано умови, котрі регулюють міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема щодо застосовуваних документів, а також щодо відповідальності перевізника. Міжнародні автомобільні перевезення вантажів дещо регламентують договори, пов'язані з митним оформленням проходження автомобільного транспорту територією конкретної держави. Так, митний режим під час перетину автомобільними транспортними засобами кордонів європейських-держав регламентує Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 14 листопада 1975 р. Вона обов'язкова для України як однієї з правонаступниць СРСР, це підтверджено нею 1994 р. У цій галузі Україна використовує значну кількість міжнародних договорів, укладених європейськими державами у 1970-1980 рр., наприклад, Європейську угоду, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали (чинна для України з 3 серпня 1979 р.), Євро пейську угоду про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975 р. (діє в Україні з 29 березня 1983 р.), Протокол про розмітку доріг від 1 березня 1973 р., Європейську угоду щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄСТР) від 1 липня 1970 р. зі змінами від 1973 р.

Для подальшого розвитку міжнародних автомобільних перевезень Україна укладає двосторонні міжнародні договори. З-поміж них - Угода про міжнародні автомобільні перевезення з Польщею (1992 р.), Угода про міжнародні автомобільні перевезення вантажів із Францією (1992 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення із Білоруссю (1992 р.) та Виконавчий протокол до неї (1994 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення з Грузією (1993 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення з Росією та Виконавчий протокол до неї (1995 р.), Угода про міжнародне автомобільне сполучення з Вірменією (1998 р.) і под.

У названих та інших міжнародних двосторонніх договорах зазначено, що регулярні перевезення здійснюють на підставі дозволу - документа на проїзд, який дозволяє в'їзд/виїзд автомобільного транспортного засобу однієї договірної держави на/з територію^) іншої держави або надає право на проїзд транзитом через територію іноземної договірної держави. Дозволи видають на підставі встановлених квот. Для нерегулярних перевезень наявність дозволу не обов'язкова.

Міжнародні договори можуть передбачати випадки перевезень, скажімо, рухомого майна під час переселення, матеріалів і предметів, творів мистецтва, призначених для ярмарків, виставок, видовищ неторговельного характеру, обладнання, предметів, тварин для театральних, музичних, спортивних, циркових заходів та ярмарків, на здійснення яких дозвіл не потрібний. Щоби виконати такі перевезення, достатньо перевізного документа країни, де зареєстровано автомобільний транспортний засіб. Перевезення окремих видів вантажів, зокрема тих, загальна вага або розміри яких разом з автомобільним транспортним засобом перевищують допустимі норми, дозволяють за наявності спеціального дозволу.

Міжнародні договори можуть містити застереження про заборону перевезення чи транзит через територію держав, котрі домовляються, окремих вантажів, наприклад, зброї, боєприпасів, військового спорядження та ін. Договори встановлюють вимоги до перевізних документів та їхньої відповідності до загальноприйнятих міжнародних зразків, а також до прав водія та реєстраційних документів на автомобільний транспортний засіб. Норми цих договорів можуть визначати порядок здійснення платежів чи умови звільнення від них або рекомендувати звернутися до національного законодавства. Так, у договорах зазначено: не сплачують мито й інші платежі за пальне в ємкостях, установлених на автомобільних транспортних засобах згідно з інструкцією заводу-виготовлю-вача; мастильні матеріали у кількості, необхідній для їхнього використання, запасні частини та інструменти, тимчасово ввезені з метою ремонту пошкодженого автомобільного транспортного засобу.

В угодах може бути зауважено, що перевізники й екіпажі автомобільних транспортних засобів під час перебування на території іншої договірної держави зобов'язані дотримуватися її законів і правил, у тому числі правил перевезень і дорожнього руху. За порушення норм національного законодавства чи міжнародних договорів до перевізника вживають заходи покарання, передбачені у цих договорах, або й застосовують санкції, встановлені законодавством держави, на території якої трапилося правопорушення.

Міжнародні автомобільні перевезення здійснюють перевізники згідно з національним законодавством на підставі дозволів, виданих уповноваженою на те організацією, шосейними шляхами, відкритими для міжнародного автомобільного сполучення. Автотранспортні засоби, що використовують у міжнародному сполученні, підлягають обов'язковому страхуванню на випадок заподіяння шкоди третім особам.

Норми міжнародних договорів про автомобільні перевезення доповнюють міжнародні угоди, які регламентують питання прикордонного, санітарного чи іншого контролю. Для розв'язання питань, не врегульованих цими договорами, застосовують національне законодавство.

Україна стала учасницею багатьох міжнародних договорів, норми котрих упорядковують питання міждержавних автомобільних перевезень, але не до всіх ще наша держава приєдналася. Це, зокрема, договори, що регламентують перевезення специфічних вантажів або таких, котрі потребують спеціальних застережних заходів і дотримання під час їхнього транспортування особливих умов, наприклад, Європейська конвенція про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від ЗО вересня 1957 р. (набула чинності 29 січня 1968 р.). її учасницями стали Австрія, Англія, Бельгія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Польща, Португалія, Німеччина, Франція, Швейцарія, Швеція. Варто згадати також Угоду про міжнародні перевезення харчових продуктів, що швидко псуються, і про спеціальні транспортні засоби, призначені для їхнього перевезення, від 1 вересня 1970 р., чинна з 1976 р. Угоду підтримали Франція, Іспанія, ФРН, колишній СРСР та інші держави. Україна ще не підтвердила свого приєднання.