Логіка - Дуцяк І.3. - 4.3. Структура простих тверджень

Просте твердження - це елементарна послідовність знаків, якою зафіксоване знання. Розповідні речення, мовлені різними мовами, але такі, що мають однаковий зміст, а також речення-синоніми виражають одне й те саме твердження. Отже, у цьому разі об'єктом логічного аналізу є компоненти змісту розповідного речення.

Згідно з традиційною логікою, у твердженні виділяють дві частини: те, про що стверджують (суб'єкт твердження), і те, що саме стверджують про об'єкти, позначені суб'єктом твердження (предикат твердження). Наприклад:

У разі нормального порядку слів (тобто у випадку неемоційного мовлення, скажімо, в разі офіційно-ділового чи наукового стилю мовлення) суб'єкт твердження завжди розміщений на початку. Отже, у твердженні "Летить птах" суб'єктом твердження є "летить" (стверджують про ознаку), а предикатом твердження - "птах" (визначають, що саме є носієм цієї ознаки). Цим логічне членування твердження відрізняється від синтаксичного членування відповідного речення, згідно з яким слово "птах" і в реченні "Птах летить", і в реченні "Летить птах" є підметом:

Водночас у мовознавстві також виділяють подібну структуру, яку називають актуальним членуванням речення. У цьому разі виділяють тему (її тлумачать як ту частину речення, якою позначене відоме) і рему (її тлумачать як ту частину речення, якою позначене нове). З погляду логіки ці частини коректніше тлумачити як такі, якими позначено (відповідно):

1)те, про що стверджують;

2) що саме про це стверджують.

На підставі зазначеного можна зробити висновок, що, згідно з традиційною логікою, суб'єкт твердження - це не назва предмета, а предикат твердження - не його ознака. (Адже у разі твердження Летить птах суб'єктом є летить, тобто ознака, а предикатом - птах, тобто носій ознаки).

У випадку емоційного мовлення мовець поспішає назвати те, що саме він стверджує, а вже пізніше - об'єкт, про який стверджує. У цьому разі предикат може бути розміщений і на початку, і всередині твердження. Щоб адресат мовлення міг зрозуміти, що порядок слів не є звичайним, щоб він міг виокремити суб'єкт і предикат твердження, у разі емоційного мовлення використовують логічний наголос, або видільні частки.

Приклад 1. Неемоційне мовлення:

Приклад 2. Емоційне мовлення, предикат (Петренко) виділено наголосом:

Приклад 3. Емоційне мовлення, предикат (Петренко) виділено видільною часткою саме:

Щоб з'ясувати, що є суб'єктом у конкретному твердженні, треба підібрати питання, відповіддю на яке є аналізоване твердження. Ті слова з аналізованого речення, які містяться у питанні до нього, будуть суб'єктом твердження, відповідно, ті слова з аналізованого речення, яких нема у питанні, будуть предикатом. Наприклад, речення Летить птах є відповіддю на питання Хто (що) летить? Із аналізованого речення у питанні наявне слово летить, отже, це слово є суб'єктом, відповідно, птах - предикат твердження. У цьому реченні стверджують про ознаку летить (суб'єкт), що носієм цієї ознаки є саме птах (предикат). Відповідно, твердження Птах летить є відповіддю на питання Що робить птах? Слово птах (наявне в питанні) є суб'єктом твердження, а слово летить (нема в питанні) - предикатом.

Оскільки одна й та сама частина твердження, залежно від її розміщення (на початку чи в кінці твердження), може бути як суб'єктом, так і предикатом твердження, то важливо знати, коли ліпше сказати "Всі юристи вивчають логіку", а коли - "Логіку вивчають усі юристи". Порядок слів визначений темою мовлення. (Безтямного мовлення не буває - кожна книжка, стаття в журналі чи газеті має заголовок, тобто тему; зі заголовків починаються розділи, параграфи та всі інші структурні елементи книжки. Абзаци розділяють фрагменти тексту одного змісту. Тема мовлення є завпеди й у разі усного мовлення). Коли темою мовлення є юристи, то, формулюючи твердження, на його початку розміщують ім'я "юристи". Якщо темою мовлення є логіка, то на першому місці в реченні розміщують ім'я "логіка".

Як з'ясувати логічну структуру тверджень, відповідних неповним, зокрема, однослівним розповідним реченням? Наприклад, "Зима", "Світає", "Холодно.". Що відповідає (суб'єкт чи предикат) тому одному слову, яке міститься в такому реченні? Для відповіді на це питання треба зазначити, що в разі, якщо ми позначимо одним словом суб'єкт твердження, тобто те, про що стверджують, то твердження як такого не буде, воно є незавершеним. Наприклад, хтось каже співрозмовнику "олівець". Якщо це те, про що стверджують, то в співрозмовника має виникнути питання - "що з олівцем?". Якщо сказати "олівець упав", "олівець затупився", "олівець гарний", "олівець м'який", то повідомлення буде завершеним. Отже, якщо щось може бути невимовлене, пропущене в реченні, то у відповідному твердженні це може бути тільки суб'єкт, тобто те, про що стверджують. Такс можливе у випадках, коли адресатові мовлення легко реконструювати, про що йдеться, тобто легко реконструювати суб'єкт твердження. Наприклад, у реченні "Світає" легко реконструювати, що має цю ознаку - "Навколишній простір світає". Отже, те слово, яке міститься в однослівному реченні, завжди відповідає предикату твердження, тоді як суб'єкт цього твердження повинен реконструювати адресат твердження.

Ті дві частини, які виділено в твердженні (суб'єкт і предикат твердження), і є тими іменами, між якими у простих твердженнях визначають відношення обсягів за допомогою логічних термінів.

ОЗНАЧЕННЯ

Абстрактне ім'я - ім'я, яким позначають ознаки.

Багатоелементні імена - імена, обсяг яких містить більше одного елемента.

Діаграма Венна - графічне зображення відношення обсягів імен, на якому замкненими плоскими геометричними фігурами позначають обсяги як непорожніх, так і порожніх імен.

Діаграма Ейлера - графічне зображення відношення обсягів імен, па якому замкненими плоскими геометричними фігурами позначають обсяги непорожніх імен.

Загальне ім'я - ім'я, яким позначають об'єкт з огляду па наявність у нього тих чи інших ознак.

Зміст імені - сукупність ознак, на підставі яких певний об'єкт називають відповідним знаком.

Ім'я - знак, яким позначають об'єкт як такий, що існує самостійно.

Індивідуальне ім'я - ім'я, яким позначають об'єкт незалежно від наявності в нього тих чи інших ознак.

Конкретне ім'я - ім'я, яким позначають об'єкти, які насправді існують (чи можуть існувати) самостійно.

Несумісні імена - імена, обсяги яких не мають спільних елементів.

Обсяг імені - множина об'єктів, позначених відповідним знаком.

Одиничні імена - імена, обсяг яких містить один елемент.

Перехрещеність - відношення, за якого наявні три множини об'єктів: 1) об'єкти, які мають ознаки, що належать до змісту першого імені, але не належать до змісту другого імені; 2) об'єкти, які мають ознаки, що належать до змісту другого імені, але не належать до змісту першого імені; 2) об'єкти, які є спільними для обсягів обидвох імен.

Підпорядкованість - відношення, за якого кожен елемент обсягу одного імені є елементом обсягу іншого, але не навпаки.

Порівнювані імена - імена, щодо яких з'ясування відношення обсягів є коректним завданням (такими є ті імена, які мають спільне більш загальне ім'я).

Порожні імена - імена, обсяг яких не містить жодного елемента.

Предикат твердження - та частина твердження, якою позначено, що саме стверджують про об'єкти, позначені суб'єктом твердження.

Просте твердження - елементарна послідовність знаків, якою зафіксоване знання.

Рівнообсяговість - відношення, за якого кожен елемент обсягу одного імені є елементом обсягу іншого, і навпаки.

Суб'єкт твердження - та частина твердження, якою позначено те, про що стверджують.

Сумісні імена - імена, обсяги яких мають спільні елементи.