Інфраструктура товарного ринку - Бєлявцев М.І. - 4.1. Суть і місце оптової торгівлі в ринковому процесі

4.1. Суть і місце оптової торгівлі в ринковому процесі

Поняття оптової торгівлі та її суті впродовж тривалого періоду були предметом уваги і дискусії в радянській економічній літературі. Концепція оптової торгівлі інтерпретувалася неоднозначно, а часто і протилежно.

Так, у період військового комунізму (1918-1929 рр.) заперечувалося товарне виробництво, а, отже - товарний обіг. Це заперечення пояснювалося уявленням про те, що при соціалізмі все суспільство буде однією конторою і однією фабрикою з рівністю праці та оплати. Підприємства одержували необхідні їм матеріальні ресурси від вищих господарських органів і за їхніми вказівками здавали свою продукцію.

З переходом від громадянської війни до господарського будівництва виявилася марність спроб детальної регламентації державою економічного життя країни і помилкове заперечення товарно-грошових відносин. У обстановці, що змінилася, була вироблена нова економічна політика (НЕП), стрижнем якої була визнана торгівля, а її основним принципом - регулююча роль держави. Суть цієї ролі полягала в тому, що держава повинна була обмежувати свободу торгівлі в певних рамках, не допускаючи підриву існуючої політичної системи.

У період НЕПу була обмежена сфера дії централізованого розподілу матеріальних ресурсів. Діяльність госпрозрахункових підприємств ґрунтувалася на праві вільного виходу на ринок і вибору продавців і покупців. На оптову торгівлю були переведені всі дрібні і середні підприємства, а також частина великих підприємств.

Утворилися специфічні для ринкових відносин організації - товарні біржі, синдикати, конвенції, торгові палати, промислові ярмарки. Серед них особливу роль в організації оптової торгівлі відіграли товарні біржі та синдикати. Через товарні біржі держава регулювала ринок. Основні їх функції полягали у вивченні ринкової кон’юнктури, співвідношення між попитом, пропозицією і ринковими цінами. Синдикати, що створювалися як добровільні об’єднання, займалися заготовками сировини і матеріалів як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, реалізовували готову продукцію, визначали її асортимент, розподіляли замовлення на виробництво продукції між членами синдикату, вивчали ринкову кон’юнктуру, встановлювали ціни на заготовлювані матеріальні ресурси і реалізовувану продукцію. Синдикати виступали в ролі оптових »купців», організуючи горизонтальні господарські зв’язки.

З переходом до індустріалізації країни стала затверджуватися і розповсюджуватися державна адміністративна система управління народним господарством з централізованим директивним плануванням і жорсткою підлеглістю господарських ланок по вертикалі У сфері обміну для цієї системи були характерні централізація розподілу матеріальних ресурсів і прикріплення споживачів до постачальників, що одержало назву матеріально-технічне постачання. Слабкі зачатки товарного господарства були витиснені, а товарні біржі, синдикати та інші торгово-посередницькі організації до 1930 р. повністю ліквідовані.

Система матеріально-технічного постачання, що затвердилася, характеризувалася наступними основними рисами:

1) попереднім визначенням органами державного планування обсягу продукції, який мав постачатися кожному споживачу, шляхом централізованого виділення фондів і послідовним доведенням їх по вертикалі вниз;

2) регламентацією державними органами господарських зв’язків (на основі прикріплення споживачів до постачальників);

3) формальним характером договірних відносин між безпосередніми контрагентами господарських зв’язків щодо постачання продукції;

4) реалізацією продукції за цінами, що встановлюються органами державного ціноутворення;

5) обмеженістю вибору форм матеріально-технічного забезпечення.

Територіальні органи матеріально-технічного забезпечення, будучи посередниками товарного обігу, розподіляли частину продукції виробничо-технічного призначення і прикріплювали споживачів до постачальників. При виконанні цих функцій вони прагнули, з одного боку, одержати від вищих органів у своє розпорядження більше матеріальних ресурсів, а з іншого - обмежити виділення їх споживачам. Вони не вивчали кон’юнктуру ринку, попит споживачів на матеріально-технічні ресурси, динаміку ринкових цін. Товарно-грошові відносини при цьому носили формальний характер, відображаючи реальні економічні відносини учасників обміну та їх інтереси.

Увага до оптової торгівлі посилюється з 1965 р., що пов’язано з початком проведення економічної реформи в народному господарстві. У цей період стала зазнавати критики система розподілу, що фондується, й обміну засобів виробництва без урахування їх товарної природи. Було поставлене завдання до поступового переходу від централізованого фондування до планового розподілу матеріально-технічних ресурсів шляхом оптової торгівлі. Особливості останньої полягали в тому, що вона здійснювалася тільки територіальними постачальницько-збутовими базами, складами, магазинами, а продукція реалізовувалася споживачам як вільно, так і за лімітами, що виділялися.

Найбільш типовим визначенням оптової торгівлі того часу було таке: »Оптова торгівля продукцією виробничо-технічного призначення є формою планового розподілу матеріальних ресурсів, заснованою на державному плані розвитку народного господарства. Оптова торгівля організовується Держпостачем СРСР і має на меті безперебійне і ритмічне постачання споживачів продукцією в необхідних кількостях, асортименті і в терміни, що забезпечують виконання планових завдань».

Проте спроби перейти до оптової торгівлі, заснованої на плановому розподілі товарів центральними і територіальними органами, не дали реального результату. Центральні органи управління за наказом зобов’язували оптові підприємства розширювати оптову торгівлю, а останні намагалися підтвердити фактичне її зростання. В результаті справжня оптова торгівля, коли партнери - учасники операції - самі вибирають і знаходять один одного, визначають усі умови операції і не залежать від думки керівників, так і не була організована. Плановий розподіл товарі з і оптова торгівля ними виявилися несумісними.

Новий етап розвитку й якісних перетворень в оптовій торгівлі пов’язаний з 1993 р., коли був скасований централізований розподіл продукції, і почався процес становлення нових організаційних форм та інститутів оптової торгівлі. Найбільш помітними представниками »ринкової» оптової торгівлі знову стали товарні біржі.

Оптова торгівля охоплює, по суті, всю сукупність товарних ресурсів, що є як засобами виробництва, так і предметами споживання.

Оптова торгівля включає будь-яку діяльність з продажу товарів і послуг тим, хто набуває їх з метою перепродажу або професійного використання.

Необхідність оптової торгівлі обумовлена:

1) суспільним розподілом праці;

2) наявністю товарно-грошових відносин;

3) вузькою спеціалізацією промислових підприємств;

4) потребою в регіональному збалансуванні попиту і пропозиції;

5) швидкою реалізацією виготовленого товару для відновлення процесу розширеного виробництва і доведення його до кінцевого споживача.

Наявність опту обумовлена і низкою причин фінансового характеру. Дрібному виробнику з обмеженими фінансовими ресурсами не під силу створити й утримувати організацію прямого маркетингу. Крім того, навіть маючи в своєму розпорядженні достатній капітал, виробник швидше передбачає направляти кошти на розвиток виробництва, а не на організацію оптової торгівлі.

Як правило,шри оптовій торгівлі товар купується великими партіями. Закупівлі оптом здійснюють посередницькі організації з метою подальшого перепродажу низовим оптовим організаціям, підприємствам роздрібної торгівлі. В більшості випадків оптова торгівля не пов’язана з реалізацією продукції конкретним кінцевим споживачам, тобто вона дозволяє виробникам за допомогою посередників збувати товари з мінімальними безпосередніми контактами із споживачами.

На товарному ринку оптова торгівля є активною частиною сфери обігу. Вона є важливим важелем маневрування матеріальними ресурсами, сприяє скороченню зайвих запасів продукції на всіх рівнях і усуненню дефіциту товарів, бере участь у формуванні регіональних і галузевих товарних ринків. Через оптову торгівлю посилюється дія споживача на виробника, з’являються реальні можливості добитися відповідності між попитом і пропозицією, забезпечити кожному споживачу змогу купувати продукцію в межах своїх фінансових можливостей і відповідно до потреб.

Розвиток оптової торгівлі визначається наступними тенденціями в економіці:

1) зростанням масового виробництва на великих підприємствах, віддалених від основних користувачів готовою продукцією;

2) збільшенням обсягів виробництва продукції про запас, а не для виконання вже укладених конкретних договорів;

3) збільшенням числа рівнів проміжних виробників і користувачів;

4) необхідністю пристосовувати товари до потреб проміжних і кінцевих користувачів.]

На сьогодні в Україні (за даними Держкомстату) налічується близько 30 тис. посередницьких організацій із загальною кількістю працівників більше 600 тис. осіб.

Питома вага реалізації товарів за посередництвом організацій оптової торгівлі в загальному обсязі продукції, яка відвантажується виробниками, становить близько 25%.

За оцінкою економістів, оптова торгівля в Україні, поза всяким сумнівом, за масштабами руху потоків товарів і послуг та їх обсягами займає перше місце. Вона опосередкує обмін у величезних розмірах - не менше 85 млрд. грн. у міжгалузевому обороті і близько 3,6 млрд. грн. в обороті товарів кінцевого споживання [9]. Проте, порівняно з розвиненими країнами, Україна значно відстає за рівнем забезпеченості оптовими підприємствами (табл. 4. 1).

Таблиця 4.1

Забезпеченість підприємствами оптової торгівлі України і деяких розвинених країн

Порівняно з розвиненими країнами в Україні показник забезпеченості складською мережею нижчий у 15-20 разів. Особливо погано забезпечена складською мережею оптова торгівля - на її частку припадає лише 14,2% усієї кількості загально-товарних складів і 21% загальної складської площі. Складські площі використовуються за своїм призначенням на 40-60%, а решта частини здається в оренду, використовується на умовах кооперації або продається комерційним структурам [10].

Функціонування оптового каналу обумовлене низкою причин, а саме:

1) економічною вигодою, яку отримують промислові підприємства від використання самостійних оптовиків, оскільки останні забезпечують їм найбільш низькі витрати обігу. Адже не завжди наявність прямих зв’язків між виробниками і споживачами означає зниження витрат;

2) наявністю дрібних і середніх підприємств, розширенням асортименту товарів;

3) поглибленням процесу розподілу праці у сфері матеріального виробництва;

4) необхідністю розширення підприємствами-виробника-ми ринків збуту своєї продукції і повнішого охоплення дрібних і середніх споживачів;

5) можливостями оптових посередників краще здійснювати маркетинг споживчої продукції, оцінювати ринкову кон’юнктуру, аналізувати інформацію про місцеві ринки, надавати постачальникам інформацію про попит на їх продукцію;

6) економічною доцільністю, швидкістю та зручністю доведення товарної маси до споживача;

7) більшою можливістю оптовиків мобілізувати всі свої ресурси, зосередити всі свої сили на виконанні одного конкретного завдання.

У своїй роботі підприємства оптової торгівлі повинні дотримуватись таких основних правил:

1) всебічне знання ринкового простору, в межах якого здійснюється розподіл товарів;

2) дотримання ефективного балансу витрат щодо закупівлі продукції та її зберігання при раціональному використанні трудових ресурсів і складських площ;

3) здійснення всіх операцій щодо закупівлі, зберігання та продажу товарів на основі їх прибутковості;

4) створення сприятливої і міцної репутації в районі обслуговування.

На макрорівні оптова торгівля виконує наступні функції:

1) інтегруючу - яка полягає в забезпеченні взаємозв’язку між партнерами з постачання продукції і знаходження каналів збуту;

2) оцінну - яка полягає у визначенні рівня суспільно необхідних витрат праці через ціноутворення;

3) організуючу і регулюючу - суть якої полягає в забезпеченні раціональної побудови і гармонійного функціонування економічних систем.

Функції оптової торгівлі відносно постачальників товарів полягають у такому:

1) концентрація комерційної діяльності;

2) підтримка процесу переходу прав власності на товар.

3) мінімізація комерційного ризику, пов’язаного з розкраданням, пошкодженням, псуванням і старінням товарів;

4) інвестиційне забезпечення процесу руху товару;

5) маркетингове обслуговування.

Відносно до споживачів функції оптової торгівлі зводяться до наступного:

1) оцінка потреб і споживчого попиту;

2) закупівля продукції і формування товарного асортименту для задоволення потреб і запитів споживачів;

3) накопичення і зберігання товарних запасів;

4) оперативна доставка товарів клієнтам;

5) надання фінансової допомоги клієнтам (кредитування);

6) інформаційне і консалтингове обслуговування клієнтів. Орієнтація на споживача, а не на постачальника-виробника, як це було раніше, є відмінною рисою нового підходу до оптового розподілу. Переорієнтація оптової торгівлі у функціональному цільовому відношенні не тільки створює умови для поглиблення реформ у торгівлі, але і забезпечує стратегічну стабільність споживчого ринку в цілому.

Світова практика виділила такі види оптової торгівлі:

1) торгівля через оптову закупівельну мережу, до якої належать біржі, ярмарки, аукціони, оптові продовольчі ринки;

2) торгівля за прямими виробничими зв’язками;

3) оптова торгівля сировиною і матеріалами. Даний вид оптової торгівлі, у свою чергу, включає:

• оптову торгівлю із централізованою доставкою товарів;

• оптову торгівлю з отриманням товарів у постачальника;

3) оптова торгівля »Cash-and-Саггу» з оплатою готівкою до приймання і транспортування товару покупцем (оптова торгівля за методами самообслуговування). Даний вид оптових продажів здійснюється постійним споживачам, які комплектують свої замовлення на складі за методом самообслуговування. Клієнт здійснює відвантаження і вивіз товару самостійно;

4) оптова торгівля зі стелажів »Rack Jo Аег». Великі підприємства роздрібної торгівлі надають оптовому торговцю торгові зали зі стелажами або площі на сте6лажах. Цим знімається навантаження з роздрібного торговця і доповнюється його асортимент.

За асортиментом розрізняють наступні види оптової торгівлі:

1) оптова торгівля товарами широкого асортименту;

2) спеціалізована оптова торгівля.

У реальному ринковому середовищі до основних форм організації оптової торгівлі на товарному ринку належать:

1) пряма оптова торгівля;

2) непряма оптова торгівля.

Операції прямої оптової реалізації товарів здійснюють виробники без залучення посередників. Пряма форма оптової реалізації товарів виробником має ряд переваг:

1) краще вивчається ринок своїх товарів, підтримується тісна співпраця з основними споживачами;

2) проводяться наукові дослідження, направлені на поліпшення якості продукції, що випускається;

3) прискорюється цикл реалізації, а, отже, оборот капіталу, що дозволяє збільшити загальну суму прибутку.

Разом з тим, пряма форма оптової реалізації товарів збільшує витрати виробника, оскільки він вимушений створювати дорогі запаси товарів, забезпечувати їх зберігання і продаж конкретним споживачам. Тому тільки великим конкурентоспроможним підприємствам під силу самостійно здійснювати реалізацію своїх виробів.

Для здійснення прямої оптової реалізації товарів промислового призначення можуть використовуватися:

1) власні регіональні збутові філіали - за допомогою цих філіалів підприємство-виробник має можливість зберігати продукцію і контролювати процес її реалізації. Регіональні збутові філіали стають засобом прямої дії на ринок, при цьому частину торгового прибутку одержують промислові підприємства. Фахівці, що працюють у штаті філіалу, надають своїм клієнтам кваліфіковані консультації, що не під силу звичайним оптовим фірмам. Багато підприємств реалізують через свої збутові філіали новий вид продукції;

2) склад своєї продукції у споживача - такий метод реалізації поширений у розвинених країнах у тих випадках, коли замовник купує у постачальника продукцію більш ніж на 100 тис.

доларів США щорічно;

3) власні збутові контори - які звичайно розташовуються у виробничих приміщеннях і не створюють запасів;

4) власна роздрібна мережа - наприклад, нафтові компанії продають бензин через власну мережу автозаправних станцій; виробники одягу, взуття реалізують свою продукцію через власні магазини;

5) оптовий ринок;

6) оголошення в газетах і журналах з купонами для відповідей.

Серед форм непрямої оптової реалізації товарів найбільшого поширення набула оптова торгівля через незалежні оптові організації. У різних сферах діяльності незалежні оптові організації називаються по-різному:

• оптові фірми;

• комерційно-посередницькі фірми;

• комерційно-посередницькі компанії;

• дистриб’ютори.

Оптові організації виступають у ролі сполучної ланки між виробником і численними споживачами, допомагають підприємствам-виробникам проникати на нові ринки збуту. Оптові організації займаються реалізацією стандартних видів промислової продукції, що не вимагає технічного обслуговування. Більшість великих оптових фірм видають власні каталоги, мають власні демонстраційні зали. Оптові організації продають товари в основному підприємствам роздрібної торгівлі, а посередницькі - конкретним покупцям. Дистриб’ютори товарів виробничо-технічного призначення продають товари, переважно, підприємствам-споживачам. (