Педіатрія - Тяжка O.B. - Загальні правила інтерпретації імунограми

Імунний статус – стан імунної системи в даної людини в конкретний час, який характеризує різні ланки імунітету.

Імунна недостатність – транзиторне порушення кількісних і функціональних параметрів імунної системи, яке може проявлятися клінічними симптомами зниження резистентності організму.

Імунодефіцитний стан – стійкий дефіцит одного або декількох параметрів (механізмів) імунної відповіді, який проявляє себе в чітко окреслених симптомах або синдромах, які входять до групи самостійних захворювань (класичних нозологічних форм).

Дисфункції імунної системи – будь-які зміни низки показників імунної відповіді, які можуть бути проявами імунної недостатності або імунодефіцитного стану.

Патологія, що характерна для дефектів окремих ланок імунітету

Недостатність Т-клітинної ланки:

- рецидивуючі вірусні, грибкові інфекції, інвазії найпростіших, гельмінтози;

- тяжкі ускладнення при вакцинації живими вакцинами;

- тотальна алопеція;

- висока частота пухлинних захворювань у родині.

Недостатність В-клітинної ланки:

- рецидивуючі та тяжкі бактеріальні інфекції (отити, синуїти, пневмонії, бронхіти, кон'юнктивіти, сепсис, менінгіт); відносно рідке виникнення грибкових і вірусних інфекцій.

Недостатність фагоцитозу:

- рецидивуючі та тяжкі інфекції шкіри і слизових оболонок, у тому числі грибкові;

- синуїти, пневмонії, сепсис;

- повторні гнійні артрити та остеомієліти.

Недостатність ферментної системи комплементу:

- аутоімунні захворювання;

- рецидивуючі піогенні інфекції;

- рецидивуючі менінгококові та гонококові інфекції.

Основні тести лабораторної імунодіагностики

Тести І рівня (орієнтовні):

• визначення абсолютної та відносної кількості лімфоцитів у крові;

• визначення кількості Т- і В-лімфоцитів;

• оцінка фагоцитарної активності нейтрофілів;

• визначення основних класів сироваткових імуноглобулінів (IgA, IgG, ІgМ);

• визначення титру комплементу.

Після інтерпретації результатів тестів І рівня визначають тактику подальшого імунологічного дослідження хворого. Тести II рівня проводять вибірково, залежно від мети подальшого імунологічного дослідження.

Тести II рівня:

• визначення субпопопуляцій Т- і В-лімфоцитів;

• визначення імунорегуляторного індексу (Т-хелпери / Т-супресори);

• визначення субпопопуляцій сироваткових імуноглобулінів IgG1, IgG2, IgG3, IgG4);

• визначення вмісту секреторного IgА;

• визначення рівня загального та специфічних ІgЕ (алерготестування);

• визначення рівня циркулюючих імунних комплексів;

• проведення реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ);

• НСТ-тест;

• визначення вмісту цитокінів;

• інші тести.

Загальні правила інтерпретації імунограми

1. Комплексний аналіз імунограми є більш інформативним, ніж оцінка кожного окремого показника.

2. Повноцінний клінічний аналіз імунограми можна проводити лише в комплексі з оцінкою клінічної картини захворювання та даних анамнезу.

3. Реальну інформацію про зміни в імунограмі несуть лише значні відхилення показників від нормативних (±20-40 % та більше).

4. Для діагностичної та прогностичної оцінки імунограми важливе значення мають індивідуальні показники норми в даного хворого з урахуванням віку, супутніх захворювань, стадії даного захворювання та характеру лікування.

5. Аналіз імунограми, особливо при виявленні відхилень від норми, має проводитися повторно, у динаміці в одній і тій самій лабораторії з використанням нормативів, які використовують у роботі даної імунологічної лабораторії.

6. Найбільшу практичну цінність при оцінці імунограми мають співвідношення показників імунограми, а не їхні абсолютні значення.

7. При оцінці показників імунограми слід насамперед виключити можливість їх коливання у зв'язку із вживанням їжі, медикаментів, фізичними навантаженнями, гострими інфекційними захворюваннями, відчуттям страху, часом доби, порою року. Існують регіональні коливання нормативів вмісту окремих імунологічних показників.

8. Окрім діагностики, диференціальної діагностики імунної недостатності та імунодефіцитних захворювань, клінічний аналіз імунограми має велике значення для визначення типового патофізіологічного процесу, що відбувається в організмі хворого (запалення, пухлинний ріст, алергія), та його перебігу, контролю ефективності лікування низки аутоімунних, алергічних, мікробно-запальних та інших захворювань.