Педіатрія - Тяжка O.B. - Основні клінічні та лабораторні прояви залізодефіцитної анемії

1. Антенатальні причини:

- плацентарна недостатність (гестози, загроза переривання вагітності, гіпоксія плода);

- багатоплідна вагітність;

- недоношеність;

- велика маса тіла новонародженої дитини;

- глибокий і тривалий залізо дефіцитний стан у вагітної (анемія вагітних середнього і тяжкого ступеня);

- хронічна інтоксикація плода (систематичне куріння, алкоголізм, наркоманія матері, зловживання лікарськими засобами, робота з токсичними речовинами);

- багаторазові вагітності (перерви між вагітностями менше ніж 1,5-2 роки).

2. Інтранатальні причини:

- фетоплацентарна трансфузія;

- передчасне перев'язування пуповини;

- травматизація судин чи пуповини плода під час надання акушерської допомоги.

3. Постнатальні причини:

- штучне вигодовування з використанням неадаптованих сумішей;

- надлишкове вживання коров'ячого і козиного молока (одноманітне молочне харчування);

- вегетаріанський раціон харчування в дитячому віці;

- одноманітне харчування;

- лімфатико-гіпопластичний тип конституції (підвищена схильність за наявності факторів ризику);

- синдром мальабсорбції (спадковий і набутий);

- приймання медикаментів і продуктів харчування, що порушують метаболізм заліза в організмі;

- тривалі чи хронічні соматичні захворювання;

- спадкові захворювання обміну речовин;

- алергія до харчових продуктів (особливо до коров'ячого молока);

- голодування.

Основні клінічні та лабораторні прояви залізодефіцитної анемії

Найхарактернішими клінічними ознаками залізодефіцитної анемії є сидеропенічний синдром (блідість шкіри та слизових оболонок, ангулярний стоматит, сухість шкіри, сухість і ламкість волосся тощо), синдром вегетативної дисфункції (тахікардія, тенденція до артеріальної гіпотензії, задишка, ослаблення тонів серця, підвищена пітливість); симптоми, пов'язані з дефіцитом заліза (підвищена стомлюваність, дратівливість, порушення сну як прояви хронічної гіпоксії, ознаки вторинної імунної недостатності). Серед лабораторних ознак характерні морфологічні зміни еритроцитів у вигляді анізоцитозу і пойкілоцитозу. Надалі при вираженому дефіциті гемоглобіну відбувається зниження абсолютної кількості еритроцитів. Нижньою межею норми еритроцитів у дітей молодших 6-річного віку є 3,6 * 10 у 12 ступені / л, старших 6-річного віку – 4,0 * 10 у 12 ступені / л. Кольоровий показник, який характеризує відносний вміст гемоглобіну в еритроцитах, нижчий від 0,8, тобто ця анемія є гіпохромною. Показники анемії залізо дефіцитного характеру: рівень сироваткового заліза менший ніж 10 мкмоль/л (у нормі 10,6-33,5 мкмоль/л), коефіцієнт насичення трансферину залізом менший ніж 17 % (у нормі 20-50 %), рівень ферптину сироватки менший ніж 12 мкг/л (у нормі 32-68 мкг/л), протопорфірину більший ніж 600 мкг/л (у нормі 200-400 мкг/л), загальна залізозв'язуюча властивість сироватки перевищує 63 мкмоль/л (у нормі 45- 72 мкмоль/л), латентна залізозв'язуюча властивість сироватки більша ніж 47 мкмоль/л, вміст сидеробластів у мієлограмі менший ніж 10 % (у нормі 20-30 %). Однією з давніх орієнтовних ознак наявності дефіциту заліза є бітурія: при вживанні червоного буряка з'являється рожеве забарвлення сечі. Це пов'язано з дефіцитом залізовмісних ферментів, що знебарвлюють харчовий барвник буряка. Тест діагностує дефіцит заліза в організмі, але не рівень гемоглобіну в еритроцитах.

Принципи терапії залізодефіцитної анемії

Принципи терапії залізодефіцитної анемії такі:

1. Відновити дефіцит заліза без лікарських залізовмісних препаратів неможливо.

2. Терапію залізодефіцитних станів потрібно проводити переваж но препаратами заліза для перорального вживання.

3. Терапію залізодефіцитної анемії не потрібно припиняти після нормалізації рівня гемоглобіну.

4. Гемотрансфузії (введення еритроцитарної маси) слід проводити тільки за суворими показаннями.

Лікування залізодефіцитної анемії полягає в раціональному харчуванні відповідно до віку дитини, прийманні препаратів заліза і нормалізації режиму праці та відпочинку.

Приймання препаратів заліза проводиться тривало і поділяється на два періоди: основний та підтримувальний. Основний курс пероральними препаратами завжди починають із пробної дози для визначення індивідуальної толерантності організму до заліза. Тривалість основного курсу визначається за часом нормалізації рівня гемоглобіну. При успішному лікуванні цей показник приходить до норми протягом 1-1,5 міс, після чого переходять на підтримувальну терапію препаратами заліза протягом 2-3 міс. Задачею підтримувального курсу є заповнення депо заліза. Занадто раннє припинення лікування переводить захворювання у фазу латентного дефіциту заліза, коли за несприятливих умов (недостатнє харчування, захворювання) знову виникає анемія.

Протипоказання для перорального застосування препаратів залі за: гострі та хронічні кишкові інфекції; первинний і вторинний синдром мальабсорбції; виразкові процеси в травному тракті.

Дітям, які перенесли дисбактеріоз кишечнику, кишкові інфекції, оперативні втручання на органах травного тракту, разом із препаратами заліза необхідно призначати еубіотики. Дітям з доліхосигмою, хворобою Гіршпрунга для профілактики закрепів необхідно призначати препарати лактулози (дуфалак). Практично всім дітям раннього віку на фоні феротерапії з профілактичною метою доцільно призначати пробіотик хілак, який сприяє кращому всмоктуванню заліза і запобігає порушенням з боку травного тракту.

Слід зазначити, що повноцінна дієта з підвищеним вмістом заліза може забезпечити фізіологічну потребу організму, але не усунути дефіцит заліза.

Найкраще засвоюється гемове залізо, що міститься в продуктах тваринного походження. У продуктах рослинного походження міститься негемове залізо, біодоступність якого значно нижча, ніжу продуктах тваринного походження. Тому, незважаючи на те, що рослинні продукти містять більшу кількість заліза в абсолютних цифрах, вони не можуть забезпечити потреб організму повною мірою. З продуктів тваринного походження залізо найкраще засвоюється з м'яса кроля, індика, курки і яловичини.

Всмоктування харчового заліза значно посилюється при підвищенні вмісту загального білка і вітаміну С у раціоні. Сповільнює всмоктування заліза приймання великої кількості сиру і молока, борошняних виробів, горіхів, міцного чаю, кави. Знижує засвоєння заліза з продуктів харчування вживання великої кількості соєвих продуктів.

Нині є достатня кількість препаратів заліза, як для приймання всередину, так і для парентерального введення. Активність засвоєння і метаболізм тривалентного заліза значно нижчі, ніж двовалентного. Крім того, на всмоктування солей тривалентного заліза значно впливає сталість кислотності шлунка. Найкращий ступінь засвоєння при пероральному прийманні має сульфат заліза. За ступенем усмоктування в травному тракті солі двовалентного заліза можна розташувати за порядком зниження: сульфат > глюконат > хлорид > фумарат.

Перелік найбільш вживаних препаратів заліза

* Вміст загального заліза не вказується.

Лікування залізодефіцитних анемій потрібно проводити переважно пероральними засобами. Препарати заліза призначають перорально за 30-60 хв до їди чи через 2 год після їди. Розрахунок дози препарату заліза необхідно проводити за елементарним залізом. Курсова доза при пероральній терапії залізодефіцитної анемії не розраховується. Середні добові дози для пероральних препаратів (за елементарним залізом) становлять:

- дітям віком до 3 років – із розрахунку 5-8 мг на 1 кг маси тіла на добу;

- від 3 до 7 років – 100-120 мг на добу;

- понад 7 років – до 200 мг на добу.

Будь-яке призначення препаратів заліза необхідно починати з пробної дози, рівної 1/4-1/2 від розрахованої, особливо в дітей раннього віку. Середня тривалість призначення пробної дози при пероральному прийманні становить 1-2 тиж.

Застосування препаратів заліза для парентерального введення показане лише за спеціальними показаннями: при неможливості перорального приймання; синдромі мальабсорбції; хронічному ентероколіті; виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки в стадії загострення; виразково-некротичному ентероколіті; спадкових захворюваннях з порушенням всмоктування заліза в травному тракті; стані після резекції шлунка, тонкої кишки.