Педіатрія - Тяжка O.B. - Основні захворювання, які супроводжуються вторинними імунодефіцитними станами та імунними дефектами

І. Недостатність гуморальної ланки імунітету (системи В-лімфоцитів).

1. Агаммаглобулінемія, хвороба Брутона.

2. Дисгаммаглобулінемія:

а) загальна варіабельна гіпогаммаглобулінемія;

б) селективний дефіцит ІgА;

в) дефіцит ІgG і ІgА зі збільшенням синтезу ІgМ (гіпер-М-синдром);

г) дефіцит підкласів ІgG (відсутність ІgG1, ІgG2, ІgG3, ІgG4, зі збільшенням рівня ІgМ або без нього).

ІІ. Недостатність клітинних імунологічних реакцій (системи Т-лімфоцитів).

1. Лімфоцитарна дисгенезія (синдром Незелофа, французький тип імунодефіцитного стану).

2. Гіпоплазія загруднинної та при щитоподібних залоз (синдром Ді Джорджа).

III. Комбіновані імунодефіцити! стани.

1. Ретикулярна дисгенезія.

2. Спадковий алімфоцитоз, лімфоцитофтиз (швейцарський тип імунодефіцитного стану).

3. Синдром "голих лімфоцитів".

4. Імунодефіцитний стан з тимомою (синдром Гуда).

5. Синдром Віскотта – Олдрича.

IV. Порушення в системі інтерлейкінів і кооперації клітин в імунній відповіді.

V. Імунодефіцитні стани при спадкових аномаліях обміну.

1. Недостатність аденозиндезамінази.

2. Недостатність пуриннуклеотидфосфорилази.

VI. Недостатність системи комплементу.

VII. Недостатність фагоцитозу.

1. Порушення хемотаксису, міграції й дегрануляції:

а) синдром Чедіака-Хігасі;

б) гіпер-IgЕ-синдром.

2. Дефекти опсонізації та поглинання:

а) дефекти опсонізації;

б) дефіцит тафсину;

в) відсутність мембранних глікопротеїнів.

3. Порушення процесів перетравлення (кілінгу) мікробів:

а) септичний гранулематоз;

б) ліпохромний гістіоцитоз;

в) ферментопатії нейтрофільних гранулоцитів: дефіцит мієлоперок-сидази, глутатіонпероксидази, НАДН-оксидази, глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

VІІІ. Патологія місцевого імунітету.

IX. Малі (компенсовані) аномалії імунної системи, транзиторні форми імунодефіцит них станів: селективний дефіцит IgG1 – IgG4, IgA, IgE, дефіцит інтерферону, дефіцит цинку, мієлопероксидази фагоцитів тощо.

Основні захворювання, які супроводжуються вторинними імунодефіцитними станами та імунними дефектами

1. Вірусні інфекції:

- гострі вірусні інфекції: кір, краснуха, грип, епідемічний паротит, вітряна віспа, гострий гепатит тощо. Серед гострих вірусних інфекцій найбільший імунний дефіцит відзначається при кору (протягом 6 міс після захворювання);

- персистуючі вірусні інфекції: хронічний гепатит В, інфекції, спричинені вірусами Епштейна-Барр, цитомегалії, герпесу, аденовірусу, а також персистуюча корова інфекція.

2. Бактеріальні інфекції: пневмококові, менінгококові, стафілококові, стрептококові, туберкульоз, сифіліс, лепра, атипові мікобактеріози. При бактеріальних інфекціях вторинний імунний дефіцит трапляється тільки в виняткових випадках (Л. Йєгер).

3. Протозойні та глистяні хвороби: пневмоцистоз, токсоплазмоз, лейшманіоз, опісторхоз, трихінельоз та ін.

У цілому інфекційні агенти моделюють імунні процеси, перетворюючи імунну реакцію так, щоб розвивався помірний дефіцит Т-лімфоцитів з хелперними властивостями й помірно підвищувався рівень Т-лімфоцитів-супресорів. Має місце порушення функціональних властивостей макрофагальних клітин.

При персистуючих вірусах симптоми хронічної інфекції (наприклад, спричиненої вірусом Епштейна-Барр) супроводжуються дійсним підвищенням коефіцієнта Т-хелпери / Т-супресори, посиленням (появою) алергічних реакцій з підвищенням вмісту IgE, циркулюючих імунних комплексів, антинуклеарних антитіл.

4. Білково-енергетична недостатність унаслідок порушення живлення (гіпотрофія, дефіцит вітамінів, біомікроелементів), втрати білка (синдром мальабсорбції, нефротичний синдром) спричинює вторинний імунний дефіцит, впливаючи насамперед на систему гуморального імунітету.

Гіповітамінози та дефіцит мікроелементів: гіповітаміноз А проявляється в недостатності неспецифічних факторів імунітету; дефіцит вітаміну В6 – у послабленні функції Т-лімфоцитів; гіповітаміноз С – у недостатності фагоцитарної системи. Виражені явища імунної недостатності можуть бути пов'язані з дефіцитом заліза, цинку, кобальту, магнію, йоду, селену. Так, сполуки цинку активують диференціацію та посилюють проліферацію клітин у загруднинній залозі, селен у досліді на тваринах підвищує кількість В-лімфоцитів і посилює утворення антитіл; залізо інтенсивно використовується в процесі закінчення фагоцитозу та інактивації мікробних токсинів.

5. Онкологічні процеси.

Злоякісні новоутворення супроводжуються значним накопиченням Т-супресорів при практично повній відсутності Т-хелперів.

6. Імунодефіцитні стани, які виникають під дією різних подразників:

- хімічних (медикаментозних) – вплив імунодепресантів і кортикостероїдів, наркотичних речовин, які застосовують з лікувальною метою, а також імунотоксинів-ксенобіотиків;

- біологічних – при використанні препаратів гаммаглобуліну, антилімфоцитарної Сироватки та інших препаратів подібної дії;

- фізичних – радіаційний вплив, СВЧ, термічний опік, а також після втрати імунокомпетентних клітин (кровотеча, лімфорея, видалення органів імунної системи тощо).

Медикаментозні імунодефіцитні стани при наркоманії стосуються в основному гуморальної ланки з відносною збереженістю клітинного імунітету. Глюкокортикоїдна терапія препаратами преднізолонового ряду у високих дозах призводить до зменшення кількості лімфоцитів у крові, головним чином Т-хелперів, пригнічення РБТЛ, зниження продукції імуноглобулінів. Невеликі дози (менше ніж 1 мг на 1 кг маси тіла за преднізолоном) підвищують продукцію антитіл і посилюють фагоцитоз. При тривалому застосуванні препаратів типу азатіоприну зникають цитотоксичні лімфоцити; алкілуючі сполуки (циклофосфан, хлорбутин) зумовлюють гальмування здебільшого гуморальної ланки. Гепарин і амінокапронова кислота пригнічують реакції, пов'язані із залученням системи комплементу (цитотоксичні реакції II типу за Кумбсом і Джеллом). Антибіотики: тетрациклін спричинює недостатність загруднинної залози; аміноглікозиди впливають на рибосомний синтез білка і можуть пригнічувати реакції гуморального імунітету.

7. Тривалий стресовий вплив. У більшості хворих знижені показники імунітету, що може призвести до інфекційних чи онкологічних захворювань. Іноді спостерігається підвищення функції імунної системи і виникає ризик розвитку аутоімунних захворювань.

8. Інші захворювання (більшість хронічних захворювань, цукровий діабет, тиреотоксикоз, більшість аутоімунних та алергічних хвороб). Для стану помірного збільшення Т-хелперів і зменшення Т-супресорів властивий розвиток аутоімунних і алергічних реакцій. При дефіциті Т-супресорів ефекторні клітини імунної системи отримують необмежені можливості реагування проти власних клітин і тканин.