Менеджмент організацій - Федулова Л. І. - 11.5. Шляхи формування екологічного менеджменту в Україні

На нинішньому етапі розвитку цивілізації прискореними темпами почали розвиватися нові тенденції і технології у сфері управління. Тому з усією очевидністю постає проблема радикальної перебудови відносин між виробництвом і навколишнім середовищем. Безумовно, раціональні й локальні природоохоронні заходи мають суттєве значення, але процес запобігання екологічних проблем необхідно здійснювати на рівні кожного підприємства. Використання лише жорстких адміністративних методів і примусу не може впливати на екологічну ситуацію в повному обсязі. З огляду на зазначене лише ініціативна й результативна діяльність економічних суб'єктів, спрямована на досягнення їхніх екоефективних програм, може привести до глобального поліпшення стану навколишнього середовища.

Розв'язання проблеми оптимізації виробництва і природокористування пов'язане з розвитком двох напрямів:

• створенням нових ефективних технологій;

• створенням досконалішої системи управління розвитком техніки й технології виробництва та природокористування на основі математичного моделювання.

Економіко-правовий механізм у галузі екології на макрорівні визначає його напрями в діяльності кожного підприємства і являє собою систему економіко-правових засобів для регулювання еколого-економічних відносин, спрямованих на досягнення мети й завдань екологічної політики підприємства.

Відповідно до такої політики кожному підприємству слід мати економічно обгрунтовані засоби у вигляді платежів, стягнень, розрахунків, виплат, спрямованих на формування бюджетного й позабюджетного фінансування заходів для екологічної безпеки та ефективності використання природних ресурсів.

Джерелами формування системи екологічного фінансування можуть бути: платежі за спільне користування ресурсами, плата за погіршення якості природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища; страхові розрахунки; грошові стягнення; стимули — пільги при оподаткуванні; короткострокові й довгострокові платежі; підвищення норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів; застава природних ресурсів.

Ці засоби більшою мірою можуть бути застосовані в екологічній політиці держави. Але багато з них можуть бути задіяні в організаційно-економічному механізмі функціонування на рівні підприємства і, доповнюючи макрорівень і враховуючи особливості діяльності, здатні сприяти ефективності управління екологічною безпекою. Взагалі ж управляти охороною довкілля на рівні окремого підприємства дуже важко. Тому екологічний менеджмент має здійснюватися на всіх рівнях управління. Виконання екологічної політики вимагає використання певних коштів, основна частина яких має надходити за допомогою дії системи еколого-економічних засобів. Визначаючи стратегічні напрями розвитку підприємства, обов'язково слід формувати завдання в галузі екології. Сформовані під ці завдання бюджети можуть бути використані на:

• розробку екологічних програм;

• виконання науково-дослідних робіт у галузі екології;

• розробку екологічних стандартів, нормативів;

• здійснення профілактичних робіт зі зниження забруднення довкілля;

• стимулювання працівників у разі здійснення ними екологічної діяльності;

• оснащення підприємств приладами, устаткуванням, транспортними засобами.

Як показують дослідження, на виробничих підприємствах сьогодні основним напрямом діяльності екологічних служб є розробка екологічних стандартів, нормативів, методик, які б давали змогу мати обґрунтовану нормативно-методичну базу для управління безпекою довкілля на ефективному та якісному рівні.

Для успішного виконання екологічних програм питання екологічної безпеки слід розглядати системно. Ця система, на нашу думку, має охоплювати три підсистеми: природну, соціальну, економічну. Саме в цьому напрямі слід проводити наукові дослідження на кожному виробничому підприємстві з метою створення конкретної екологічної моделі й методів управління нею для управління рівновагою системи.

Саме від нових ефективних технологій хімічних та біохімічних процесів залежать в основному кількість і концентрація хімічних речовин, які регламентуються шляхом встановлення ГДК (гранично допустимої концентрації).

Етапами комплексного екотехнічного аналізу виробництва, який спирається на ситуаційний підхід, мають стати визначення:

• науково обгрунтованої потреби в тому типі виробу, матеріалів чи послуг, які розглядаються;

• варіантів технології виробництва, матеріалів, надання послуг;

• технології утилізації виробів, матеріалів після використання;

• вибору оптимального вироблення матеріалів, послуг для задоволення потреби, найкращої технології виробництва й технології утилізації виробів після її впровадження.

Перш ніж приступити до випуску того чи іншого виду продукції керівництву підприємств слід переконатися, що ця продукція справді потрібна і зможе задовольнити конкретні потреби споживачів. Науково-обґрунтоване рішення щодо вибору варіанта технології виробництва дасть змогу ще на стадії проектування продукції гарантувати екологічну безпеку як самого підприємства, так і природного навколишнього середовища.

Враховуючи життєвий цикл товару, ще заздалегідь потрібно розв'язувати проблеми утилізації після відпрацювання товаром своєї функції.

Таким чином, ситуаційний підхід до аналізу доцільності того чи іншого виду виробництва, дасть змогу уникнути багатьох як екологічних, так і економічних проблем, спрямувати необхідні ресурси на поліпшення якості роботи підприємства.

Погляд на забруднення як на економічну проблему потребує врахування погляду як об'єкта, так і суб'єкта цих відносин та аналізу її з позиції економії ресурсів (попит на ресурси, вартість ресурсів, витрати ресурсів та ін.). Суть проблеми полягає в тому, як вимірювати соціальні втрати від забруднення навколишнього середовища. При цьому потрібно враховувати такі чинники:

• збитки, заподіяні власності;

• витрати на підтримання здоров'я (на медичне обслуговування і втрати робочого часу);

• вартість понівеченої природи.

Дані про втрати від забруднення довкілля в кращому разі обмежені, а то й зовсім відсутні чи просто будуються на підставі здогадок. Дані про витрати на зменшення викиду відходів отримати легше, тому що ці процеси локалізовані, а методики їх підрахунків добре розроблені.

Під час вивчення витрат на контроль забруднення й користь від таких заходів їм протиставляються дані в грошовому вираженні за витратами на незрозумілі суб'єктивні претензії.

Вирішення завдання оптимального природокористування в межах управління виробництвом дає змогу запропонувати алгоритм ведення екологічного менеджменту й мінімально збиткове інформаційне забезпечення функціонування його економіко-організаційної моделі. Застосування ситуаційного підходу передбачає використання інформації щодо різноманітних чинників як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Екологічний менеджмент підприємства своєю чергою має формувати й поширювати інформацію, яка надходить із таких середовищ:

• природно-екологічне середовище — про стан водневого й повітряного басейну, наявність особливо шкідливих речовин у ньому;

• соціальне середовище — інформація про робочі місця, їх зручність (ергономічна);

• технологічне середовище — інформація про нові види сировини й матеріалів, енергії, про високопродуктивне обладнання, яке працює за екологічно безпечною технологією;

• функціональне середовище — обґрунтованість завдань і рішень у галузі екології від генерального менеджменту;

• організаційне середовище — раціональна організація виробництва, можливості використання безвідходних технологій, ефективність використання сировини та ін.;

• економічне середовище — розрахунки ефективності побудови очисних споруд, окупність "чистих" технологій;

• інноваційне середовище — повідомлення про найраціональніші варіанти використання довкілля (розвиток і вдосконалення).

Важливість заповнення на виробництві первинної екоінформації очевидна й зумовлена не лише вимогами природоохоронних та інших органів контролю. Ця категорія звітності в ринковій економіці стає такою ж важливою, як і складання балансової звітності підприємства. В багатьох країнах компанії досить вміло використовують первинні екологічні дані для створення іміджу "чистих" виробництв і продукції, а також для отримання пільгових кредитів для розширення й модифікації діяльності.

Вищий рівень керівництва поєднує в собі інформаційні потоки від усіх підрозділів підприємства. Але до цих пір відчувається відсутність якісних маркетингових досліджень ринкового середовища, так само й екологічного аспекту управління. Цим пояснюється більшість екологічних проблем, які виникають у підприємств. Нині необхідно чітко усвідомлювати той факт, що випускати екологічно небезпечну продукцію, використовувати екологічно небезпечні технології стає не тільки небезпечно, а й економічно невигідно.

Для того, щоб розв'язати проблему формування системи екологічного менеджменту підприємствами України, необхідно:

• усвідомити концепцію екологічного управління як складову методології забезпечення сталого розвитку суспільства;

• враховувати те, що одним із основних напрямів виходу з екологічної кризи має стати участь України в міжнародних заходах із захисту навколишнього середовища: розробка та прийняття міжнародних стандартів, які стосуються екологічного аудиту та управління й формування своїх адекватних систем екологічного менеджменту;

• відповідно до міжнародної "Схеми екологічного менеджменту і аудиту" (EMAS) науковцям та практикам під час розробки й запровадження екологічного менеджменту враховувати такі завдання екологічного менеджменту: економія сировини й енергії; мінімізація кількості відходів і забруднень навколишнього середовища; скорочення відходів, спричинених надлишком матеріалу, використовуваного під час упакування чи внаслідок короткого терміну служби товару; створення безпечних умов праці співробітників; проведення оцінки міри екологічного ризику й витрат для наступного розрахунку можливих фінансових інвестицій, необхідних для створення "зеленого" іміджу компанії та підвищення екологічної відповідальності працівників; інформування громадськості й населення про характер виробничої діяльності і стан навколишнього середовища в районі розміщення виробництва.

Упровадження екологічного менеджменту в систему діяльності підприємств разом із раціональною державною підтримкою підприємств, зіставляючи її з підсумками фінансової діяльності. Стимули, які можуть перетворити підприємства в об'єкти централізованого регулювання: платежі й податки за забруднення, що розраховуються на основі кількості викидів; субсидії, які дадуть змогу підприємствам скоротити обсяги забруднень, такі, як пільгові та інвестиційні кредити; додаткові кредити, що допоможуть врегулювати ціни на кінцеву продукцію; створення системи екологічного страхування й спеціалізованих екологічних банків. На рівні кожного підприємства слід розробляти відповідні стратегії, які б ставили перед персоналом конкретні цілі й допомагали розвивати екологічну свідомість. Важливо, щоб екологічне мислення охоплювало всі функціональні сфери підприємства й визначало прийняття рішень.

Для подолання екологічних кризових явиш необхідна підготовка висококваліфікованих управлінців, які б володіли сучасними методами й технологіями екологічного менеджменту.