Менеджмент організацій - Шморгун Л.Г. - 4.3. Механістична організація (бюрократія) та органічна організація. їхні особливості та сутнісні характеристики

Відповідно до таких загальних характеристик організацій, як горизонтальний та вертикальний поділ праці, всі підприємства (фірми), за винятком найдрібніших, поділяють на горизонтальні, спеціалізовані, функціональні сфери та вертикальні рівні керування.

Вибір раціональної організаційної структури фірми — одне з найважливіших питань, що визначає можливості її успішної діяльності. Найкраща структура для підприємств (фірм) — це та, яка дає змогу:

— ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем;

— доцільно розподіляти завдання між співробітниками та спрямовувати їх зусилля на досягнення основних цілей;

— забезпечувати реалізацію стратегії фірми.

Теорія західного менеджменту виокремлює такі теорії організації:

— класичну (ієрархічну);

— неокласичну (поведінкову);

— сучасну (ситуаційну).

Класична теорія організації сформувалася як загальний теоретичний підхід до визначення організаційних параметрів, які ґрунтуються:

— на вивченні анатомії організації;

— її формальній структурі;

— поділі праці та спеціалізації;

— використанні ієрархії в побудові організації.

У центрі неокласичної (поведінкової) теорії організацій знаходиться людина в організації, тобто соціально-психологічні відносини, індивідуальні та групові взаємозв'язки, децентралізація повноважень тощо.

Сучасна теорія розглядає організацію як відкриту систему, що постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем, до якого має пристосуватися. Сучасна теорія організації спрямована на вивчення механізмів адаптації організації до свого середовища.

В основу класичної теорії організації покладено результати досліджень А. Файоля та М. Вебера. А. Файоль у книзі "Загальна промислова адміністрація" (Париж, 1916) сформулював 14 універсальних принципів управління. М. Вебер у книзі "Теорія соціальних та економічних організацій" (1947 р.) у результаті емпіричного аналізу сформулював концепцію ідеальної бюрократії.

М. Вебер розглядав бюрократію як нормативну модель, ідеал, до якого мають прагнути всі організації. За М. Вебером, ідеальна бюрократія характеризується:

— високим ступенем поділу праці, що сприяє появі висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді;

— розвиненою ієрархією управління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;

— наявністю численних правил, стандартів і показників оцінки роботи — організація повинна розробити та встановити певний набір правил і стандартів, щоб гарантувати повну єдність виконання робіт;

— "духом формальної знеособленості" — менеджери повинні управляти бізнесом, не виявляючи симпатій і переваг щодо окремих робітників;

— добором кадрів виключно за діловими та професійними якостями кожного співробітника.

Основними видами бюрократичних структур є такі:

— функціональні структури;

— лінійні функціональні структури (штабне управління).

Функціональна структура фірми представлена на рис. 4.2.

На практиці суто функціональна побудова організації трапляється рідко. Як правило, лінійне управління підкріплюється спеціальними допоміжними службами (штабами) (рис. 4.3).

Рис. 4.3. Лінійно-функціональна структура (на прикладі корпорації)

Переваги бюрократичних структур полягають у такому:

— стимулюють ділову та професійну спеціалізацію;

— зменшують дублювання зусиль і споживання матеріальних ресурсів у функціональних сферах;

— поліпшують координацію у функціональних сферах. Недоліки бюрократичних структур такі:

— відділи можуть бути більш зацікавлені в реалізації цілей і завдань своїх підрозділів, ніж загальних цілей усієї організації;

— у великій організації ланцюг команд від керівника до виконавців стає дуже довгим.

Сильні сторони ідеальної бюрократії такі:

— поділ праці;

— ієрархія повноважень;

— використання правил;

— добір кадрів за діловими якостями. Слабкі сторони ідеальної бюрократії такі:

— бюрократична модель є жорсткою, стабільною та негнучкою;

— не беруться до уваги людські та соціальні процеси в організації;

— теза щодо управління в дусі формальної знеособленості не є реалістичною.

Набутий досвід показує, що розглянуті структури доцільно використовувати в організаціях, які:

— випускають відносно обмежену номенклатуру продукції;

— діють у стабільних зовнішніх умовах;

— для забезпечення свого функціонування потребують стандартних управлінських знань.

Механістична структура дуже схожа на бюрократичну модель М. Вебера. Вона характеризується великою складністю, особливо значною кількістю підрозділів по горизонталі, високим ступенем формалізації, обмеженою інформаційною мережею, низьким рівнем участі всього управлінського персоналу в прийнятті рішень. Функціонуючи в умовах стабільного середовища, організації структурують свою діяльність передбачуваними шляхами — через правила, спеціалізацію робіт і централізацію влади.

Сучасна теорія організації (ситуаційний підхід) розглядає її як відкриту систему, що постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем, до якого має пристосуватися. На відміну від попередніх, сучасна теорія ґрунтується на тому, що немає ідеальної моделі, до якої мають прагнути всі організації. Кращою структурою організації буде та, яка найповніше враховує вплив ситуаційних факторів, характерних для організації. Основні ситуаційні фактори, які впливають на організаційну структуру:

— технологія;

— розміри організацій;

— середовище;

— стратегія.

Усі зазначені фактори впливають на формування організаційної структури не тільки прямо, а й опосередковано, тобто шляхом взаємного впливу один на одного.

Технологія — процес перетворення входів в організацію (ресурсів) на виходи. Таке розуміння дає змогу використовувати цю категорію для характеристики будь-якої, а не лише виробничої, організації. Дослідження, пов'язані з вивченням взаємозв'язків "технологія — структура", проводила Дж. Вудворд, яка визначила три типи технологій:

— одиничне виробництво;

— масове виробництво;

— процесне (безперервне) виробництво.

Результати подальших досліджень дали змогу зробити такі висновки:

— є тісний зв'язок між типом технології та організаційною структурою;

— ефективність діяльності організації залежить від того, наскільки структура фірми відповідає використовуваній технології.

Отже, немає "ідеальної" організаційної структури фірми. Органічний принцип побудови організаційної структури сприяє ефективній роботі організацій, які використовують технології одиничного та процесного виробництва, а бюрократичний (механістичний) — організацій з технологією масового виробництва.

Учені Астонського університету з Бірмінгема вивчали широке коло організацій з метою визначення впливу технології та розмірів фірми на її структуру. За результатами досліджень вони дійшли таких висновків:

— технологія чинила сильний вплив на структурні характеристики тільки в малих фірмах;

— у великих фірмах тісний зв'язок між технологією та структурою зникає. Сильний вплив на структуру в цьому випадку справляли розміри організації.

Збільшення розмірів організації означає поглиблення процесів поділу праці (спеціалізації). Тому для забезпечення необхідного рівня координації діяльності робітників потрібна більша кількість менеджерів. Ускладнення організацій збільшує кількість проблем для вищої ланки керівників. Виникає проблема у використанні формалізованих регуляторів (правил, стандартних операційних процедур тощо). Вищі менеджери мають передавати все більше своїх функцій менеджерам нижчого рівня. Прийняття рішень стає більш централізованим.

Органічна структура більш придатна для нестабільного середовища. Постійні зміни в середовищі вимагають і вищого рівня їх рухливості (гнучкості). Перше глибоке дослідження взаємозв'язків між середовищем і структурою провели Т. Барнс і Дж. Стакер, які ідентифікували два крайні типи середовища — стабільне (яке залишається відносно постійним у часі) і нестабільне (для якого характерні невизначеність та швидкі зміни). Вони встановили, що організації, які функціонують у стабільному середовищі, зазвичай мають структуру, яка відрізняється від структури, властивої організаціям у нестабільному середовищі. Такі типи організаційних структур отримали назву відповідно механістичної та органічної (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Порівняльна характеристика механістичної та органічної структур Т. Барнса і Дж. Стакера

Закінчення табл. 4.1

Концепцію Т. Барнса і Дж. Стакера розвинули професори Гарвардського університету П. Лоуренс і Дж. Лорш. Вони погоджувалися з тим, що фактори середовища впливають на структуру, але вважали, що такий вплив не може бути однаковим на різні структурні одиниці однієї організації. Дослідники висунули, а потім і довели гіпотезу, що кожний структурний підрозділ організації має власне унікальне середовище, відповідно до якого і повинна здійснюватися його організаційна побудова. їх дослідження дали можливість зробити такі висновки:

— середовище організації не є однозначно стабільним або нестабільним. Організація, як правило, контактує з багатьма середовищами (кожний структурний підрозділ має своє середовище) з різним ступенем невизначеності. Як наслідок, структурні підрозділи повинні враховувати вимоги свого середовища;

— успішна організація вирішує проблему побудови раціональної організаційної структури за допомогою пристосування структури своїх окремих підрозділів до вимог їх власного унікального середовища (рис. 4.4).

Рис. 4.4. Графічна інтерпретація концепції Лоуренса — Лорша

Професор Мічиганського університету Р. Лайкерт дійшов висновку, що організації, які орієнтувалися на бюрократичну модель, є менш ефективними.

З огляду на зазначене вище можна зробити такий висновок. Суспільне виробництво у своєму історичному розвитку охоплює різні типи організації спільної виробничо-господарської діяльності людей. Організація виникла з появою людини розумної. Перші виробничо-господарські організації сформувалися в процесі другого великого суспільного поділу праці з виникненням спеціалізації виробництва та кооперування. Основними рисами організації є:

— множина осіб або суборганізацій;

— загальна мета діяльності, відома її працівникам;

— певна структура і порядок взаємодії між її складовими та персоналом;

— поділ праці;

— загальні взаємоузгоджені прагнення, спрямовані на досягнення визначених цілей;

— ієрархія;

— свідома координація (планування) внутрішньої та зовнішньої діяльності;

— замінність співробітників організації;

— виключеність щодо навколишнього середовища.

Будь-яка виробничо-господарська організація є підприємством — основною ланкою в системі продуктивних сил, виробничих і соціальних відносин, у якій відбувається первинне, безпосереднє поєднання робочої сили із засобами виробництва і здійснюється самостійний кругообіг коштів у процесі розширеного відтворення. Організаційно-правова форма підприємства визначається формою власності на його капітал.

Перспективне функціонування організації (підприємства) неможливе без організаційного розвитку. Організаційний розвиток — це досягнення такого гармонійного стану організації, коли збігаються параметри формальної та неформальної організації й досягається гармонія цілей (очікувань) персоналу і самої організації як соціального явища.