Менеджмент підприємства - Хомяков В.І. - 2.1. Загальна характеристика менеджменту

2.1. Загальна характеристика менеджменту

Формування менеджменту, як суспільного явища було пов'язано із змінами у виробничій сфері. Тому спочатку розглянемо деякі особливості цих змін.

Період, приблизно з 1820 по 1900 pp., що одержав назву промислового перевороту, відрізнявся незвичайною динамічністю господарчих стратегій. Вся енергія організаторів промислових підприємств була скерована на те, щоб створити нову промислову технологію, забезпечити відповідну організацію виробництва і зробити заявку на свою частку ринку. Концепції конкуренції в її сучасному розумінні до 1880 р. не існувало. До появи сучасного маркетингу було ще далеко.

Період з початку ХХ-го століття до 30-х років одержав назву епохи масового виробництва. Головні задачі підприємницької діяльності в цей період полягали в розробці і вдосконаленні механізму масового виробництва, що забезпечувало зменшення витрат на випуск продукції. Поняття маркетингу було тоді нехитрим і простим: фірма, що пропонувала стандартний продукт за самою низькою ціною, повинна була обов'язково виграти. Проблем тоді було багато, але стратегічних складностей в галузі довгострокового розвитку не існувало. Галузі були чітко розмежовані і в більшості випадків мали хороші перспективи росту. Спокусі, перейти межі галузі і зайнятися новими видами діяльності піддавались тільки найбільш винахідливі фірми. Було очевидним, що металургійні компанії відносяться до металургії, автомобілі до автомобільної промисловості тощо. В результаті, вся увага менеджерів зосереджувалась на ефективній діяльності господарського механізму.

Підприємницький сектор надійно відгороджувався від втручання ззовні, тобто з боку суспільства. Політичний і соціальний контроль були мінімальними. Держава рідко втручалась в справи вільного підприємництва. Від нього чекали, при необхідності, засобів економічного протекціонізму. Бізнес вважався в державі серйозною справою. Президент "General Motors" Уілсон, який заявив: "Що добре для " General Motors ", те добре і для держави", - керувався саме цим усвідомленням високого значення підприємницького сектору.

В перші три десятиріччя нашого століття успіх був гарантований тій фірмі, яка пропонувала найбільш низьку ціну. Секрет успіху полягав в умінні добиватися найбільш низької собівартості одиниці продукції. Але на початку 30-х років попит на основні споживчі товари наблизився до насиченості. Саме в цей період "General Motors" першою переключила увагу з виробництва на ринок. Перехід до ринкової орієнтації потребував зміни відношення до задач управління: їх потрібно було розглядати не з середини, а ззовні.

Першими перейшли до ринкової орієнтації галузі, що випускали споживчі товари, а також галузі із складними технологіями, що виготовляли промислові полуфабрикати. Нерідко в їх діяльності виникав перекіс: маркетинг розвивався на шкоду ефективності виробництва.

З середини 50-х років почався прискорений розвиток подій. Перед фірмами все частіше ставали нові і несподівані задачі. Цей період П. Друкер визначив як "епоху без закономірностей", а Д. Белл дав їй ім'я - постіндустріальної (інформаційної) епохи.

Незважаючи на значні зміни у виробничій діяльності за останні десятиріччя, основний напрямок в управлінні залишився незмінним: зробити багатьох людей здібними до виконання спільної діяльності шляхом встановлення для них загальних цілей, цінностей, створення структур по координації їх окремих зусиль, проведення навчання і підготовки з тим, щоб люди були в змозі вирішувати поставлені завдання і досягти намічених цілей (29). Але кожна з цих функцій за минулі десятиріччя значно змінилася. Це пояснюється, перш за все, змінами в складі робочої сили: менеджери на сьогодні мають справу не з малоосвіченими і малокваліфікованими робітниками, а з робітниками досить високого рівня. Значно змінилась структура робочої сили. Так, люди, які займаються сільським господарством весь свій робочий час, складають не більше 3—5% населення в усіх високо- і середньо-розвинутих країнах (в Україні - 19-20%), незважаючи на значне зростання рівня сільськогосподарського виробництва. Професійна доля робітників подібна долі фермерів. Після інтенсивного зростання на початку століття, їх кількість і частка в загальній чисельності зайнятих різко знижується в усіх розвинутих країнах. Якщо в середині 80-х років частка промислових робітників складала в США 18% усіх працюючих (в Україні - 59-60%), то в кінці століття вона, найбільш вірогідно, не перевищить 10% при значному зростанні об'ємів виробництва. Найбільш чисельною професійною групою на сьогоднішній день, згідно зі статистикою Бюро переписів США, е категорія "менеджери і спеціалісти" - більше третини усіх зайнятих.

Знання, особливо одержане у вищій школі, нині в значній мірі спеціалізоване і диференційоване. Та саме по собі знання нічого матеріального не виробляє. Сучасний бізнес значних розмірів може використовувати десятки тисяч працівників високого освітнього рівня, вододіючих 50-60 спеціальностями. Але його ефективність залежить від адекватного управління. Інженери різних профілів, конструктори, експерти по маркетингу) економісти, статисти, спеціалісти по людських ресурсах - всі вони працюють разом, і їх діяльність складає одне спільне підприємство інтелектуалів. Без цього не може бути того, що ми називаємо бізнесом.

І сучасне підприємство, і сучасний менеджмент на сьогодні не можуть існувати без тих знань, яке накопичило людство. Але тільки менеджмент був у змозі об'єднати знання і вміння освічених людей, зробити їх працю ефективною і продуктивною. Роль менеджменту в тому і полягає, щоб перетворити знання і освіченість із предмету розкоші і елітарного орнаменту в безпосередню виробничу силу суспільства, в те, що називають справжнім капіталом будь-якої економіки. В свою чергу, саме знання є об'єктом капіталовкладень. Так, Японія на сьогоднішній день витрачає 8% свого ВНП за рік на інвестиції у верстати і обладнання, та в 2 рази більше цієї суми - на освіту (в тому числі, 2/3 - для молоді, а залишок - на перепідготовку кадрів, головним чином тими організаціями, де вони працюють).

З 1870 року, коли великі підприємства ще тільки формувались, в практику управління бізнесом швидко ввійшла адміністративно-командна структура. Адміністративно-командна система, в якій декілька чоловік на самому "версі" могли віддавати накази і великі маси людей у підніжжя організаційної піраміди, які зобов'язані ці накази "сліпо" виконувати, не залишалась незмінною останні 100 років. Управління стало змінюватися одразу, як на виробництво прийшло знання. Перший інженер з університетською освітою був прийнятий на промислове підприємство в 1867 році. А через 5 років там був створений науково-дослідний відділ. На початку першої світової війни на типовому промисловому підприємстві діяли інженерні, дослідницькі, фінансові та бухгалтерські служби, а трохи пізніше служба людських ресурсів. Але як вважає П. Друкер, найбільше вплинуло на підприємство і на всю світову економіку використання управління в сфері навчання і перепідготовки кадрів. В США та Англії промисловці швидко сприйняли ідеї наукового управління.

Ф. Тейлорау, який в 1885-1910 рр. створив систему професійної підготовки і виробничого навчання в великих масштабах. Він вивчав виробничі операції і розбивав їх на окремі нескладні види робіт, які робітник міг швидко і легко засвоїти. Пізніше ідеї професійного навчання і підготовки були використані Японією, а потім - південною Кореєю, що продемонстрували світові чудеса феноменально швидкого економічного розвитку.

Впродовж 20-30-х років управління було впроваджене в усі сфери промислового виробництва. Почалася повсюдна децентралізація управління: в середині одного підприємства стали намагатися об'єднати переваги великого, і малого бізнесу. Планування зробило крок до складних внутріфірмових систем, що стали базуватися на статистиці і аналітичній логіці, які дозволили перетворити досвід і інтуїцію в систему чітких цілей, суворих визначень і показників. З'явився маркетинг, як спроба використати принципи управління збутом продукції.

В цей же період спеціалісти з управління (Ватсон, Вуд, Мейо та інші) встановили, що конвеєри, поточні складальні лінії (незважаючи на викликане ними велетенське зростання продуктивності пращ) є тимчасовим компромісом в розвитку організації промислового виробництва, оскільки ці лінії робили виробництво негнучким, недостатньо сприйнятливим до нововведень, до постійного вдосконалення з опорою на максимальне використання людських ресурсів. Саме вони задумали ідею автоматизації виробництва, зі всіма наступними звідси наслідками у вигляді "теорії" в управлінні, гуртків якості, бригадного підряду і управління персоналом. Кожне з цих управлінських нововведень було кроком на шляху зміни принципу "працювати більш вміло".

Саме в менеджменті полягала вирішальна перевага промисловості США і Великобританії під час другої світової війни над промисловістю Німеччини, яка вперто продовжувала триматися за стару систему організації виробництва. США, що мала 20% населення країн-учасників війни, виробляли стільки військової продукції, скільки виробляли всі інші країни. Досягти всього цього США змогли завдяки управлінню, яке на кінець другої світової війни стало справжньою науковою дисципліною. Після 1945 р. було очевидним також, що менеджмент - це не тільки управління виробництвом. Воно є невід'ємною частиною будь-якої людської діяльності і будь-яка праця потребує управління, щоб зробити продуктивними знання і здібності людей. Минулі знання про управління стали застарівати внаслідок переходу від переважно фізичної до переважно розумової праці, як основи сучасного виробництва.

Крім того, сучасне управління повинно враховувати зміни в структурі собівартості продукції внаслідок значного зростання продуктивності праці. Так, якщо в 20-ті роки частка витрат на заробітну плату складала 80% усіх виробничих витрат, то на сьогодні в галузях переробної промисловості розвинених країн вона не перевищує 8-12%. В США частка заробітної плати робітників в промисловості складає від 2 до 5% вартості продукції. Основну частину витрат на виробництво складають матеріально-енергетичні витрати (по транспортуванню та збереженню виробів) тощо. Тому вирішальне значення для підвищення ефективності промислового виробництва мають скорочення строків встановлення, переналагодження промислового обладнання, запуску в виробництво нового виробу або технології, викорінення усіх видів виробничих втрат, перевитрачених матеріалів, сировини, енергії, в тому числі і втрат від браку, втрат у вигляді незавершеного виробництва, внутрізаводських запасів тощо.

Високоефективні підприємства знають, що такі невідчутні, на перший погляд, фактори, як культура виробництва, стиль управління, організаційна філософія, в кінці кінців, матеріалізуються в конкретні показники господарчої діяльності.

В рамках нової управлінської філософії відмовляються від багатьох постулатів та аксіом класичної школи. Так, на найбільш сучасних підприємствах практично не використовуються норми виробітку, різні стандарти витрат робочого часу на одиницю продукції, відношення оплачених людино-годин робочого часу до всього відпрацьованого часу. Це пояснюється наступним. Використання подібного роду показників змушують підвищувати індивідуальну продуктивність праці незалежно від продуктивності в інших ланках виробництва. В результаті такої незбалансованості різко зростають внутрішньовиробничі запаси. Крім того, стимулювання робітників за підвищення норм виробітку або за кількість відпрацьованого часу (особливо за рахунок понаднормових) безпосередньо примушує робітників підвищувати і розміри незавершеного виробництва. Орієнтація на норми виробітку неминуче веде до зростання обсягів виробництва за рахунок якості. Крім того, подібний підхід по суті стримує раціоналізаторську активність рядових робітників і службовців, пошук шляхів вдосконалення виробництва. Якщо робітник, наприклад, виконав своє змінне завдання, то він може вважати свою справу виконаною і йому зовсім не обов'язково шукати шляхи вдосконалення виробництва на своїй ділянці. Прямі витрати праці в більшості галузей промисловості США складають від 2 до 10% вартості продукції. І орієнтація менеджерів на економію переважно цього виду витрат - це типовий приклад бюрократичної запопадливості. Керівники з традиційним мисленням часто навіть не розуміють, що їх прагнення за всяку ціну досягти зростання норм виробітку обертається загальним зниженням ефективності промислового виробництва або збільшенням інших видів витрат. Замість визначення норм виробітку прямої продуктивності праці, необхідні виміри продуктивності праці всіх робітників і службовців підприємства (30).

Ще одним прикладом застарілого управлінського мислення, як вважають спеціалісти з сучасного менеджменту, виступає визначення показника рівня завантаження виробничого обладнання, коефіцієнта змінності його роботи тощо. Концентрація уваги на цих показниках в умовах сучасного виробництва веде до того, що керівники намагаються використовувати найбільш вартісні машини та обладнання і навіть цілі заводи цілодобово. В результаті, не залишається часу на своєчасний профілактичний ремонт машинного парку. Тому першочергове значення надається не показникам завантаження виробничого обладнання, а визначенню віддачі від усіх видів активів компанії, в тому числі, і рівня запасів.

В рамках нового управлінського мислення з'являються і нові оціночні показники: кількість раціоналізаторських пропозицій на одного робітника, процент їх впровадження, скорочення термінів запуску нового виробу в виробництво, виходячи з усього життєвого циклу продукції.

Сучасні менеджери прийшли до висновку, що найбільш сучасна техніка і найбільш кваліфікована робоча сила, величезні витрати на навчання і підготовку робітників до праці на новому обладнанні ще не гарантують ні високого рівня продуктивності праці, ні якості продукції: чисто управлінськими засобами можна досягти куди більш вражаючих успіхів, використовуючи при цьому більш старе обладнання. Так, на початку 80-х років невеличкий завод "Toyota" по виробництву двигунів в Каміно, був обладнаний американськими верстатами зразка 1960 р. В технічному відношенні він був безнадійно відсталим в порівнянні з сучасними підприємствами "Ford" або "Крайслера". Але в розрахунку на одного зайнятого, цей завод виробляв у 4,5 рази більше двигунів, ніж "Ford" і "Крайслера", при більш високій якості.

Вже у 1965 році з'ясувалося, що випробувані в минулому методи управління безнадійно застаріли і вимагають заміни. Уже тоді почався занепад масового виробництва з його ставкою на інтенсифікацію праці робітників, економікою на масштабах тощо. Почала народжуватись нова історична система виробництва з орієнтацією на індивідуального споживача, на підвищення віддачі від творчих, інтелектуальних здібностей людей, замість невпинного виснаження фізичних і моральних сил робітника в умовах конвеєра і поточних ліній.

В індустріальну епоху компанія розглядає себе як закриту систему. Неприязне для неї зовнішнє середовище складається з інших компаній, які відкрито проявляли свою ворожість; оптових фірм, що скуповували вироби для продажу їх на ринку, відкритому для конкуренції, за самими низькими цінами; споживачів, яких цікавила тільки ціна виробників. Все навкруги було пронизано духом конкурентної боротьби. Виробники конкурували між собою і, водночас, боролися з оптовими фірмами за більш вигідні умови реалізації своєї продукції. Споживачі також конкурували між собою за більш вигідні умови придбання виробів і, в той же час, прагнули зіткнення виробників і оптовиків, щоб добиватись нових поступок в ціні.

Компанія в інформаційну еру є вже відкритою системою. Вона розглядає інші фірми (в тому числі, в тій же галузі) не як супротивників, а як можливих партнерів для створення спільних підприємств; оптовиків, як помічників в реалізації нових, більш якісних товарів; споживачів, як людей або фірми, з якими потрібно встановлювати добрі довготермінові стосунки. У відкритій системі все пронизано духом співробітництва і кооперації. Компанії індустріальної ери націлені на зниження витрат на виробництво і цін своєї продукції, концентрують свою увагу на окремих сегментах ринку і набагато менше уваги приділяють збільшенню різноманітності асортименту своєї продукції або послуг з тим, щоб вона задовольняла будь-яким запитам споживачів. Можливими стратегіями для фірм інформаційної ери можуть бути наступні:

- збільшити цінність, споживчі якості своєї продукції при одночасному незначному підвищенні ціни на неї і при незмінних витратах на її виробництво;

- сконцентрувати зусилля на створення нових сегментів і ніш ринку;

- максимально урізноманітнювати асортимент товарів, що виробляються, та послуг. Як не парадоксально це звучить, але кращий спосіб вести конкуренцію на сьогоднішній день - це налагоджувати співробітництво.

Біологи, які вивчають характеристики відкритих систем в живих організмах, перш за все, звертаються до дарвінівських законів боротьби за існування. Дарвінівський закон природи передчасно дезорієнтував вчених-біологів, які кинулись вивчати конкуренцію, боротьбу за існування живих організмів і випустили з виду їх співробітництво, взаємодію між собою. "Соціальний дарвінізм" також припускає, що боротьба за існування є невід'ємним природним правом кожного. Але не так давно вчені відкрили закономірність зовсім іншого порядку, а саме, все більш зростаючого взаємозв'язку живих організмів в процесі еволюції. Нерідко розвиток одного організму або групи організмів підсилює розвиток інших, і навпаки. Навіть між тими живими організмами, які постійно знаходяться в протиріччі між собою, спостерігається така закономірність. Вони можуть попереджувати, сигналізувати якимсь чином один одному про загрожуючу небезпеку, наприклад, з третього боку. Хижаки прекрасно розуміють, що, зберігаючи сьогодні свої жертви від інших, даючи їм можливість розмножитися, вони тим самим турбуються і про себе, і про своїх потомків. Так і людям, не заважало б пам'ятати, що в довгостроковому плані, розвиток і благополуччя інших - завжди є запорукою власного благополуччя. В цьому плані, стратегічні альянси і спільні підприємства, які в інформаційну еру переживають пору справжнього розвитку, є найкращою демонстрацією того, як співробітництво вчорашніх конкурентів обертається куди більшою взаємною користю. Стратегічний альянс - це об'єднання зусиль двох або трьох компаній по спільному збуту продукції, розподілу між собою мережі збуту, що склалася (мережі ділерів, оптових та роздрібних фірм, інших посередників). В цьому нема нічого від створення монополії, тому що об'єднуються компанії зовсім різних галузей. Зміст такого об'єднання полягає в тому, щоб купівля товару або послуги однієї фірми стимулювала придбання продукції іншої. Наприклад, купляючи комп'ютер системи IBM, ви повинні підібрати на ринку відповідний пакет програмного забезпечення, який, швидше всього, купите у компанії, що знаходиться з IBM в одному альянсі. Тут нема монополії ще й тому, що споживач від такого альянсу завжди виграє, а не навпаки. Наприклад, придбання на ринку програми „ Windows" (вікна) фірми „Microsoft" вам обійдеться в 100 дол., а в комплекті з комп'ютером IBM - усього 30 дол. Стратегічні альянси дозволять вам вступити у безпосередній контакт із споживачем, організувати його обслуговування на більш високому рівні і, тим самим, в багато разів підняти в його очах престиж вашої продукції. Стратегічні альянси дозволяють фірмам виготовляти більш кращі товари в добрі часи і врятовують їх від банкрутства в тяжкі роки (30).