Стратегічне управління - Порохня В.М. - 1.2. Сутність стратегічного управління

Стратегічне управління являє собою одну з підсистем менеджменту організацій, що виконує велику кількість завдань стосовно стратегічного аналізу, розробки, реалізації і контролю реалізації стратегії організації.

Система стратегічного управління повинна давати відповіді на три найважливіших питання:

1. Яка місія і цілі організації?

2. Який існуючий і майбутній профіль бізнесу, яким займається організація?

3. Що керівництво має зробити, щоб забезпечити виконання місії і досягнення поставлених цілей?

Предмет стратегічного управління - базисні процеси в організації і за її межами, вишукування і нарощування стратегічного потенціалу організації.

Щоб скласти грамотне і містке уявлення щодо сутності стратегічного управління, звернемося до змісту первинної концепції стратегічного управління. Розробник цієї концепції Ігор Ансофф [1] пов'язує її з двома протилежними типовими стилями поведінки організацій: прирістним і підприємницьким.

Прирістний стиль спрямований на мінімізацію відхилень від традиційної поведінки як усередині організації, так і за її межами. Підприємницький стиль, що зустрічається набагато рідше, прагне до безупинної зміни досягнутого стану. Порівняльні характеристики цих двох типів організацій подано в табл. 3.

Таблиця 3

ПОРІВНЯННЯ ХАРАКТЕРИСТИК ОРГАНІЗАЦІЇ

Закінчення табл. 3

Зіставлення й аналіз характеристик показує, що прирістна організація буде неефективною в здійсненні підприємницького способу дій і навпаки. У цитованій вище роботі підкреслюється, що перехід від одного стилю до іншого (від прирістного до підприємницького) звичайно пов'язаний із серйозними змінами, дуже трудомісткий і призводить до конфліктів і напруження в організації. Але автор доводить, що при різких змінах середовища діяльності комерційні фірми повинні бути готовими застосовувати обидва методи одночасно.

На доповнення до двох типів організаційної поведінки І. Ансофф виділяє два види управління: стратегічний і оперативний. Діяльність зі стратегічного управління пов'язана з постановкою цілей і завдань організації і з підтримкою продуктивних взаємин між організацією та її бізнес-середовищем, що дозволяють їй досягти своїх цілей, відповідають її внутрішнім можливостям і дозволяють залишатися сприйнятливою до зовнішніх викликів.

Система стратегічного управління дозволяє досягти таких основних результатів:

1. Створити системний потенціал для досягнення цілей організації. Цей потенціал складається: з фінансових, сировинних і людських ресурсів, що входять в організацію; виробленої продукції (послуг), що затребуються ринком; сформованого позитивного іміджу організації.

2. Другим результатом є структура організації та її внутрішніх змін, що забезпечують чутливість до змін зовнішнього середовища і відповідну адаптацію [11, с. 37-40].

Призначення оперативного управління - використовувати вже існуючу стратегічну позицію організації для досягнення конкретних тактичних цілей. У комерційній фірмі менеджери, які займаються стратегією, забезпечують постійний потенціал прибутковості організації, а менеджери, які займаються поточними операціями, відповідають за перетворення потенціалу в реальний прибуток. Кінцевим результатом діяльності системи оперативного менеджменту є постачання товарів (послуг) споживачам за конкретні ціни.

Порівняння характеристик стратегічного й оперативного управління наведено в табл. 4. Аналіз таблиці 4 показує, що основною ідеєю переходу від оперативного управління до стратегічного є ідея необхідності перенесення уваги вищого керівництва з "внутрішніх" проблем організації на проблеми зовнішнього середовища, щоб вчасна реагувати на зміни, які відбуваються в ній.

Ефективність стратегічного й оперативного управління значною мірою визначається створенням і підтримкою адекватної організаційної архітектоніки, а також відповідних підсистем персоналу і мотивації. Як видно з табл. 5, зазначені аспекти зовсім різні для двох типів управління.

Стратегічна соціальна архітектоніка є гнучкою, спрямована на зміни і не має жорстких структур, а оперативна архітектоніка набагато стійкіша, ніж зміни, і спрямована на високу ефективність виробництва.

Якщо порівняти табл. 4 і 5, то можна простежити, що існує тісний зв'язок між типами організаційної поведінки і видами управління: стратегічне управління вимагає підприємницької поведінки, а оперативне управління - прирістної.

Таблиця 4

ПОРІВНЯННЯ ОПЕРАТИВНОГО І СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

З вищевикладеного випливає, що для гармонійного розвитку організаціям необхідно вміти проектувати гнучкі організаційно-структурні форми, що відповідають двом типам організаційної поведінки і двом видам управління одночасно.

Отже, основними особливостями стратегічного управління є:

1. Стратегічне управління не може дати точного і детального опису стану фірми та її положення у бізнес-середовищі. Скоріше, це сукупність якісних характеристик фірми, що стосуються майбутнього стану, її положення в конкурентному середовищі, потенціалу необхідного для виживання.

2. Система стратегічного управління - це певна філософія чи ідеологія бізнесу і менеджменту, що не повинна зводиться до набору формалізованих правил, процедур і схем. При розробці стратегії необхідне поєднання інтуїції і мистецтва, високого професіоналізму і творчості менеджерів і залучення всіх працівників до реалізації стратегії.

Таблиця 5

ЗІСТАВЛЕННЯ АРХІТЕКТОНІКИ ОРГАНІЗАЦІЙ

3. Для впровадження системи стратегічного управління необхідні великі витрати часу і ресурсів, треба також створити спеціальний підрозділ, що буде відповідати за всі питання, пов'язані зі стратегічним аналізом і постійним моніторингом зовнішнього середовища, розробкою і виконанням стратегії.

4. У ринкових умовах помилки при виборі стратегії не можна виправити жодними ефективними прийомами оперативного менеджменту, що призводить до поразки в конкурентній боротьбі [11, с. 41-44].