Управління людськими ресурсами - Воронкова В.Г. - 3.5. Інституційний метод

До початку XX ст. в управлінні персоналом поряд з нормативним методом панував інституціональний підхід, який сьогодні займає пріоритетні позиції. Він орієнтує на вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється діяльність.

Інституціональний метод зв'язаний із прагненням виявити визначені юридичні норми, проаналізувавши основні закони суспільства, починаючи з Конституції, і їхній зміст для існування і нормального розвитку суспільства. Великий вплив зіграли тут погляди Ш. Монтеск'є, Дж. Локка, Е. Берка, Т. Джефферсона. У даному підході основна увага приділяється політичним інститутам, аналіз яких будується, виходячи із сформованих і суспільно укорінених форм. Ці форми, чи інститути, з одного боку, є логічним продовженням і закріпленням соціальних відносин і норм, а з іншої, — покликані вносити в суспільство стабілізуючий початок.

Проблематика соціальних інститутів завжди пов'язана з поняттям інституційної поведінки індивідів. В контексті управління персоналом слід говорити про ін-ституційну поведінку індивіда до трудового колективу, виробничого процесу, тому слід дослідити інститути, що визначають систему нормативних установок у їх взаємодії з соціальною культурною стратифікацією індивідів. Таке розуміння управління персоналом виходить на активне існування людини в системі управління персоналом. Поняття "інституту" описує традиційні інститути, розглядає риси поведінки, пов'язані з соціалізацією людини. Такий інститут є традиційним в тому смислі, що він формується на основі звичок, традицій, приписів, норм; є тією соціальною системою, що регулює нормативну необхідність системи управління персоналом. Якщо інститут — це феноменологічна соціальна реальність, то організації мають чітке морфологічне вираження у вигляді професійних установ. Якщо інститут — це феноменологічна соціальна реальність, то організації — це чітке морфологічне вираження у вигляді професійних установ. Будь-яка модель володіє двома значеннями — дискриптивним і конструктивним. Модель має дискриптивне значення тоді, коли вона не може дати повного сенсу об'єкта. В яку б емпіричну ситуацію не була поставлена система, визначена певним станом, її поведінка завжди буде передбачена. На відміну від дискриптивної, конструктивна модель відноситься до певної соціальної системи і детермінується цілісністю культурного спілкування (обміну), здійснюваного індивідами. Інститут має суб'єктно-об'єктну структуру і має феноменологічний компонент. Поняття "інституту" характеризується трьома ознаками: масовість поведінки; обов'язковість норм; усвідомленість поведінки.

Інститут є організацією настановлень, які всі ми несемо у собі, за допомогою якого індивід проявляє себе у своєму власному досвіді. Соціальні інститути є відображенням соціального життєвого процесу, в контексті якого творять люди, а також культурного змісту діяльності, коли мова йде про виявлення змісту діяльності. Тому інститути повинні бути включені в культурну модель, які детермінують життєдіяльність всього соціального організму. На думку Ю. Хабермаса, в процесі людської історії сформувалися три типи інститутів:

* інструментальні;

* нормативно-рольові;

* комунікативні.

1. Інструментальний напрям аналізу інститутів вбачає в них придушення індивідуальної людської натури (Т. Веблен, М. Вебер, Дж. Г. Мід), які наголошують на тому, що індивіди не мають можливості змінити нав'язаних їм інститутів і перебувають під їх тотальним контролем.

2. Нормативно-рольовий напрям наголошує на системній компоненті функціонування інститутів, тобто їхній необхідності для оптимізації всієї системи в цілому. Нормативно-рольовий напрям (Г. Спенсер, Е. Дюркгейм) дослідження природи інститутів є більш поширеним. 3. Комунікативний напрям дослідження інститутів (А. Шюц, П. Бергер, Т. Лук-ман), пов'язаний зі спробою включити активно діючого індивіда в соціальну діяльність, в результаті чого інституціонально-рольовий напрям дослідження природи інститутів є більш поширеним.

Інституціональний підхід орієнтує на вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється діяльність.

Інституційне регулювання — це ціленаправлений розвиток різних соціальних інститутів (системи ціннісних установок, зразків і норм поведінки, соціальних служб організацій) по упорядкуванню, формалізації і стандартизації соціальних зв'язків, взаємодії особистостей, відношень між соціальними групами і спільнотами; системами соціального захисту населення. Інституційний метод допомагає виявити інститути, за допомогою яких здійснюється управлінська діяльність, здатна подолати фрагментарність знання про управлінський дискурс.