Управління людськими ресурсами - Воронкова В.Г. - 3.9. Методологічні засади гуманістичного менеджменту

Методологічний підхід стосовно до управління персоналом означає використання певних прийомів пізнання і способів діяльності, направлених на досягнення цілей управління.

Слід визначити загальні методологічні підходи:

* системність;

* облік довгострокової перспективи організації;

* рівні можливості;

* інтеграція та згуртованість колективу; ^ '<;" повага людської гідності;

* участь співробітників у прийнятті рішень;

* командне керівництво;

опора на професійне ядро кадрового потенціалу;

* горизонтальне співробітництво;

* дотримання балансу обліку керівників та персоналу;

* правове та соціальне співробітництво з професійним комітетом та громадськістю. Принципи формування кадрової політики:

* науковість, використання всіх сучасних наукових розробок в цій сфері, які могли б забезпечити максимальний і соціальний ефект;

* комплексність, якою повинні бути охоплені всі сфери кадрової діяльності;

* системність, тобто врахування взаємозалежності і взаємозв'язку окремих складових цієї роботи; необхідність врахування як економічного, так і соціального ефекту, як позитивного, так і негативного впливу того чи іншого заходу на кінцевий результат;

* ефективність, будь-які витрати на заходи в цій сфері повинні бути повернені через результати господарської діяльності.

Основні елементи, що формують систему управління персоналом

Таблиця 3,1

Успіх в управлінні персоналом визначається двома основними факторами:

1) здатністю організації чітко визначити, що (яка поведінка співробітників) необхідно для досягнення її цілей;

2) здатністю вибирати, методи — "сигнали", що підтягнуть співробітників до бажаної поведінки.

3.9. Методологічні засади гуманістичного менеджменту

В контексті гуманістичного менеджменту принципи державного управління не зовсім однозначні. Вони утворюють кілька сімей принципів: пізнання державного управління;

• оцінки державного управління;

• моделювання державного управління;

• проектування державного управління;

• побудови соціально-правової держави;

• реформування держави;

• організації державного управління;

• здійснення державного управління.

Серйозних досліджень вимагає проблема норм у гуманістичному менеджменті, складність яких зумовлена транзитивним характером української державності, перехідним типом суспільства, коли втрачені старі норми, а нові ще не встигли сформуватися і закріпитися. При цьому у гуманітарному науковому дискурсі відчувається, з одного боку, дефіцит раціональних норм, а з іншого — недосконалість і їх формалізм. Гуманістичний менеджмент є мультипарадигмальною галуззю знання, вона має кілька відносно самостійних парадигм, які збагачують його не тільки різноманітними смисловими контекстами, а й методологічного змісту, які детермінуються наступними чинниками:

1) практичним: державне управління — це сфера практичної діяльності, вирішення практичних завдань, які виникають у різних сферах життя суспільства;

2) інституцій ним: державне управління являє собою сукупність інститутів, що здійснюють управлінську діяльність;

3) діяльнісним: державне управління є діяльністю з управління державою;

4) нормативно-правовим: державне управління виступає як нормативно-правова система, що регулює управління державою, його діяльність і вплив на суспільство;

5) сцієнтичним: державне управління є специфічною галуззю наукового знання, що реалізується в діяльності держави;

6) системним: державне управління подається у вигляді системи, яка вимагає системної регуляції;

7) інструментальним: державне управління є сукупністю інструментів управління державою і впливів держави на суспільство;

8) інноваційним: державне управління виступає як найважливіший механізм реалізації інновацій, оновлення всіх сфер суспільства;

9) патерналістським: державне управління є сферою централізованого розподілу ресурсів;

10) ліберальним: державне управління є способом регулювання відносин між суб'єктами політики.

При парадигмальному підході до гуманістичного менеджменту як галузі наукового знання можна виділити типову модель реалізації державної політики:

• перехід від патерналістської парадигми до ліберальної, згідно з якою акценти місії держави зміщуються із соціального захисту кожного громадянина на створення умов для соціально-економічної незалежності індивіда від держави, перетворення його на партнера держави;

• активізація інструментально-прагматичного парадигмального комплексу, зумовленого зміною акцентів державного управління до соціально-орієнтованого;

• загальне домінування системної парадигми, яка має безліч транскрипцій, що часом суперечать одна одній, і зумовлені відмінністю методологічної культури державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування;

• загострюється потреба в інноваційній, практичній та інституційній парадигмах, що означає розуміння реформ як реальних інноваційних процесів інституційного характеру.

Метод являє совою важливий компонент діяльності, в нього входять різноманітні теоретичні та емпіричні процедури і прийоми, систематичне застосування яких приводить до досягнення поставленої мети. Методи гуманістичного менеджменту включають в себе як методи пізнавальної діяльності, так і методи оцінки і практичної діяльності. Якщо методи пізнавальної діяльності забезпечують отримання інформації про ті або інші сторони державного управління і місцевого самоврядування, то методи оцінки є засобами діагностики ситуації. Методи практичної діяльності виступають способами владного впливу на процеси соціального розвитку держав, на діяльність державних структур і конкретних посадових осіб. В контексті гуманістичного менеджменту слід проаналізувати: По-перше, як відбувається залучення, перевірка і адаптація методів інших соціально-гуманітарних наук у державне управління. В методологічному контексті державного управління здійснюється інтенсивний відбір, методичні експерименти і пристосування методів з усіх основних галузей знання до потреб практики.

По-друге, як підвищується евристична роль гуманістичного менеджменту системної методології, що об'єднує пізнання, оцінку і практику. Саме системна методологія стає загальним методологічним підґрунтям методологічного інструментарію, який необхідний для адекватного пізнання проблем кризового соціуму.

По-третє, спостерігається зміна співвідношення між регламентованими методами, близькими до норм і процедур, і креативними, яким властиві творчість і вияв індивідуальності суб'єкта діяльності, що приводить до виникнення індивідуальних методологічних ансамблів, які дають змогу вирішувати складні соціальні проблеми.

По-четверте, загострюються потреби в стандартизації та уніфікації методів, розробці чітких технологій їх застосування, автоматизації вирішення низки аналітичних, оціночних та інших проблем.

Методи гуманістичного управління — це способи або засоби досягнення поставлених управлінських цілей, що визначають якісну складову управління. Державне управління як особливий вид державної діяльності використовує різні методи, серед яких розрізняють:

* методи організації;

* методи діяльності органів управління. Методи діяльності поділяють на:

а) загальні (застосовуються при використанні всіх або основних функцій управління на всіх найважливіших стадіях управлінського процесу);

б) спеціальні (застосовуються при здійсненні окремих функцій на деяких стадіях процесу управління).

До загальних методів управлінської діяльності належать також методи регулювання, загального керівництва та безпосереднього управління. За механізмом впливу на керовані об'єкти їх поділяють на:

* методи прямого і непрямого впливу (адміністративні та економічні);

* за силою впливу — на методи видання правових актів і організаційні.

До спеціальних методів діяльності органів управління належать методи виконання окремих функцій державного управління та місцевого самоврядування. Щодо стадій процесу управління розрізняють:

а) зовнішньоекономічного впливу (організаційні та адміністративні);

б) морально-політичні (переконання, виховання, моральне заохочення);

в) економічні (матеріальне заохочення конкретних осіб і колективів, стимулювання виробничої та іншої діяльності);

г) організаційні (прогнозування, організація, координація, контроль);

д) адміністративно-директивні тощо.

Системність методології гуманістичного менеджменту зумовлена також тим, що в основу будь-якого управління, і державою особливо, покладена ідея порядку, впорядкування, надання системності.

Аналіз свідчить, що механістичне бачення системи і системного підходу тривалий час визначило погляди на суспільство і державу. В такій транскрипції системного підходу відчувається зміщення акценту на цілісність, деяку завершеність і однозначність системи, тоді як вона найчастіше є багатоликою, поліструктурною і поліфункційною.

Система, особливо соціальна, — це найчастіше перехід" ніж завершений стан. У традиційному і авторитарному суспільстві такий підхід цілком відповідає природі стійких, пірамідальних держав, які досить коректно характеризуються такою термінологією, як "базис", "механізми", "приводні паси". Вступ держави в інформаційну епоху принципово змінив бачення системи і розуміння його життєздатності. Суспільна система стала розглядатися із самого початку як перехідна, але також як держава, що постійно пристосовується і оновлюється.

При цьому характер перехідності в суспільстві став масовим набагато раніше, ніж з'явилася перехідна методологія, що і призвело у 80-90-ті рр. до кризи метафізичного розуміння системності і перенесення його на державу. Недостатня динаміка та багатоваріантність у системності відчувалося вже при створенні системної методології. Механістичне моделювання систем призводило до втрати їх "життєвої сили". Реалізація таких моделей на практиці була пов'язана, які зводилися до неврахування багатоваріантності і динаміки держави як системи та її підсистем.

Методологія гуманістичного управління у XXI ст. неминуче має зазнати кардинальних змін. На це звертають увагу В. Бакіров, В. Ільїн, В. Кохановський, Н. Моїсеєв, Е. Прохоров та ін. Основні зміни методології звичайно пов'язується з гуманізацією, зближенням природознавства і соціально-гуманітарних наук, розширенням застосування системного підходу і синергетики, статистично-ймовірних і квантово-релятивістських методів пізнання, поглибленням методологічної рефлексії в самих науках і галузях знання, вдосконаленням методів пізнання, підвищенням концептуального статусу гуманітарних наук, виявленням проективної здатності практики, процесами універсалізації методології, становленням універсалогії як загальної методологічної дисципліни. В контексті сучасної методології гуманістичного менеджменту чітко виявилася тенденція до відмови від розгляду статичного об'єкта, що складається з елементів, пов'язаних між собою елементарними зв'язками, на користь розгляду об'єкта в динаміці як сукупності нелінійних процесів. Великого методологічного значення набуває ідея багатоваріантності розвитку, переоцінюється роль суб'єкта і об'єкта в розвитку в бік більшої значущості суб'єкта, який перестає лише слідувати за природністю об'єкта, а сам формує для нього простір змін.

Методологія гуманістичного менеджменту включає:

* пошук обґрунтованих визначень гуманістичного менеджменту як наукової системи, формування категоріально-понятійного апарату із системних позицій. У гуманістичному менеджменті як галузі наукового знання ще не склався власний дискурс, використовується понятійний апарат інших наук, ще не адаптований до власних потреб. Тому створення такого дискурсу набуває важливого значення для ефективного розвитку;

• перетворення гуманістичного менеджменту на соціоінженерну науку, державний соціально-орієнтований менеджмент, що органічно поєднує методологію наукового пізнання з методологією соціального управління. У зв'язку із цим посилюється увага дослідників не тільки до отримання наукового знання в цій сфері, але й до втілення його ідей в моделях, проектах і реальній дійсності. Назріла потреба у визнанні високого наукового статусу соціоінженерних досліджень в галузі гуманістичного менеджменту;

• збагачення методології гуманістичного менеджменту за рахунок адаптації філософської, загальнонаукової і частково наукової методології, яка має інтегрувати в собі найкращі досягнення в контексті системної методології;

• перспективним видається розвиток системної методології гуманістичного менеджменту, що розвивається на межі між філософією і державним управлінням. Філософи вважають її проблемою державного управління, а фахівці з державного управління відносять до проблем філософії. Таким чином, категорії загальнотеоретичного рівня грають роль структуроутворюючих елементів у даному комплексі, завдяки саме їм соціальну дійсність можливо проаналізувати в контексті гносеологічного і онтологічного аналізу.