Управління людськими ресурсами - Воронкова В.Г. - 4.8. Теорії стилю керівництва

Стиль є феноменом, який часто не має кількісного виміру і сприймається інтуїтивно як комплекс особливостей об'єкта. Такий погляд прийнятний для трактування стилю керівництва, який розглядають у контексті організації праці підлеглих. Нерідко поняття "стиль керівництва" і "стиль управління" ототожнюють, хоч між ними існують певні відмінності.

Стиль управління — системна поведінка керівника щодо безпосередньо підпорядкованих йому управлінських працівників, яка змінюється в часі залежно від ситуації і виявляється у способах виконання управлінських робіт і впливу на об'єкт управління підпорядкованого управлінського персоналу. Отже, стиль управління є ширшим поняттям, яке характеризує не лише стиль роботи керівника, а й стиль роботи всіх управлінських працівників.

Стиль керівництва — сукупність типових і відносно стабільних прийомів впливу керівника на підлеглих з метою ефективного виконання управлінських функцій і виробничих завдань господарської системи.

Стиль керівництва виявляється в прийомах, послуговуючись якими керівник спонукає (мотивує) колектив для ініціативного і творчого виконання обов'язків, контролює результати його діяльності. Він може бути характеристикою якості діяльності керівника, його здатності забезпечувати ефективне управління, створювати і відтворювати і в колективі творчу, доброзичливу атмосферу.

Значний внесок у дослідження стилю управління зробили послідовники В. Мейо. Так, на основі їх тестів сформульовані класичні в теорії менеджменту ознаки авторитарного, демократичного і ліберального стилів управління. К. Левін та його прихильники вважали, що індивідуальний стиль конкретного керівника залежить від його особистих психологічних якостей і може цілеспрямовано формуватися на основі усвідомлення проблем організації.

Однак отримані ними результати неоднозначні: працівники досягали кращих показників за авторитарного стилю керівництва, хоч відчували більше задоволення від співпраці із керівником-демократом. Це послужило підставою для тверджень, що стиль керівництва зумовлює не психологічний тип керівника, а середовище, в якому він працює.

У процесі досліджень стилів керівництва постала проблема їх кількісної оцінки, у поглядах на яку оформилося два підходи. Один із них передбачає оцінку психологічних якостей особистості керівника, які визначають тип його поведінки в колективі, а, отже, і стиль керівництва (автократ, демократ, ліберал). Однак за цього підходу неможлива точна кількісна оцінка стилю керівництва, оскільки вона грунтується на суб'єктивних експертних висновках. Крім того, чітке розмежування стилів не дає змоги оцінити їх проміжні варіанти. Пошуки критеріїв виміру якості стилю керівництва були малоуспішні, оскільки всі психологічні характеристики слабо корелювали з ефективністю керівництва. Перші успішні роботи з кількісного аналізу стилів керівництва припадають на другу половину 50-х років XX ст. Зроблені вони були у США. В основі їх — кількісний вимір стилів керівництва у таких координатах:

1. Орієнтація на працівників, тобто такий стиль поведінки, який свідчить, що керівник розуміє інтереси підлеглих, поважає індивідуальність кожного з них

. і враховує їх потреби.

2. Орієнтація на виробництво, за якої основну увагу приділяють виробничим і технічним аспектам діяльності організації.

Найвідомішим описом стилів керівництва з цих позицій є гратка менеджменту, запропонована сучасними американськими вченими Робертом Блейком і Джоан Моутон (рис. 4.1). На їх думку, кожний результат досягається у "силовому полі" між виробництвом і людиною. Перша "силова лінія" спрямована на максимальний обсяг виробництва товарів і послуг. Постійними цілями тут є максимально високий прибуток, економія витрат виробництва та ін. Намагання при цьому підвищити продуктивність будь-якою ціною призведе до мізерних результатів. Друга "силова лінія" націлена на людину. Вона спрямована на те, щоб умови праці найбільшою мірою відповідали її потребам та бажанням. Добре самопочуття і задоволення від роботи — друга мета. Отже, амплітуда стилів керівництва перебуває в межах, позначених 1.1-9.9. Очевидно, стиль закодований як 9.9, — ідеал, якого можна досягти. Він полягає в умінні менеджера так побудувати свою роботу, щоб підлеглі вбачали в ній можливість самореаліза-ції, підтвердження власної значущості. Дещо іншим підходом до опису стилів керівництва є класифікація К. Левіна, запропонована ним у 1944 р. і відома як одномірний опис стилю керівництва. На його думку, з погляду мотивації працівників стиль керівництва виявляється передусім в ступені делегування повноважень підлеглим.

Рис. 4.2 графічно показує діапазон поведінки керівника від автократичного до ліберального стилю. Відмінності в крайніх позиціях цього діапазону полягають у ступені використання керівником своєї влади і свободи, яка надається підлеглим. Отже, стиль керівництва конкретного керівника можна описати в координатах ставлення до людей і ставлення до виробництва. Міра тяжіння керівника до тієї чи іншої силової лінії відображатиме його індивідуальний стиль керівництва.

Рис. 4.1.

Гратка менеджменту

Рис. 4.2

Одномірний опис стилю керівництва