Управління людськими ресурсами - Воронкова В.Г. - 6.2. Організація — об'єкт кадрової політики

Термін "організація" походить від лат. organizo — робити спільно, стрункий вид, влаштовую. Організація розглядається як наука, процес і як явище, система, соціокультурне поле, функція управління. Організація як наука — це сукупність знань про закономірності формування свідомої доцільної людської діяльності та її продуктів. Організація як процес має різні смислові значення у визначенні свідомої доцільної людської діяльності по заснуванню, створенню будь-чого; підготовці, влаштуванню, налагодженню будь-чого; об'єднанню, мобілізації для досягнення будь-якої цілі; упорядкуванню, регламентації будь-чого.

Організація як властивість характеризує єдність складної сукупності елементів, що відрізняються суровим порядком, дисциплінарністю, чіткою взаємодією і згуртованістю. Організація може розглядатися як система, що складається із підсистем; в господарській організації виокремлюються дві частини: той, хто управляє; той, ким управляють. Організація як суб'єкт може представляти собою апарат управління підприємства, або об'єднання підприємств, а може бути юридично самостійним органом управління. Організація як соціокультурне поле — одне із визначень трудової організації, при якій ключовим поняттям виступає "культура" як особистісний компонент членів організації, що характеризує рівень їх розвитку, взаємодії, цінностей, що об'єднують. Організація як функція управління виражає суть логічного процесу, що допомагає перетворити будь-яку ідею чи план в реальність, дозволяє розглядати організацію як засіб реалізації цілі.

Організаційні форми побудови і розвитку організації виражаються в трьох базових стратегіях як конкурентоспроможності:

• виробництво продукції з можливо більш низькими витратами, в тому числі економія на оплаті праці, інвестиціям в персонал;

• диверсифікація, що дозволяє компенсувати високими цінами витрати на залучення кваліфікованого персоналу і його підготовку;

• фокусування — стратегія, що не впливає на особливості кадрового забезпечення діяльності організації.

Найбільш чітко взаємозв'язок між розвитком організації і кадровою політикою проявляється при реалізації наступних стратегій:

1. Організація нового бізнесу.

2. Концентрація на одному напрямку підприємницької діяльності.

3. Вертикальна інтеграція.

4. Диверсифікація бізнесу.

5. Стратегія переносу капіталу.

Кадрова політика, що відповідає поставленій цілі і стратегії організації, забезпечує:

• своєчасне укомплектування організації кадрами робочих і спеціалістів;

• необхідний рівень трудового потенціалу робітників;

• стабілізацію колективу завдяки врахуванню інтересів працівників, необхідності їх розвитку;

• формування мотивації до праці;

• раціональне використання робочої сили у відповідності з кваліфікацією і підготовкою.

У ряді випадків існує ризик не реалізувати сформовану кадрову політику або реалізувати її з меншим ефектом. До цих випадків належать:

• зміни загальної стратегії і скорочення виробництва як реакція на зміни конкурентного середовища;

• зміни ситуації на ринку праці;

• неокупність засобів, вкладених в персонал;

• небажання персоналу діяти в напрямку, необхідному організації.

В основі теорії організації лежить теорія систем. Система — це ціле, створене з частин і елементів для цілеспрямованої діяльності; систему визначають як сукупність взаємозалежних діючих елементів. Ознаками системи є безліч складових її елементів: єдність головної мети для всіх елементів, наявність зв'язків між ними, цілісність і єдність елементів, наявність структури і ієрархічності, відносна самостійність і наявність керування цими елементами.

Система може включати великий перелік елементів і її доцільно розділити на ряд підсистем. Підсистема — це набір елементів, що представляють автономну усередині системи область, наприклад, технологічна, економічна, організаційна, правова підсистема.

Властивості систем:

* властивість взаємозв'язку і взаємозалежності; елементи набору можуть діяти тільки разом один з одним, у противному випадку ефективність їхньої діяльності різко знижується;

* властивість емерджентності: потенціал системи може бути великим, рівним чи меншим суми потенціалів складових його елементів;

* властивість самозбереження: система прагне зберегти свою структуру незмінною при наявності впливів, що обурюють, і використовує для цього усі свої можливості;

* властивість організаційної цілісності. Система має потребу в організації і керуванні.

У системі формується складна залежність від властивостей вхідних у неї елементів і підсистем (система може мати властивості, які не властиві її елементам і може не мати властивостей, які спочатку властиві більшості її елементів). Кожна система має вхідний вплив, систему її обробки, кінцеві результати і зворотний зв'язок.

Соціальна (суспільна) система характеризується наявністю людини як об'єкта керування. Характерними прикладами соціальних систем можна вважати родину, виробничий колектив, неформальну організацію і навіть одну людину (самого по собі). Набір рішень у соціальній підсистемі характеризується великим динамізмом, що пояснюється досить високими темпами зміни свідомості людини, а також нюансів у його реакціях на однакові й однотипні ситуації. Кожна організація повинна мати всі ознаки системи, відсутність хоча б одного з них неминуче приводить організацію до ліквідації.

Таким чином, системний характер організації — це необхідна умова її діяльності. З поняттям системи зв'язана широта підходу при аналізі і синтезі різних організаційних утворень. Мова йде про системний, комплексний і аспектний підходи. Системний підхід вимагає врахування всіх ключових елементів (внутрішніх; і зовнішніх), що впливають на прийняття рішень. Комплексний підхід вимагає визначення пріоритетів ключових елементів і врахування найбільш важливих з них. Аспектний підхід обмежується врахуванням окремих елементів при аналізі чи синтезі організаційних утворень. Системний підхід вимагає найбільших витрат ресурсів і часу. Якщо вони виправдані, то використання цього підходу доцільно; комплексний і аспектний підходи дешевше, але і менш точні.

Система, у набір елементів якої входить людина чи призначена для людини, називається соціальною. У залежності від цілей, поставлених у системах, вони можуть мати політичну, освітню, економічну, медичну, технологічну спрямованість, найбільш поширені соціально-економічні системи. У реальному житті соціальні системи реалізуються у вигляді організацій, компаній, фірм; продукція таких організацій — це товари, послуги, інформація чи знання. Таким чином, у теорії організації виділяють соціально-політичні, соціально-освітні, соціально-економічні й інші види організацій, кожний з яких має пріоритет власних цілей. Так, для соціально-економічних організацій головною метою є одержання максимального прибутку в інтересах засновників; для соціально-культурних — основною метою є досягнення естетичних цілей, а одержання максимального прибутку є вторинною метою, для соціально-освітніх головна мета — задоволення потреб клієнтів в інформації і знаннях, а одержання прибутку — вторинна мета.

Соціально-економічна організація характеризується наявністю соціальних і економічних зв'язків між працівниками. До соціальних зв'язків відносяться: міжособистісні, побутові відносини; відносини по рівнях керування; відносини людини до громадських організацій. До економічних зв'язків відносяться: матеріальне стимулювання і відповідальність, прожитковий рівень, пільги і привілеї. Співвідношення цих зв'язків відіграє вирішальну роль при створенні чи діагностиці стану організації.

При організації чи реорганізації компанії користуються таблицею впливу рівнів вищезгаданих зв'язків на стан організації (табл. 6.1). Ця таблиця використовує аналіз стосовно соціально-економічних організацій, але її можна застосувати і стосовно до соціально-культурних чи соціально-освітніх організацій, тільки замість слів "економічні зв'язки" варто поставити "культурні зв'язки" чи "освітні зв'язки".

Соціальні організації поєднують діяльність людей у суспільстві; взаємодія людей через соціалізацію створює умови і передумови для удосконалення суспільних і виробничих відносин. В організації відбуваються об'єктивні (природні — за економічними, управлінськими та організаційними законами) і суб'єктивні (штучні — з волі людини чи суспільства) процеси. До об'єктивного відносять процеси спаду і підйому в діяльності організації, баланс попиту та пропозиції, процеси, зв'язані з законами організації, наприклад, синергії, самозбереження, композиції і пропорційності, інформованості. До суб'єктивного — процеси, пов'язані з реалізацією технологічних, економічних, управлінських і інших рішень суб'єктів управління.

Таблиця 6.1

Вплив рівня зв'язків на стан організацій

Класифікація організацій дозволяє проаналізувати організації, подібні за певними параметрами; визначити їх чисельний розподіл для створення відповідної інфраструктури: підготовки кадрів, контрольних служб тощо; визначити їхнє відношення до податкових і інших пільг. У теорії виділяють організації: урядові і неурядові; комерційні і некомерційні; бюджетні та небюджетні; суспільні і господарські; формальні і неформальні.

Організації можуть відрізнятися за галузевою приналежністю (промислові, сільськогосподарські, транспортні, торгові й ін.); за самостійністю в прийнятті рішень (головні, дочірні і залежні). Статус урядової організації стосується вищих офіційних органів влади.

До урядових належать організації, зафіксовані в Конституції України, указах Президента, міністерства, управління, комітети тощо.

До неурядових належать організації, що не мають такого статусу.

Комерційні організації створюються фізичними чи юридичними особами на свій страх і ризик для виробництва продукції чи надання послуг з метою одержання максимального прибутку в інтересах засновників.

Некомерційні організації ставлять своєю основною метою задоволення суспільних потреб, при цьому весь прибуток йде не засновникам, а на розвиток організації.

До комерційних належать: господарські товариства і суспільства, виробничі кооперативи, державні і муніципальні, унітарні підприємства.

До некомерційних — споживчі кооперативи, суспільні чи релігійні організації (об'єднання), благодійні й ін. фонди, установи. Передбачено створення об'єднань комерційних і (чи) некомерційних організацій у формі асоціацій і союзів, що входять у групу юридичних осіб.

Бюджетні організації планують масштаб своєї діяльності, виходячи з виділених державою коштів.

Небюджетні організації самі вишукують джерела фінансування, укладаючи договори з іншими компаніями, у тому числі і бюджетними, на виготовлення продукції чи надання послуг.

Громадські організації створюються для задоволення соціальних потреб і інтересів членів своїх суспільств. У громадських організаціях усі членські внески, що надійшли, і інші кошти витрачаються на задоволення потреб своїх же членів. Господарські організації призначені для задоволення потреб і інтересів людини і суспільства переважно в зовнішній для організації середовищу шляхом виробництва продукції.

Формальні організації — це об'єднання людей, зв'язаних між собою домовленостями про права й обов'язки. Вони реєструються в державних органах у встановленому законом порядку і можуть мати статус юридичної чи неюридичної особи.

Неформальні організації — це об'єднання людей, не зв'язаних між собою формальними домовленостями про права й обов'язки. Вони не реєструються в державному органі.

Управлінська організація у формі "установи" концентрує управлінські й обслуговуючі виробництво функції, наприклад, стратегічного керування, маркетингу, представницькі.

Управління кадрами є частиною загального менеджменту, пов'язаною з людьми та їх відносинами усередині організації. Управління кадрами пов'язане з розробкою і реалізацією політики, що включає планування, найму, відбору, розміщення робочої сили; навчання і підготовку працівників; просування по роботі, кар'єру; умови найму, методи і стандарти оплати праці; умови роботи і послуги; формальні і неформальні зв'язки, консультування, переговори про заробітну плату і умови роботи. Управління кадрами передбачає також вдосконалення методів кадрової роботи, економічних і соціальних змін.

Кадрова служба — це умовне найменування сукупності підрозділів організації — носіїв функцій системи управління персоналом.