Управління людськими ресурсами - Воронкова В.Г. - Висновки

1. Конфлікти є явищем закономірним, вони виникають у будь-якій організації. Вирішення конфліктів потребує знання причин, наслідків, механізмів протікання конфлікту. Сьогодні конфлікт вивчається багатьма науками — психологією, соціологією, політологією, історією, філософією, педагогікою, правознавством, військовими науками і т. д. Поки що не створена загальна теорія конфлікту та єдина схема описання всіх видів конфлікту. Становлення прикладної конфліктології відбулося в 70-ті роки XX ст. В становленні конфліктологічної практики особливе місце займають методи переговорів, що використовуються для вирішення конфліктів (Д. Скотт, Г. Боуер, Г. Кельман та інші), раціональні методи вирішення конфліктів, технології конструктивної поведінки в конфліктній взаємодії. Нині найбільша увага приділяється регулювання та вирішенню конфліктів. Протягом XX ст. розуміння конфлікту змінювалось.

2. Конфлікти є складним соціальним явищем, яке характеризується багатьма параметрами. Найважливішими з них є сутність, структура, причини, динаміка. Конфлікти класифікують за багатьма параметрами. З практичної точки зору класифікація конфліктів важлива, так як вона дозволяє орієнтуватись в їх специфічних проявах, а значить допомагає оцінити можливі шляхи їх вирішення.

3. Конфлікти в організації можуть бути породжені неефективними плануванням; незбалансованістю робочих місць (збалансованість означає, що даному робочому місцю повинні приписуватися функції, забезпечені засобами, необхідними для їх виконання і не повинно бути засобів, не зв'язаних з якою-небудь

функцією; обов'язки повинні бути зв'язані тільки з даною сукупністю функцій); конфлікти можуть бути породжені недосконалими зв'язками між робочими місцями-технологічними, інформаційними, ієрархічними (одному підлеглому дають вказівки декілька начальників); у керівника занадто багато безпосередньо підлеглих йому; ініціатива повністю передана в руки підлеглих; існують так звані хибні круги управління — ніхто ні за що не відповідає, всі в однаковій мірі безвідповідальні і безвладні); браком ресурсів та інші.

4. Керівник організації має враховувати неформальну її структуру, норми і цінності, які існують в малих групах. Слід відмітити, що неформальна група має велику силу впливу на своїх членів. Людина в організації зазнає управлінського впливу двох видів — з боку безпосереднього керівника і з боку неформальної групи. Якщо керівнику вдається спрямувати вплив групи на окремого працівника в потрібному руслі, то група стає його союзником. Якщо ж група чекає від свого учасника однієї поведінки, а керівник іншої — то, як правило, виникає конфлікт. Суб'єктами конфлікту в даному випадку виступають — керівник з одного боку, а група (частіше за все, а не порушник дисципліни) — з другого боку.

5. При аналізі конфлікту і виборі адекватних рішень по управлінню конфліктами необхідно враховувати моделі поведінки суб'єктів конфліктної взаємодії. Важливо визначати типи конфліктних особистостей. Конструктивне вирішення конфлікту можливе лише в процесі ефективного спілкування конфліктуючих сторін, оволодіння технологіями ефективного спілкування, під якими розуміють такі способи, прийоми і засоби спілкування, які в повній мірі забезпечують взаємне розуміння і взаємну симпатію партнерів по спілкуванню.

6. Процес ефективного спілкування суб'єктів конфліктної взаємодії безпосередньо зв'язаний з їх раціональною поведінкою в конфлікті. Важливе значення при вирішенні конфлікту має уміння зрозуміти іншого, оцінити модель його поведінки і вибрати адекватний стиль спілкування.

7. Нерівність, як джерело конфліктів, існувала і буде існувати завжди. Не існує досить ефективних способів повного усунення конфліктів, пов'язаних з нерівністю соціальних груп. Але ці конфлікти можуть бути пом'якшені чи переведені на іншій рівень. Це залежить від соціальної поляризації, культурного рівня населення. Нерівність у розподілі цінностей існує скрізь, а конфлікт виникає там і тоді, коли величина нерівності розцінюється однією із груп як надзвичайно велика.

8. Конфлікти, причиною яких є різні ціннісні орієнтації, дуже різноманітні. Вони можуть виникати і через різне відношення до сім'ї, мистецтва, спорту і таке інше. Найбільш гострі конфлікти виникають там, де існують відмінності в культурі. Ці конфлікти можуть виникати в різних сферах суспільного життя, в тому числі і в організаціях.

9. Нерідко конфлікти обумовлені характером людей, їх емоційним станом, настроями і т. п. В таких конфліктах будуть переважати ірраціональні елементи. Конфлікти виникають і тоді, коли існує розходження між очікуваннями і можливістю їх задоволення (депрівація).

10. Аналіз наслідків конфлікту показує, що в одному і тому ж конфлікті можуть існувати як дезінтегративні, руйнівні, так і інтегративні творчі моменти. Але щоб оцінити конфлікт треба врахувати конкретну ситуацію.

11. При аналізі конфлікту і виборі адекватних методів і засобів управління конфліктами необхідно враховувати моделі поведінки суб'єктів конфліктної взаємодії. Важливо навчитись визначати типи конфліктних особистостей. Конструктивне вирішення конфлікту можливе лише в процесі ефективного спілкування конфліктуючих сторін. Оволодіння технологіями ефективного спілкування, під якими розуміють такі способи, прийоми і засоби спілкування, які в повній мірі забезпечують взаємне розуміння партнерів по спілкуванню, дозволить раціонально поводитись в конфлікті, розв'язувати його,

12. Процес ефективного спілкування суб'єктів конфліктної взаємодії безпосередньо зв'язаний з їх раціональною поведінкою в конфлікті. Важливе значення при вирішенні конфлікту має уміння зрозуміти іншого, оцінити модель його поведінки і вибрати адекватний стиль спілкування.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні етапи становлення конфліктології як самостійної науки.

2. Які Існують тенденції розвитку сучасної конфліктології?

3. Які причини конфліктів в організації?

4. Назвіть основні типи конфліктів.

5. Які позитивні І негативні функції виконує конфлікт?

6. Які Існують стадії розвитку конфлікту?

7. Назвіть психологічні теорії конфлікту та визначте своє ставлення до них.

8. Яка роль посередника в конфлікті та які типи посередництва використовуються при вирішенні конфліктів?

9. Які Існують основні стилі поведінки в конфлікті? Що необхідно враховувати при виборі стилю поведінки?

10. Назвіть особливості конфліктної ситуації.

11. Як проводиться картографія конфлікту?

12. Які можливі види участі в конфлікті?

13. Які причини породжують групову деривацію?

14. Що лежить в основі міжгрупового конфлікту?

15. Назвіть причини виникнення внутрішньоособистісних протиріч.

16. Які недоліки психоаналітична інтерпретація міжособистісних конфліктів?

17. Розкрийте основний зміст управлінської діяльності по прогнозуванню між особистісних конфліктів і їх попередження.

18. Перерахуйте етапи регулювання конфлікту.

19. Які види діяльності включає процес управління конфліктами?

20. Визначте найбільш ефективні технології регулювання конфлікту.

Література

1. АверьяновЛ.Я. Социальная напряженность. —М., 1993.

2. Александрова Е. В. Социально-трудовые конфликты: пути их разрешения. — М., 1993.

3. Андреев В. И. Конфликтология. —М, 1995.

4. АнцуповА.Я., Прошеное С. Л. Конфликтология: междисциплинарный подход. — М., 1996.

5. Анцупов А. Я. ШипиловА. И. Конфликтология: теория, история, библиография.— М., 1996.

6. Арон Р. История и диалектика насилия. —М., 1993.

7. Арцибасов И. Н., Егоров С А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. — М., 1989. —245с.

8. Бандурка А. М., Друзь В. А. Конфликтология: Учеб. пособ. — И.: Оригинал, 1997.— 352 с.

9. Берн Э. Игры, в которые играют люди. — М., 1992.

10. Берн А Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных. —М., 1991.

11. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. — М., 1986.

12. Бороздина Г. В. Психология делового общения: Учебник для вузов. — М.: ИНФ-РА, 2002. —294 с.

13. Бойко В. В., Ковалев А. Г., Панферов В. Н. Социально-психологический климат в коллективе и личность. — М., 1989.

14. Бородкин Ф. М., Коряк Н. М. Внимание: конфликт. — Новосибирск, 1983.

15. Головаха Е. И., Панина Н. В. Психология человеческого взаимопонимания. — М.:Политиздат Украины, 1989. — 189с.

16. Гипяров Е. М. Конфликтология. —М., 1993.

17. Гришина Н. В. Психология конфликта. — СПб.: Питер, 2002. — 464 с.

18. Громова О. Н. Конфликтология: Курс лекций,—М.:ЭКМОС, 2000.—319 с.

19. Горянина В. А. Психология общения: Учеб. пособ. — М.: Academia, 2002. —416с,

20. Громова О. Н. Конфликтология. Курс лекций. — М., 2000.

21. Дмитриев А. В. Конфликтология: Учеб. пособ. — М.:Гардарики,2О01.—315с

22. Ильяееа И. А. Культура общения: Опыт философско-методологического анализа. —Воронеж: Воронежский университет, 1989. — 169 с.

23. Ишмуратов А. Т. Логический анализ практических рассуждений. —К., 1987.

24. Литвинцева Н. А. Психологические аспекты гюдоора и проверки персонала. — М.: Бизнес школа, 1997.—400с.

25. Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология конфликта: Учеб. пособ. — К.: МАУП, 2000. — 255 с.

26. Котанджян Г. С Гоани согласия — конфликта. —М., 1992.

27. Ликсон Ч. Конфликт: Семь шагов к миру. — Санкт-Петербург, 1997.

28. Липсет С. М. Консенсус и конфликт. — М., J 987.

29. МайерсД. Социальная психология. —СПб., 1997.

30. МатенбуркВ. Переговоры. —Калуга, 1993.

31. МерлинВ. С Проблемы экспериментальной психологии личности. —Пермь, 1970

32. Мертон Р. Социальная структура и аномия. — М., 1995.

33. Модернизация в России и конфликт ценностей. —М., 1993.

34. МорецкийД. Ф. Общение в конфликтной ситуации. —Новосибирск., 1981.

35. Ничепоренко Л. А. Буржуазная "Социология конфликта: —М., 1982.

36. ОлейникА. Н. Основы конфликтологии. —М., 1992.

37. Обозов Н. Н., Щекин Г. В. Психология работы с людьми: Учеб. пособ. —К: МАУП, 1999. —146 с.

38. Парыгин Б. Д. Социально-психологический климат коллектива: Пути и методы изучения. —Ленинградское отделение: Наука, /98/. —192 с.

39. Платонов Ю. П. Психология коллективной деятельности: Теоретико-методологические аспекты. —Ленинград: ЛГУ, 1990. —181 с.

40. ПопперК. Открытое общество и его враги.—М.,1992.

41. Прикладная конфликтология. Хрестоматия.—М., /999,

42. Растов Ю. Е., Трофимова Р. А. Конфликтологи. — Барнаул, 1996.

43. Рубан Л. С. Развитие конфликта. — М., 1998.

44. СкоттДж. Г. Способы разрешения конфликтов. — К, 1991.

45. Скотт Дж. Г Сила ума. — СПб, 1993.

46. Социальное партнерство. Коллективные переговоры. — М., 1992.

47. Социальные конфликты в трансформирующихся обществах. — М.( 1996.

48. Социальные конфликты: экспертиза, прогнозирование, технологии разрешения.—М., ¡994-1998.

49. Урбанович А. А. Психология управления: Учеб. пособ. — Минск: Харвеоп 2001.—639с.

50. ФестингерЛ. Теория когнитивного диссонанса. —Q76", 1999.

51. Фишер Р., Этель Д. Подготовка к переговорам. —М., 1996.

52. Фишер Р., Юри У. Путь к согласию или переговоры без поражения. — M 1990.

53. Фрейд 3. Введение в психоанализ. — СМ., 1989.

54. Фролов С. Ф. Социология: сотрудничество и конфликты. — М., 1997.

55. Фромм 3. Анатомия человеческой деструктивности. —М., 1994. —447с.

56. Хантингтон С. Столкновения цивилизаций //Полис. —1994. —№ 1.

57. Хасан Б. И. Психотехника конфликта и конфликтная компетентность. — Красноярск., 1996.

58. Хорни К. Ваши внутренние конфликты. Конструктивная теория невроза. — СПб., 1997.

59. Чернышев А. С, Крикунов А. С Социально-психологические основы организованности коллектива. — Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1991. —163 с.

60. Чумиков А. Н. Управление конфликтами. —М.,1995.

61. Чумиков А.Н. Ведение переговоров: стратегия, коммуникация, фасилита-ция, медиация. —М.,1997.

62. CoserL Introduction to Sociology. 14. Y.,1985.

63. CoserL Continuities In the Study of Social Conflict. N. Y., 1967.

64. Deutsch M. Constmctiue Conflict Resolution // Jomal of Social Issues. — VoL50. — №1.-1994

65. Gattung J. Institutionalised Conflict Resolution //Journal of Peace Research. — 1964,—№4.

66. Lewіn K. Resolving Social Conflicts. N. Y. 1948.

67. Rubin J. Models of Conflict Management//Journal of Social Issues. — Vol.50. — №1.-1994.

68. SherifM. Social Interaction. Process and Products. 1967.