Основи соціально-педагогічної діяльності - Шевців З.М. - Паспорт неформальної підліткової групи

1. Кількість людей у групі (постійний і епізодичний склад).

2. З якого часу існує.

3. Вік, місце роботи, навчання її членів.

4. Принцип включення в групу (за місцем проживання, на підставі загальних цілей, приналежності до громади і т.д.).

5. Основні місця збору.

6. Середня періодичність зборів.

7. Найбільш використовувані спільні заняття (проранжувати) (випивки, гра в карти, рухливі ігри, блукання вулицями, відвідування кіно, спів під гітару, уживання наркотиків і т.д.).

8. Найбільш улюблені теми бесід і обговорень (проранжувати) (обговорення різних проблем у навчанні, на роботі, конфліктів з батьками, учителями, обговорення прочитаного, кіно- і телефільмів, обговорення спільних дій, життєвих планів, відносин з дівчинами, розповіді про взаємини дорослих чоловіків і жінок, про злодійські звичаї, обговорення способів отримання засобів для розваг, випивки, наркотиків і т.д.).

9. Жаргонні слівця, використовувані в групі.

10. Клички членів групи.

11. Лідер групи і його характеристика.

12. На чому тримається авторитет лідера (потрібне підкреслити): на страху перед фізичною силою; на повазі до інтелекту; на умінні знайти загальну мову з хлопцями; на досвідченості.

13. Як часто і з приводу чого бувають конфлікти?

14. Як звичайно розв'язуються конфлікти (мирно, бійкою, завдяки втручанню лідера, компромісом частини хлопців)?

15. Як часто виникають конфлікти, бійки з іншими угрупованнями і з приводу чого?

16. Чи підтримується зв'язок з дорослими злочинцями, з особами, що відбули покарання у місцях позбавлення волі (так, ні, епізодично)?

17. Який вплив вони роблять на хлопців? (потрібне підкреслити: застерігають про можливості злочину; підбурюють до злочину; заражають помилковою романтикою; передають злодійський жаргон, пісні, звичаї).

18. Які якості характеру і вчинки більше всього засуджуються і які заходи впливу з боку групи чиняться на провиненого?

19. Чи можливий добровільний вихід із групи? Перехід в іншу? Чи бували такі випадки, з якої причини і яка реакція на це?

20. Як ставляться дорослі до угруповань дітей:

- батьки (доброзичливо, не перешкоджають зустрічам на квартирах; нейтрально, не звертають уваги; вороже, забороняють спілкування, забороняють зустрічі у себе в будинку);

- учителі;

- сусіди.

21. Чи перебуває хто-небудь із дітей на обліку в міліції, які заходи впливу на групу?

22. Чи займається хто-небудь із дітей у гуртках, секціях, клубі? Як це впливає на інших і як до цих занять ставляться у групі?

Будь-які види соціально-педагогічної діяльності можна здійснювати лише після комплексної діагностики (етимологічної і симптоматичної).

Етимологічна діагностика допоможе відновити історію занедбаності дитини:

- які фактори (медико-біологічні, соціокультурні, психолого-педагогічні) спровокували актуальний стан підлітка;

- яка частина мікросередовища (сім'я, дитячий садок, школа) допустила дефекти у вихованні підлітка;

- який термін впливу виявлених негативних факторів (довготривалі, багатопланові, інтенсивні);

- як підліток реагує на позитивні, негативні або дезінтегруючі впливи мікросередовища;

- яка опірність підлітка.

Симптоматична допоможе вивчити психологічні якості особистості. Соціально-педагогічна діяльність з неформальними групами реалізовується за декількома напрямами:

- використання потенціалу існуючих просоціальних груп з метою просвітницької роботи, реабілітації або корекції особистості;

- ініціювання створення груп соціальної спрямованості (взаємодопомоги, молодіжних соціальних ініціатив та ін.);

- спільна робота з організаторами формальних груп з метою переорієнтації асоціальних груп у просоціальні;

- спільна діяльність з психологом, батьками, педагогами з метою переорієнтації їх установок і поведінки.

Виходячи з вище сказаного, можна розробити найрізноманітніші моделі соціально-педагогічної діяльності: "профілактика", "діагностика", "корекція", "реабілітація", "переорієнтації".

Найважливіша модель соціально-педагогічної діяльності є модель "переорієнтації", механізмом якої виступає дезорганізація і реорганізація.

Дезорганізація асоціальної групи передбачає процес, спрямований на руйнування її структури - зв'язків між членами групи, внутрішньої дисципліни. При цьому група розпадається, але асоціальна спрямованість окремих її членів може зберігатися.

Реорганізація передбачає не лише перебудову структури асоціальної групи, але і зміну спрямованості.

У моделі "переорієнтація" соціальні педагоги використовують методи попередження, припинення і руйнування.

Успішність роботи забезпечить проникнення соціального педагога в середину групи або ж використання референтної особи, контактувати лише з тими членами групи, які займають антагоністичну позицію.

Для нейтралізації діяльності групи використовують такі методичні прийоми:

- виявлення найбільш авторитетних членів групи;

- вивчення їх нахилів, інтересів, видів діяльності;

- здійснення постійного контролю і включення їх в суспільно корисні види діяльності, в окремих випадках залучати до керівної роботи на громадських засадах;

- стимулювання лідерів групи до зміни своїх поглядів, позиції, поведінки;

- проведення профілактичної роботи з членами групи з метою ізоляції їх від лідера;

- розвінчування лідера в очах членів групи;

- введення в групу позитивно налаштованих осіб.

При руйнуванні групи можна використовувати такі методичні прийоми:

- організація суспільно корисної праці;

- організація ситуацій, які закріплюють за "потрібним" лідером ведучих ролей;

- залучення групи до інтересних справ з формальними групами (озеленення міста, виїзд в оздоровчий табір тощо);

- штучне створення суперечностей між лідером і членами групи (метод "вибуху").

Особливістю соціально-педагогічної роботи є те, що соціальний педагог спрямовує діяльність не на руйнування неформальної групи, а на викорінення причин і умов, які сприяли формуванню цієї групи. При цьому потрібно пам'ятати: основне працювати з кожним членом групи окремо.

Кожна модель вимагає адекватного добору змісту, форм методів роботи, відповідного кола заінтересованих і компетентних учасників, визначення відповідної технології соціально-педагогічної роботи.

Модель психолого-педагогічної реабілітації - процес відновлення психічних проявів і здібностей дитини після вчинення порушення. У результаті чого створюється рівновага в психіці і поведінці дитини, яка має відповідати нормам поведінки, віку, вимогам середовища, в якому вона проживає. Реабілітація - це комплексна система взаємопов'язаних дій, спрямованих на відновлення дитини в соціальному статусі, здоров'ї, дієздатності у власних очах і перед оточуючими. Наслідком реабілітації повинно бути зміна уявлень дитини про себе - її "Я-концепції". Реабілітація проводиться через оптимізацію її ведучих видів діяльності і нормалізацію всієї системи відносин з оточуючими.

Профілактика в системі реабілітації пов'язана з усуненням, зняттям причин, умов і факторів, які викликають ті або інші відхилення в розвитку особистості.

Корекція передбачає роботу з конкретними відхиленнями і спрямована перш за все на саму дитину.

Відновлення дитини в правах означає повернення їй права на життя і виживання, права на освіту, захист прав і свобод особистості, забезпечення можливості для сприятливого розвитку, активної участі в житті суспільства. Тобто в правах, передбачених положенням Конвенцією ООН про права дитини.

Соціальний захист дітей - це комплекс правових, економічних, медичних і психолого-педагогічних засад, які забезпечують оптимальний біологічний і соціальний розвиток

Соціальна допомога дітям - це одна із форм соціального захисту, яка представляє сукупність соціальних заходів, спрямованих на підтримку належних умов життєдіяльності та існування дітей.

Соціально-педагогічна допомога (підтримка) - система соціально-педагогічних засобів, які забезпечать нормальні психолого-педагогічні умови повноцінного розвитку і життєдіяльності.

Ресоціалізація - організований соціально-педагогічний процес відновлення соціального статусу, втраченого, або несформованих соціальних навичок, переорієнтація їх соціальних установок.

Відомими технологіями в соціально-педагогічній роботі з неформальними групами є колективно-творчі справи (КТС), мозковий штурм, групові дискусії.

У соціально-педагогічній діяльності з підлітками неформальних

груп потрібно дотримуватися таких рекомендацій:- здійснювати індивідуальний підхід до кожного учасника групи і

диференційований підхід до кожної групи;

- обговорювати проблеми, які хвилюють підлітків і молодь, а не забороняти належати до якоїсь групи;

- знаходити спільну мову в зацікавленій проблемі;

- ввести табу на наркотики, насилля, п'янство, жорстокість, проституцію, неофашизм, порнографію;

- індивідуально розробити програму самоосвіти підлітка;

- ввести факультативи у школі;

- залучати до правоохоронної діяльності;

- у разі необхідності направляти підлітків до центрів соціальної реабілітації.