Педагогіка - Пальчевський С.С. - Марксизм про роль освіти у процесі власного самотворення людини та протидії відчуженню від своєї людяності

Філософія марксизму, представляючи перший напрям філософії освіти, тривалий час у межах колишнього СРСР складала філософські підвалини авторитарної педагогіки, яка полишила глибокий слід у вітчизняній педагогіці. Зважаючи на її право участі в діалоговій згоді як мінімальної базової основи для розбудови сучасної освіти, розглянемо марксистську концепцію власного само творення людини та можливості протидії її відчуженню від своєї людяності в нових соціально-економічних умовах, які формуються в Україні.

Як відомо, ідею відчуження К.Маркс розглядав крізь призму відчуженої праці. На основі аналізу капіталістичного способу виробництва він продемонстрував конкретний характер відчуження як самого процесу праці, так і результатів її, які в умовах потрійної фетишизації перетворюються на ворожу людині силу. Це привело його до розуміння відчуження як втрати людиною самої себе, своєї людяності і таких висновків: а) капіталізм не тільки не долає відчуження, а й доводить його до рівня тотальності; б) відчуження - аномалія, яка підлягає обов'язковому усуненню; в) уся історія людства є рухом від відчуження до свободи. Звідси - одна з ключових проблем марксизму: як зробити суспільство людяним, а людину суспільною.

Показуючи механізми становлення і розвитку відчуження, К.Маркс відшукує механізми його зняття. їх він вбачає у комунізмі. У своїх "Економічно-філософських рукописах" учений стверджує, що, усуваючи панування приватної власності, комунізм закладає основу повернення людині людського буття. Але як засіб емансипації людини він не є метою її розвитку, а є лише засобом підготовки суспільства гуманізму - вільної асоціації вільних індивідів. Він покликаний допомогти людині стати творцем історії. Але це відбувається лише тоді, коли на дорозі повернення до своєї справжньої сутності вона скасує відчуження, пов'язане із певними змінними різновидами власності. Вирішення цієї проблеми можливе лише на третьому "поверсі" комунізму, де скасування приватної власності відбудеться на засадах загальнолюдської культури. На думку К.Маркса, такий комунізм - рівнозначний завершеному гуманізмові, оскільки "...є справжнім вирішенням суперечності між людиною і природою, людиною і людиною, справжнім вирішенням суперечності між існуванням та сутністю, уречевлюванням і само стверджуванням, між волею і необхідністю, між індивідом і родом" (Маркс К. Економіко-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. -Т.42.- С. 116).

Концепція само творення людини пов'язана із суспільством гуманізму, де завдяки тому, що панують не виробничі, а справжні людські відносини, процвітає ідеал вільної людини на противагу ідеалу служіння власності.

Упродовж півтори сотні років, які минули після виходу "Маніфесту комуністичної партії" у світ, капіталізм зазнав разючих змін. Змінився статус найманого робітника, який нерідко є співвласником майна, акціонером.

Держава здійснює його соціальний захист. Послабилася тотальність відчуження. Однак навіть такому суспільству до гармонії далеко. У системі , людина - суспільство - природа" продовжує визрівати низка глобальних проблем. Не усунена потрійна фетишизація товару - грошей - капіталу. Зберігається редукція людини до рівня часткової людини. І хоч марксистські положення про класову боротьбу, революцію та гегемонію пролетаріату як основні засоби прогресу безнадійно застаріли, однак гуманістична спрямованість концепцій відчуження та самотворення людини зберігає своє значення до сьогодні.

Однією із причин того, що сьогодні із сотні людей зрілого віку лише п'ять стають професіоналами високого класу, тобто найповнішим чином самореалізуються, є відчуження людини від самої себе вже на ранніх етапах життєвого шляху, коли під час завершення навчання у школі вибір професійної діяльності у багатьох випадках доводиться пов'язувати не з природними нахилами душі, а з усередненими стереотипами життєвого благополуччя і тими настановами, які нав'язує молодій людині система потрійної фетишизації. Тому поряд із відомими застарілими висновками марксизму залишається актуальною ідея ідеологічного забезпечення найманого трудівника для переростання процесу його відчуженості у свідомий пошук оптимальних шляхів зупинки цього процесу. Це відповідним чином повинно знаходити своє адекватне відображення у змісті сучасної освіти. У підростаючого покоління потрібно виробляти правильне ставлення до приватної власності. У свій час К. Маркс розглядав її не лише як умову відчуження, а й як форму самовираження її власника. Стосовно цього зауважував, що комуністи зовсім не прагнуть знищити "приватну людину" на користь "всезагальної" жертовної людини. Однак бачив у ній зло, яке заважає здійсненню "емансипації" людини. Приватна власність, на думку вченого, робить рабом навіть того, кому вона належить. Оскільки той, хто насолоджується багатством, водночас є "рабом і володарем його", залишаючись "великодушним і ницим, капризним, набундюченим, відданим диким фантазіям, тонким, освіченим, розумним". І все це тому, що не встиг відчути багатство як деяку "абсолютно чужу силу", яка "стоїть над ним самим". Але зло не стільки в тому, що багатий власник не відчуває свого рабства, скільки в тому, що немає нічого "жахливішого", ніж людині найманої праці "бути рабом раба".

Важливим для наповнення змісту сучасної освіти, формування її методологічної основи є висновок К.Маркса про справжню багату людину. Така Людина, на думку вченого, потребує всієї повноти людських виявів життя, її власне здійснення виступає як внутрішня необхідність, як нужденна потреба. Багатство по-справжньому багатої людини є абсолютним виявом її творчих обдарувань, без будь-яких інших передумов, окрім попереднього історичного розвитку, який робить самоціллю цю цілісність розвитку, тобто розвиток усіх людських сил як таких. За цих умов Людина не відтворює себе в якій-небудь одній тільки визначеності, а відтворює себе у всій своїй цілісності, не намагається залишатися чимось остаточно усталеним, а перебуває в абсолютному русі становлення.

Метою згаданого засобу К.Маркс вважав "царство свободи", яке, на його думку, починалося насправді лише там, де припинялася робота, продиктована нуждою і зовнішньою доцільністю. У цьому випадку, стверджує він, за природою речей воно лежить "по другий бік від сфери власне матеріального виробництва". Людина не здатна бути вільною не стільки внаслідок "заперечної"" сили уникати того чи іншого, скільки внаслідок позитивної сили проявляти свою істинну індивідуальність. А оскільки лише в колективі існують для кожного індивіда засоби для всебічного розвитку його задатків, то, відповідно, лише в колективі можлива особистісна свобода. У свою чергу вільний розвиток кожного є необхідною умовою вільного розвитку всіх.

На жаль, у своїх пізніх творах фундатори марксизму називають комунізм уже не засобом дії, а суспільством майбутнього, що започатковується у соціалізмі. Комунізм, таким чином, перетворившись із засобу на мету, втратив своє функціональне призначення бути системою забезпечення вільного, творчого саморозвитку людини. Це зумовило ставлення держави до цієї людини як до звичайного засобу, для якого "... не личное главное, а сводки прошедшего дня".

Не на користь формування повноцінної особистості послугувала обездушеність марксизму, яка зводила людину в основному до абстрактної "сукупності суспільних відносин". У марксистській концепції людини значна увага приділена діяльному началу, у той час, коли її екзистенція залишалася на узбіччі. Недооцінка духовних підвалин як індивідуальності, так і всього суспільства нерідко зумовлювали зневіру як стосовно першого, так і другого. Несприйнятливим залишалося "народне виховання через посередництво держави", оскільки, навпаки, держава потребує "дуже суворого виховання з боку народу".

Враховуючи у філософії сучасної освіти низку висновків та ідей марксизму, які до сьогодні не втратили своєї значимості і поряд з іншими становлять підґрунтя першого напряму її, доцільно також звернутися до вагомої складової другого напряму - філософії екзистенціалізму.