Педагогіка - Пальчевський С.С. - 2.7. Школа і педагогічна думка у Київській Русі (ІХ-ХІV ст.) та періоду Відродження в Україні (XVI-середина XVIII ст.)

Виховні традиції у Київській Русі.

Київська Русь як ранньофеодальна держава виникла на рубежі VIII-IX ст. і проіснувала до періоду феодальної роздробленості та монголо-татарських завоювань. Об'єднання під владою київських князів численних руських племен створило сприятливі умови для розвитку в Київській державі високої культури та освіти. Процесу зміцнення феодалізації Русі сприяло хрещення населення, яке відбулося в 988 р. Перетворене в державну релігію християнство, сприйняте із Візантії, мало велике значення для поглиблення розвитку культури та освіти.

До цього з появою парної сім'ї громадське виховання давніх слов'ян було замінене сімейним вихованням. Сім'я на чолі з батьком була масовим органом виховання та навчання дітей. Діти наслідували всі заняття батьків - полювання, рибалку, землеробство, розведення тварин. У сім'ї діти засвоювали моральні норми і вимоги. При язичних святилищах окремі діти навчалися найпростішому давньому (піктографічному) письму. Згодом важливе значення для давньоруської культури та освіти мало введення удосконаленої абетки (кирилиці), створеної на основі буквено-звукового грецького алфавіту з урахуванням фонетичної системи ранньослов'янської мови. Така азбука робила освіту доступнішою для ширших верств населення Київської Русі.

Розвиток писемності та виникнення перших шкіл.

Основи державної освіти та виховання почали закладати князі Рюриковичі (Олег, Ігор, Ольга, Святослав). Відомо, що вже тоді працювали школи грамоти, де дітей навчали читанню, писанню та рахунку. До прийняття християнства ці школи були носіями хліборобської культури.

Літопис від 988 р. повідомляє, що князь Володимир після хрещення киян почав будувати церкви, назначати священиків, "брати у знатних людей дітей і віддавати на вчення книжне". Це найперша згадка про школи у Києві. "Книжне вчення" передбачало, окрім грамоти, ще й вивчення діалектики, риторики, граматики, арифметики. Випускники шкіл книжного вчення готувалися до діяльності у сферах державного, церковного та культурного життя. Такі школи були державними навчальними закладами підвищеного типу і утримувалися за рахунок князівської казни. Літопис згадує, що в одній із таких шкіл, відкритих Володимиром у Києві при Десятинній церкві, навчалися 300 дітей.

Монастирські школи, відкриваючись при монастирях, були призначені для навчання новоприйнятих ченців. У так званих зовнішніх монастирських школах навчалися миряни. Освіта була диференційованою: заможні ченці опановували надбання середньовічної європейської освіти, прості люди опановували звичайну грамоту і готувалися до службових відправ. Поступово монастирі ставали осередками книгописання. Провідна роль у цьому належала Києво-Печерській лаврі, де богословська освіта досягла рівня візантійської духовно-патріаршої академії. У ній навчався видатний діяч давньоруської культури Нестор-літописець.

Кормильство - форма домашнього виховання дітей феодалів. "Кормильці" були і наставниками, і управителями. їх вибирали для княжичів віком 5-7 років із числа воєвод і знатних бояр.

Школи грамоти відкривалися переважно у містах при церквах для навчання дітей бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Такі школи утримувалися коштом батьків. Навчання проводилося за спрощеною 32-буквеною абеткою з використанням церковних книг. Учнів учили веденню діловодства, складанню договорів, писанню листів, цифровим розрахункам.

Церковні школи давали початкову освіту та релігійне виховання. Навчання велося невеликими групками з 3-10 дітей. Вчили грамоті, церковному співу, віровченню. Прививали риси християнської моралі.

Жіночі школи відкривалися для виховання дівчат із знатних родин. Перше в Європі жіноче училище було відкрите онукою Ярослава Мудрого Анною Всеволодівною у 1086 р. при Андріївському монастирі. У ньому дівчаток навчали грамоті та швейній справі. Пізніше, в XIII ст., подібне училище було відкрите в Суздалі. Про ставлення до освіти жінок у Київській Русі певним чином говорить той факт, що дочка князя Ярослава, королева Франції Анна, вирізнялася в Європі своєю освіченістю. Вийшовши заміж за французького короля Генріха І, вона у якості посагу привезла до Франції чимало книг. їй часто доводилося підписувати королівські документи замість неграмотного чоловіка.

Отже, в Х-ХІ ст. існували школи елементарні, які давали лише основи грамоти і школи підвищеного типу, у яких викладалося "сім вільних мистецтв". За місцем створення та функціональною належністю виділялися такі типи шкіл: двірцеві, церковні, монастирські, школи майстрів грамоти, ремісничі училища.