Педагогіка - Пальчевський С.С. - Закони у дидактиці.

Педагогіка, як і будь-яка наука, має свої закони, з яких випливають закономірності, принципи і правила. Як і кожна класична наука, потрапивши у "полон" до них, вона тривалий час створювала оманливе враження лінійності розвитку особистості, що вибудовувалося на основі уяви про цей розвиток як механічне поєднання причин і наслідків. Зважаючи на це, завданням педагога вважалася доцільна корекція причин з метою отримання доцільних наслідків. Випадковість і унікальність з цієї лінії взаємозв'язків були "вигнані" у "глухі закутки" різноманітних "винятків" та "приміток". Сьогодні ж синергетичні підходи до навчання, виховання та розвитку школяра "повертають" їм "законне" місце у долі підростаючої людини, бо саме якраз вони її й створюють. Однак таке повернення далеко не означає відмови від врахування згаданих закономірностей та принципів, оскільки вони все ж таки мають місце у періоди розвитку особистості як складно організованої макросистеми між двома точками стабільності, піддаючись корекції на певних вікових етапах після проходження точок біфуркації (нестабільності) під впливом мікрофлюктуацій (випадковостей), зумовлених унікальністю розвитку кожного учня як складної нестабільної макросистеми.

Зважаючи на це, завдання педагога не спрощується, а, навпаки, ускладнюється. Йому необхідне розширене і поглиблене знання цих законів та закономірностей, щоб зуміти використовувати їх у якості відомого у синергетиці "уколу" для доцільної самоорганізації особистості учня як нестабільної макросистеми згідно з його ж внутрішніми тенденціями розвитку. Та й саме застосування синергетичної методології у педагогічному процесі потребує цих знань як, в одних випадках, тактичного, а в інших - стратегічного засобу. Для того ж, щоб глибше усвідомити це, нагадаємо, що синергетична методологія полягає в тому, що кожний результат конкретної педагогічної дії потребує негайного аналізу в плані його співвідношення з метою цієї дії. Причому, коли такий результат приходить у суттєву суперечність з метою дії, то це значить, що ця педагогічна дія як створююча сила вийшла за свою межу і перетворилася в руйнуючу і що це потребує суттєвих корективів даного процесу педагогічної діяльності й тієї мети, яка його визначає.

Засобом цього коректування якраз і покликані бути закони, закономірності та принципи навчання.

Закономірності навчання - це об'єктивні та стійкі зв'язки, які, за певних умов повторюючись, зумовлюють ефективність навчального процесу.

Закон - філософська категорія для позначення об'єктивних, загальних, стабільних зв'язків, явищ, процесів, об'єктів дійсності, що може слугувати основою для наукового передбачення характеру розвитку цих явищ, процесів та зміни об'єктів.

Закон - це зафіксована закономірність, а закономірність - це науковий закон у тому випадку, коли об'єкти, між якими встановлюються зв'язки, чітко зафіксовані; досліджені вид, форма і характер цих зв'язків; установлені межі їхньої дії (Н.Є.Волкова). Таким чином, закономірність у дидактиці виступає як закон у конкретних обставинах або як такі прояви закону, що постають невід'ємними та істотними зв'язками, але значно меншого, локальнішого масштабу, ніж загальний, об'єктивний закон.

Закони у дидактиці.

Намагання сформулювати закони в дидактиці відомі давно. Ще И. Песталоцці сформулював, як він сам називав, великий закон, згідно з яким "кожний предмет діє на наші почуття залежно від ступеня його фізичної близькості чи віддаленості". Відома також низка законів, сформульованих Є.Мейманом, які, залежно від контексту, сам автор називав то принципами, то правилами. Серед них: І) розвиток індивідуума з самого початку визначається природними задатками; 2) передусім розвиваються ті функції, які є найважливішими для життя і задоволення елементарних потреб дитини; 3) закон про нерівномірність духовного і фізичного розвитку дитини. Основою для керівництва американських учителів стали закони, сформульовані відомими американськими педагогами Дьюї та Торндайком. Зокрема п'ять основних законів Торндайка: 1) закону взаємопов'язаності, який полягає в тому, що розвиток у взаємозв'язку двох психічних актів веде до появи або закріплення двох із них за умови повторення другого; 2) закону тренування, згідно з яким підвищення інтенсивності тренувань веде до покращення засвоєння зворотної реакції і довшого зберігання навчального матеріалу в пам'яті; 3) закону інтенсивності, який передбачає краще засвоєння і довше зберігання в пам'яті навчального матеріалу за умови інтенсивнішого тренування відповіді; 4) закону асиміляції, згідно з твердженням якого кожний новий стимул має здатність викликати реакцію, яка в минулому була пов'язана з цим самим стимулом; 5) закону результативності, згідно з яким реакцію, яка супроводжується приємними наслідками, закріплюють, а тієї, що має неприємні наслідки, намагаються уникнути.

У вітчизняній дидактиці стверджується, що у педагогіці діє один, але головний, об'єктивний закон - закон відповідності навчання та освіти рівневі продуктивних сил і виробничих відносин, науково-технічному, соціальному, культурному і духовному прогресу суспільства (В.М.Галузинський, М.Б.Євтух).Вважають, що у цьому законі є дві риси, які характеризують широкий діапазон його дії: 1) випереджальний характер освіти порівняно з розвитком суспільства; 2) зворотний зв'язок між станом освіти і виховання та розвитком суспільного прогресу.