Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Моральне розуміння в особистісному становленні вихованця

Розуміння як внутрішній процес, що передбачає з'ясування способу виникнення певного предмета чи способу його формування, є основою інтелектуального розвитку суб'єкта.

У контексті розвитку суб'єкта як особистості особливої ваги набуває процес морального розуміння, тобто здатність до об'єктивного розкриття мотивів, цілей, умов і змісту вчинку іншої людини, а також структурних характеристик власної моральної дії. Такий процес морального розуміння є вищим його рівнем. Коли втрачається об'єктивність при визначенні суб'єктом складових певних вчинків, його моральне розуміння не буде досконалим, може виявитися навіть хибним. Ця якісна полярність морального розуміння є свідченням того, що воно не дається суб'єктові готовим, а поступово піднімається до вищого його рівня в процесі відповідного формування. Бажано, щоб цей процес не був спонтанним, а сплановано організованим.

Багато людей взагалі залишається на низькому рівні морального розуміння, чим завдають шкоди собі і тим, з ким спілкуються. Моральна шкода для окремої особи психологічно розгортається як тиск громадської думки, проти якого у неї немає дієвих внутрішніх засобів. Тому вона беззастережно йому підкоряється.

Сутність морального розуміння свідчить про необхідність цілеспрямованої педагогічної діяльності з його формування у підростаючої особистості. Це можна проілюструвати на такому прикладі. Через прикрий випадок, який трапився під час суспільно корисної праці, вихованець зазнав серйозної фізичної травми. Через це він відрізняється від ровесників і старших товаришів за загальноприйнятими культурними показниками. Це бентежило вихованця, спричинювало переживання, коли він опинявся серед ровесників.

Така його емоційна реакція на власну ваду (він не такий як усі) стала наслідком того, що про неї він сформулював судження не внаслідок аналізу ситуації суспільно корисної праці, а на основі думки оточення. Рівень морального розуміння його представників виявився досить примітивним: вони формували судження про ситуацію за зовнішніми проявами (дефектом вихованця). Тому це судження було помилковим, оскільки не відображало сутності цієї ситуації.

Сутність цієї ситуації - у характері мотивації, на основі якої вихованець включився у суспільно корисну працю. В його мотиваційній основі на першому місці, наприклад, виявилося безкорисливе прагнення упорядкувати пришкільну територію. Для вихованця його праця була високоморальним діянням, та цього не змогли зрозуміти його ровесники і старші товариші. Тому і вдавалися до неприємних вихованцю закидів.

Педагог повинен застосовувати такі дії стосовно об'єктивного морального розуміння вихованцем власної ситуації і самого себе:

1) вихованець повинен здійснювати процес розмірковування на основі аналізу власних мотивів, прийнятої ним мети, умов, що призвели до небажаного наслідку. У цьому йому допомагає педагог. Якщо судження оточення суперечать такому аналізу, йому доцільно ними знехтувати як помилковими;

2) вихованець має переконатися, що у нього відсутні підстави для сорому, ремствування на себе, оскільки мотиви його діяльності були суспільно значущими. У його свідомості центральне місце повинне зайняти усвідомлення того, що сором і пригніченість викликають лише його аморальні діяння;

3) педагог всіляко підтримує вихованця за його терпеливість і заохочує моральну стійкість у складній для нього життєвій ситуації;

4) педагог організовує корекційно-виховну роботу з тими, хто оточує ровесника загалом, піднімаючи їх до необхідного рівня морального розуміння і зміни ними ставлення до вихованця, в якому панували б співчуття та підтримка.

Загалом процес морального розуміння не може бути обмежений лише внутрішньою діяльністю вихованця. Така методична установка видається непродуктивною. Потрібна обопільна максимальна активність і педагога, і школяра, за якої можливі прогресивні моральні зміни останнього.