Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Педагогічна техніка визначення справжнього мотиву вчинку вихованця

Перед педагогом часто виникають складні ситуації, пов'язані з розмаїтістю життя його вихованців. Йдеться про аспекти їхнього функціонування, які за об'єктивних причин не можуть регулюватися виховними діями. Це позашкільна сфера їхньої життєдіяльності, що охоплює різні форми дозвілля, зокрема самодіяльність й спілкування. Педагог усвідомлює, що за цих умов поведінка вихованців не може бути тотожною тій, яка обмежується і контролюється вимогами шкільного середовища. Іноді він одержує інформацію про їхні дії, які несумісні з суспільними вимогами чи межують, наприклад, з розпущеністю.

Перед ним постає моральне завдання, що передбачає з'ясування справжього мотиву діяння вихованця, який він приховує, вдаючись до вигадок. Вихованець не просто називає якийсь із мотивів, а й прагне переконати у ньому педагога. Цей тиск насторожує педагога і стимулює до ретельного обмірковування. Він робить висновок, що повністю довіряти вихованцеві підстав немає, оскільки його мотивація недосить обґрунтована.

Тому педагог висуває свою мотиваційну версію, поки що на рівні підозри, оскільки аргументація вихованця викликає сумнів. Судження-підозра характеризується тим, що педагог, ділячись ним зі своїми колегами, може погодитися з ними, що не у всьому його судження правильне. Щоб глибше впевнитися у своєму мотиваційному висновку, тобто перетворити свою підозру на переконаність, педагог має розширити поле для формулювання аргументів (до цього часу вони обмежувалися його оцінкою вихованця як особистості і особливостями його взаємин у класному колективі).

У сферу осмислення педагога потрапляє феномен поголосу, пов'язаного з діяннями вихованця поза межами шкільного середовища. До цього соціально-психологічного явища причетні не лише члени колективу, в якому перебуває вихованець. Це робить поголос достатньо об'єктивним діагностичним індикатором. При цьому вирішальне значення для з'ясування справжнього мотиву вчинку має не стільки зміст поголосу, скільки ставлення до нього вихованця. Педагог має розуміти, що якраз через мотив, який він визначив з певною мірою вірогідності, вихованець нехтує цим явищем. Отже, цей мотив є високозначущим для вихованця.

Нехтувати груповою оцінкою може лише той суб'єкт, мотив діяння якого став для нього неподоланною спокусою. Тому предмет спокуси приносить суб'єкту задоволення, яке діє на нього сильно і владно.

Визначення педагогом мотиваційного діагнозу - справа відповідальна. Адже допущена мотиваційна помилка може негативно позначитися на його фаховій репутації. Крім цього, й вихованець може затаїти на нього образу, що порушить їхні взаємини..

Схвалення і ганьба як суспільна оцінка вихованця

Людина не буває байдужою до впливу, який чинить на неї людська спільнота. Вона так чи інакше реагує у формі емоційного переживання, яке може бути позитивним або негативним. Від якості емоційного переживання залежатиме те, відчуватиме себе людина психологічно піднесеною чи пригніченою. Ці стани неодмінно вплинуть на її життєві установки і задоволеність особистісним функціонуванням.

З огляду на це педагог повинен ґрунтовно вивчати соціальні впливи, які стимулюють або гальмують процес особистісного становлення вихованця, породжуючи оптимістичну чи песимістичну життєву стратегію.

Соціальні впливи на особистість реально здійснюються як суспільні оцінки у формі схвалення чи ганьби. Таке оцінювання може відбуватися і як суб'єкт-суб'єктна взаємодія (у системі "педагог - вихованець").

Суспільно важлива поведінка чи діяльність вихованця викликає повагу його оточення, і ця підтримка приносить йому емоційне задоволення. Воно є внутрішнім підкріпленням його соціальної активності, мотивованої конкретними моральними цінностями. Колективне схвалення зумовлює те, що вихованець стає ініціатором суспільно важливих діянь. У цьому зв'язку деякі з близьких вихованцеві ровесників емоційно сильніше реагують на його добрі справи, захоплюючись ним, і це зміцнює його переконання у правильності обраної ним поведінкової стратегії.

Особливо важлива інтенсивність громадського схвалення вихованця, коли воно не обмежується окремими епізодами, а є досить частим і повсюдним. Завдяки цьому створюється сприятливий емоційний фон, в якому розгортається успішна життєдіяльність вихованця. Заслужено піднявшись на вершину суспільного визнання, він стає прикладом для наслідування. Якщо у когось виникає необхідність підбадьорити того, хто живе благодійно, чи нарозумити кривдника, цьому слугуватимуть суспільно значущі якості вихованця.

Суспільну оцінку, що характеризується як недобрий поговір, переживає вихованець, у якого переважає непристойна поведінка. Природно прагнучи до схвалення як особистості, такий вихованець зазнає висміювання та осудження, перенести яке йому психологічно важко. Сильне негативне оцінювання вихованця сприймається як ганьба, від якої він не може захиститися. Ганьба - явище досить динамічне, оскільки вона пов'язується з кожним конкретним негативним вчинком вихованця. Як усвідомлене ставлення ганьба нівелює і певні позитивні якості вихованця. Тому громадська позиція щодо нього формується лише за особистісними вадами. Педагог повинен враховувати, що осуд, якого зазнає конкретний суб'єкт провини, асоціативно переноситься і на вихованця, який до цього діяння не причетний, але свого часу діяв аморально.

Причиною такої суспільної оцінки є діяння вихованця. Зміна її також можлива лише на основі його особистісних змін. Адже діє принципова закономірність, згідно з якою у глибині Я-образу особистості міститься таке благоговійне ставлення до добродійності і таке відвертання від вад, що її схвалюють і всі непричетні до неї, а вади осуджують навіть ті, кому вони властиві.