Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І.Д. - Ефект "спорідненості душ" у виховному процесі

Віра людини іншій є ключовою умовою їхніх оптимальних ділових і міжособистісних відносин. Такі відносини, крім своїх цільових характеристик, пов'язаних з успішним досягненням певних результатів, зумовлюють гармонізацію внутрішнього світу людини, знімають суперечливість її помислів, утверджують стійку позицію стосовно конкретних суб'єкт-суб'єктних проблем.

Вірити іншій людині означає покладатися на її слова та дії. За такого ставлення не повинно бути сумніву внаслідок невпевненості в ній. Тому основною характеристикою справжньої віри є її міцність.

Культивування віри вихованця є одним із головних завдань педагога. Вирішальне значення при цьому мають особистісні якості педагога. Його висока моральність не повинна викликати ніякої підозри у вихованця: він ніколи не зазнає з його боку зради. Такою є ідеальна моральна модель вихователя, яка викликає у вихованця віру в нього.

При розгортанні цієї моделі у реальні поведінкові ситуації можуть виникати моменти, коли вихованець сповнюється суперечливими переживаннями щодо дій вихователя.

Наприклад, перед цікавою і досить тривалою подорожжю групи вихованців на чолі з класним керівником під час літніх канікул педагог пропонує членам групи (крім вихованця А) написати заяви у піклувальну раду школи для надання коштів на придбання залізничних квитків. Минає кілька днів і вихованець А починає хвилюватися, він засумнівався в обіцянці вихователя зарахувати його до складу групи, не знаючи, що його батьки за домовленістю з педагогом самостійно придбали синові квиток (це був їхній спільний секрет). Така реакція вихованця свідчить про недостатній ступінь сформованості у нього віри педагогу. На думку вихованця, дії педагога суперечать обіцяному.

У такій ситуації потрібен досить кваліфікований вплив педагога для зміцнення віри вихованця у нього. Педагог має переконати його в тому, що навіть якщо з якоїсь причини обіцянка певний час не здійснюється, слід залишатися непохитним. Обіцянку вихованець повинен пов'язувати не з ситуацією, а лише з педагогом, який для нього значущий. Це досить важливо, оскільки за повного розуміння вихованцем педагогічної логіки його покірність педагогу була б не вираженням віри, а результатом процесу усвідомлення. Беззаперечність віри вихованців педагогу має ґрунтуватися на його людській вищості порівняно з ними. Щирість віри вихованців приносить їм моральну користь, вони поступово позбуваються внутрішньої безпечності, стишують самолюбство, набувають добродійності.

Ефект "спорідненості душ" у виховному процесі

Міжособистісні взаємини - одне з найскладніших утворень, яке утверджує обопільну відкритість внутрішнього світу принаймні двох вихованців. Однак у психолого-педагогічній науці існують різні точки зору щодо того, якими індивідуальними властивостями вони мають володіти, щоб процес їхньої взаємодії був розвивально задовільним.

Поширеною є думка, що вихованцеві слід спілкуватися з тим вихованцем, який доповнює його за особистісними рисами, характером, розумом, інтересами: замкнутому вихованцеві потрібні самостійніші друзі, інфантильно-прихильному - більш незалежніші, боягузливому - хоробріші. Якщо вихованець живе у світі фантазій, йому корисно спілкуватися з ровесниками, які мають прозаїчний погляд на життя. Агресивний вихованець стримуватиме себе, спілкуючись зі спокійнішими товаришами.

"Взаємини на доповненні" функціонують переважно на основі механізму ідентифікації. Припускається, що один із вихованців є особистісно недосконалим порівняно з іншим, і йому слід принаймні зрівнятися з іншим. Однак потрібно зважати на те, що і в особистісно досконалішого ровесника є морально-психологічні вади, від перейняття яких незастрахований вихованець, який з ним взаємодіє. Тому, організовуючи міжособистісну взаємодію вихованців, педагог має зважити, чи будуть у вихованця стійкими ті риси, яких він набуває шляхом ідентифікації; чи не будуть вони згодом нейтралізовані більш сильними його утвореннями.

Правомірний науковий погляд, згідно з яким підростаюча особистість тяжіє до психологічно подібної до себе, їй імпонує, коли її прагнення, уподобання, інтереси та схильності однакові з іншою особою. Таке поєднання двох душ обопільно психологічно корисне. На основі ціннісної спорідненості між двома вихованцями виникає симпатія - стійке схвальне емоційне ставлення, яке виявляється у привітності, доброзичливості, замилуванні. Крім подібності морально-ціннісних надбань вихованців, на переживання ними симпатії впливає ситуація, в якій вони перебувають: їхня близькість під час спілкування, частота зустрічей, віддаль між ними, умови взаємодії, добровільна поведінка, спільна діяльність.

Вихованець, який не знаходить спорідненого собі за смисло-ціннісним прагненням, переживає засмучення. Адже він прагне реалізувати потребу в постійному емпатійному контакті, подоланні власних сумнівів, у спільному обговоренні і з'ясуванні життєвих явищ. Крім того, вихованець хоче і може упевнитися, що слово і справа близького ровесника узгоджуються між собою і відповідають об'єктивним вимогам, які він з ним пізнав і виробив. Усе це може глибоко поріднити і тісно пов'язати вихованця з ровесником, навчить любити і поважати його, спонукатиме жити за високоморальними критеріями і за ними цінити прояви людини як особистості.

У близького за душевним світом ровесника вихованець може бачити і слабкості, які знаходить у себе й інших; щире обговорення цих слабкостей розкриває йому їх справжні причини. Це змушує його обережно ставитися до недоліків інших, не робити швидких, необ'єктивних висновків, прагнути уникати помилок у власних діях.